Кіборг Стовбан: Під ногами були чеченці, над головою – сепари

Кіборг Стовбан: Під ногами були чеченці, над головою – сепари

Вони були в донецькому аеропорту останніми. Кілька десятків українських кіборгів, які тримали оборону ДАП в найважчі дні і ночі, під майже безперервними обстрілами, поки обороняти вже стало нічого – російським військам залишилися тільки руїни. Тримали оборону 242 дня.

Кулеметник 80-ї бригади Станіслав Стовбан був одним з українських кіборгів. Напівзруйнований аеропорт він захищав більше тижня, потрапив під завали після підриву терміналу, втратив ногу, два тижні його утримували в полоні бойовиків. А через півроку після обміну, встановивши протез, підписав контракт з ЗСУ, щоб повернутися на передову.

В інтерв’ю, присвяченому другій річниці ДАП, легендарний кіборг розповів, які дні в донецькому аеропорту були найстрашнішими, хто протистояв українським військовим і як не діяло командування.

– Ви провели в аеропорту останні, найстрашніші дні. Як ви потрапили в ДАП?
– У зону АТО я був мобілізований. Завжди хотів в армію, служити за контрактом, зараз я так і роблю. А на той момент я в армію пішов добровільно, але по мобілізації. Потрапив в 80-у бригаду ВДВ, і в її складі в’їхав в аеропорт. Людей, які поїдуть в ДАП, набирали на добровільних засадах: хоче – не хоче. Там потрібні були люди мотивовані.

Це була крайня велика ротація в донецький аеропорт, в ніч з 12 на 13 січня. Може, ви знаєте, спочатку там були заїзди через сепарські блокпости, хлопців перевіряли і тому подібні речі. А я заїжджав вже після цього. Перша ротація з боєм.

– Як так виходило, що про ротації з бойовиками домовлялися?
– Не знаю, навіщо це робилося. Але факт залишається фактом. Пояснення були наступними: найсерйозніші втрати серед наших хлопців були, коли вони заходили в аеропорт, осколками з броні збивало буквально. А коли вони заходили без бою, то втрат не було.

– Це зрозуміло. Але якою була мотивація бойовиків?

– Для сепарів мотивація була наступною: вони нас запускали без бою, без обстрілів, але з їхнього боку вимога була – лімітований боєкомплект. Не заїжджати, скажімо, більше ніж з чотирма магазинами на одну людину. Для нас це по факту не було великим плюсом.

– Що було з аеропортом, коли ви туди приїхали?
– Тоді ще термінал аеропорту тримався. Наші сили повністю контролювали новий термінал і вишку. Якраз коли я туди заїхав, вишка і впала. Її довбали вже довго. Заїжджали дві пари танків Т-90 (російський основний бойовий танк – ред), це точно, ми на власні очі бачили. Виїжджали попарно: пара відстрілялася, замість них – нова пара. Так кілька днів вони цю вишку розстрілювали, і вона не витримала.

– Кіборг Федір Місюра розповідав  восени, як в дірки між терміналами налізли бойовики і час від часу вигукували щось з кавказьким акцентом. З ким ви воювали: з місцевими сепаратистами, російськими кадровими військовими, з найманцями?
– Був момент, коли ми сиділи в терміналі, як в бутерброді. Під нами, в підвальному приміщенні, на цокольних поверхах були чеченці. Коли танки розбили стіну терміналу, зверху зайшли сепари через пробоїну в стіні. А ми посередині, перший-другий поверх.

Що в аеропорту були чеченці, ми знаємо точно. Це відчувалося і по манері, як вони працюють, і по голосу, коли вони з нами намагалися спілкуватися. З того, що я також знаю особисто, були російські кадровики: як мінімум, спецпідрозділ Вимпел (група спецпризначення ФСБ – ред). Аж до того, що ми знаходили їх двохсотих, зрізали шеврони. Ну, і самі сепар: батальйон Схід, вони нас потім в полон і взяли.

