Деякі з наших проектів ніколи б не побачили світ, якби не його допомога. Дядя Ваня – якщо для своїх, Іван Савельєв – для решти, наш старий друг і буквально добрий дух металу. Мов той гном, він чаклує над залізяччям і, зрештою, перетворює його на цілу купу пристроїв, що неабияк допомагають військовим.
Дядя Ваня власною персоною
Цього разу до рук Дяді Вані повернувся один із трьох «Фордів», які ми ще восени передавали Морпіхам. Трохи раніше саме Дядя Ваня наварив на ньому броньовану будку під кулемет, нині ж черга дійшла до самої станини.
Ага, от саме цей
Дистанційно-керована турель – саме цей апарат перетворить просто машину на сучасну тачанку, що кришитиме ворогів за будь-яких умов. Втім, далі слово Сергію Сергійовичу – саме він рушив у майстерню на той момент, коли станок збирали у кузові автівки.
Дізнався, де базується майстерня Івана Савельєва, вирішив навідатися до нього в гості і випити кави. Дядя Ваня відомий в колах тих, хто проріджує популяцію сєпарів. Відомий своїми виробами зі сталі, поту і матюків. Станинами, турелями, винаходами, бронею, найрізноманітнішими електроприладами і перетворювачами. Міцними, надійними, зручними і дуже потрібними на фронті. Складними за конструкцією і зробленими з точністю до тисячних.
В армії все, що робиться ключем менше ніж 24 – це Hi-Tec і нанотехнології. Так ось, Дядя Ваня, не побоюся цих слів, один з кращих “нанотехнологів”). Його вироби давно і справно допомагають самим різним підрозділам Збройних сил України дотримуватися Мінських угод і перетворювати терористів на перегній. Зараз вони разом з Сержем Марко чаклують над черговим проектом для морпіхів, саме тому біля входу стоїть один з Фордів, а всередині кипить робота біля верстата. Cміливо можу вам сказати що буде просто вереск) У сепарському ефірі знову будуть соплі, матюки і спроби хоч якось скоординувати евакуацію своїх 300-х і 200-х. Це морпіхи абізянам організують дуже швидко)
Вхід в майстерню нагадує входи в кузню гномів. Тут начебто кують мечі для воїнів з казок, бородаті чоловіки сиплють іскри електрозваркою і болгаркою. Тут немає зайвого шуму, безладу, суєти і рухів. Робота в майстерні кипить, пацани знають що роблять, а сам Дядя Ваня ходить з рулеткою, щось міряє, задумливо курить і знову міряє. Я звик бути на іншій стороні “транспортного мосту” цивільного і військового світів; бачив вже готові, сяючі фарбою і металом вироби і ніколи не бачив процесів їх створення. Саме тому мені було цікаво лазити по боксу, мацати все руками, дивитися і фотографувати.
Цю станину буде розібрано, перебрано за детальками, пофарбовано і зібрано знову, потім щось там кудись довариться, прикрутиться, припаяється, підключиться, поставиться і, зрештою, все оце рушить до війська. Потім батальйонна рація гаркне «Вогонь!» і почнеться бойове застосування виробу. Опису на абзац, а важкої праці, що вимагає, знань умінь, поту, матюків, кави і сил – тижні, дні і години.
Майстерність Дяді Вані безцінна, а от купівля витратних матеріалів, з яких він виготовляє усі оці агрегати, вимагає певних витрат. Їх ми можемо оплатити хіба коштом народних пожертв. Якщо раніше турелі ми виготовляли у рамках цілого окремого проекту, то нині він став частиною більш глобальної військової ініціативи – «Оперативне реагування». Ваші внески в рамках проекту будуть вкрай актуальними, адже за кошти проекту ми не лише збираємо турелі, а й купуємо необхідне спорядження, про яке нас просять військові, які тримають передові позиції фронту. Війна триває, потреби надходять і далі – тож ми вкрай потребуємо вашої допомоги.