– Які дні в аеропорту були для вас найскладнішими?
– Я потрапив на такий період: з 13 січня почалися серйозні бої. Всі дні непросто було, ал … Розумієте, людський організм – дуже цікава штука. Я б ніколи не повірив, що таке можливо, але насправді складно і страшно тільки в перші два дні. Потім звикаєш. Аж до того, що наші хлопці ходили собі чай заварювали буквально під обстрілами, під рикошет. Людина розслабляється, тому що організм не витримує такого інтенсивного навантаження в принципі. Було складно, але адаптувалися.

– Скільки бойовиків було проти вас в останні дні?
– У терміналі була збірна солянка: з 90-го батальйону були хлопці, і саперно-інженерної 91-ї бригади, і 80-ї бригади, 95-ї. Всі, коротше. В цілому в різні періоди наш контингент коливався в середньому від 65 до 40 осіб в самому кінці. Коли я заїхав, було 67 осіб. За сепарів я навіть не скажу. Це дуже складно оцінити. Єдине, коли я був в полоні, мені особисто сказав чоловік, що приходив нас допитувати, що в останні дні бою співвідношення їх двохсотих і наших було 20 до 1.

– 19-20 січня в аеропорту сталися два вибухи, і “бетон не витримав”. Від ДАП практично нічого не залишилося, тільки руїни. Як це все відбувалося?
– Почалося все з того, що нас 18 січня не змогли розблокувати. Тоді була проведена операція з деблокади донецького аеропорту, в трьох різних напрямках були проведені штурми, але всі три – невдало. Це був штурм на Спартак, на путилівський міст, третій напрямок не пам’ятаю. Вони були відбиті, і ми зрозуміли, що нас так просто звідти не витягнути, евакуації не буде. Приготувалися до оборони. Це останнє, що нам залишалося.

І стався перший вибух. Це було 19 січня приблизно о четвертій вечора. Він був несильний. Я взагалі не знаю, для мене загадка, вони спеціально влаштували вибух або це вийшло випадково, тому що не весь заряд відразу здетонував. Під нами в загальному було закладено три тонни тротилу. Першими здетонували 700 кг, – так мені говорили в полоні на допиті, коли мізки промивали. Сили, звичайно, не вистачило. Просто провалилася підлога в північному залі терміналу. З нашого боку було без жертв. Кілька людей потрапили під завали, але ми їх відкопали. Не останню роль зіграв Ігор Зінич (легендарний медик з позивним Псих – загинув під завалами ДАП в останній день оборони – ред). Він першим після вибуху взяв все в руки, організував оборону. Ми насипали якісь барикадки, тому що там вже ніякого укриття не залишалося, по можливості витягали з завалу боєкомплект і приготувалися до подальшої оборони.

20 січня приблизно о шостій ранку, тільки почало світати, вони пішли на штурм. Вони думали, що нас після вибуху вже немає, але ми їх добре зустріли. Штурм тривав вісім годин, до другої дня. З нашого боку було майже без втрат. Тільки вони почали відступати, бій припинився, 20 хвилин тиші, – другий вибух. І все. Далі вже всі ці сумні події. Повністю обвалилися перекриття на всіх поверхах. Ми потрапили під завал.

– Вас теж придавило плитою, і в результаті ви втратили ногу.
– Так. Перше поранення я отримав 15 січня, але незначне: по дотичній куля в ногу зайшла. А серйозне поранення я отримав, коли потрапив під завали. Мені придавило обидві ноги. Я пролежав там всю ніч.

– Після цього ви потрапили в полон. Як ви думаєте, можна було цього уникнути, якби командування організувало для кіборгів зелений коридор?
– Знаєте, що за слово характеризує наше командування в ці останні дні? Бездіяльність. Недієздатність, я б навіть сказав. Але я думаю, вони не могли: операція з деблокади 8 січня була повністю провалена. Всі три штурми, які повинні були вирівняти лінію фронту і дати нам коридор для виведення, були відбиті. Напевно, нас звідти не можна було забрати ніяк. Звичайно, варіанти були: можна було підтягнути техніку з 93-ї бригади, яка там залишалася, багато зробити, але цього ніхто не робив.

Альтернативи полону, в який ми потрапили, не було ніякої. Я на той момент вже втрачав свідомість. Наскільки я знаю, Толя (Анатолій Свирид з позивним Спартанець – ред.) пішов з ними домовлятися. І у нього вийшло. Єдиною альтернативою цьому була тільки смерть всіх.

– Як з вами поводилися після того, як ви потрапили в полон?
– Я був у відносно непоганих умовах. Хлопців, які були на ногах, з легкими пораненнями, відправили в підвал СБУ (в окупованому Донецьку, – ред.). А нас, важких – це були я, Остап Гавриляк, Ваня Шостак і Макс Кривошапко, – винесли з терміналу, повантажили і доставили в донецьку травматологію. У мене не повернеться язик сказати, що я був в полоні. По-перше, мені надали медичну допомогу, мені зберегли одну ногу. Через два тижні нас звільнили.

– Вас називають кіборгом-легендою: незважаючи на важке поранення і ампутацію ноги, вам вдалося не тільки відновитися, але і повернутися в лад, підписати контракт зі Збройними силами України.
– Після обміну я потрапив в київський шпиталь. Про це можна багато говорити. Ніколи не думав, що у нас в країні такі люди. Волонтери, медперсонал… Я в госпіталі повірив в людей. Потихеньку відновився. Поставили мені протез, другу ногу зібрали до кінця. І я повернувся на службу. В кінці липня 2015 року підписав контракт до кінця особливого періоду – схоже, це на все життя. Спочатку служив у своєму рідному третьому батальйоні 80-ї бригади, пізніше це був 122-й окремий аеромобільний батальйон. Потім по ряду обставин був змушений змінити місце служби. І зараз я служу в навчальному центрі ВДВ в Житомирі інструктором.

А реабілітацію ніяку я ніколи не проходив. Просто було величезне бажання ходити і служити в армії. От і все.

Джерело
Біотех-реабілітація поранених

Біотех-реабілітація поранених

Відновлення кісток та тканин у випадках дефектів після механічних та вогнепальних поранень за технологією ilaya.regeneration

97%

зібрано

26 448 492 грн

потрібно
Підтримати
Сім коптерів PC-1

Сім коптерів PC-1

Складані коптери українського виробництва для проведення розвідувальних операцій та спостереження за супротивником.

77%

зібрано

1 135 003 грн

потрібно
Підтримати
Переможці

Переможці

Збір коштів на спортивні протези для спортсменів, поранених у ході АТО.

33%

зібрано

444 414 грн

потрібно
Підтримати
«Каратєль»

«Каратєль»

Розробка та забезпечення роботи мобільного додатку для надання юридичної підтримки громадянам, які зіткнулися з порушенням своїх прав.

80%

зібрано

455 590 грн

потрібно
Підтримати
Захисники Маріуполя

Захисники Маріуполяв/ч 2802

Оснащення лінійного батальйону піхоти 36-ої окремої бригади морської піхоти, що стоїть на захисті Маріуполя.

92%

зібрано

2 603 470 грн

потрібно
Підтримати
Оперативне реагування

Оперативне реагування

Швидке реагування на запити та оперативна передача військовослужбовцям необхідних позицій.

90%

зібрано

4 975 211 грн

потрібно
Підтримати
Польові бліндажі

Польові бліндажі

Бліндаж - це стійке укриття бійців від вогню супротивника

76%

зібрано

2 636 458 грн

потрібно
Підтримати
Я снайпер

Я снайпер

Забезпечення снайперів різних підрозділів необхідними приладами та екіпіруванням.

77%

зібрано

2 404 174 грн

потрібно
Підтримати
Urban sport. Троєщина

Urban sport. Троєщина

Збір коштів на сучасний спортивний майданчик для молоді столичної Троєщини

44%

зібрано

128 004 грн

потрібно
Підтримати
Операція «Світло»

Операція «Світло»

Подарунок для хірургів: оснащення операційних блоків потужним світлом та зручними операційними столами.

100%

зібрано

412 664 грн

потрібно
Детальніше