На даний момент 90-й батальйон вийшов з “нульової лінії”, і військові розказали про гостру необхідність в оптиці у бійців 1-й і 3-й рот. Особливо потребує приладів саме 3-я рота. У зв’язку із сильним загостренням в Донецькому напрямку, де дислокуються хлопці, було вирішено в першу чергу передати всі потреби на 90-й батальйон. Крім п’яти приладів нічного бачення, коліматорних прицілів та кріплень для ПНБ, ми змогли передати їм чотири планшети на які волонтери Армії СОС встановили всі необхідні програми.
Серед легенд цієї війни окреме місце займає 90-й батальйон. Створений з добровольців, які самі шукали можливості потрапити до лав ВСУ, переконували військомати надіслати їм повістку! Багато хто з них до останнього приховував від рідних те, що пійти на фронт була їх ініціатива та повістка пришла не просто так.
Вони ще не знали, що зовсім скоро про них будуть складати легенди, а вся країна переживатиме і молитися за них, що їх самих будуть називати “Киборгами”, а про їхню мужність дізнаються далеко за межами України.
Складно уявити що пережили вони захищаючи Аеропорт. Скільки б нам не розповідали і показували кадри з ДАП ми ніколи не зможемо зрозуміти як вони змогли протриматися стільки днів. Хлопці скромно посміхаються та мовчать про свої подвиги. Вони просто виконували свій обов’язок. Єдине що їх дратувало це принизлива процедура ротації на термінал через “сепарів”. Ці огляди і процедури вдавалося витримати з великими зусиллями.
Так зване “перемир’я” було дуже вигідно терористам – вони окопувалися все ближче.
Наші хлопці тримали оборону і відстрілювалися під Гімн України!
Волонтер Центрального Київського Військового Госпіталя згадує ті страшні події.
– Коли почалися найзапекліші бої в ДАП ми, волонтери, приходячи в госпіталь насамперед дізнавалися один у одного, хто і що знає про хлопців – загиблі?! … поранені?! Точну інформацію було складно отримати. Всі молилися за хлопців! – Згадує волонтер. – Коли дізналися про вибухи, що вони всі під завалами …. ну, це складно пояснити словами ….. шок, небажання вірити, всі один в одного перепитували по сто разів. Але це виявилося страшною правдою.
Пам’ятаю борти в госпіталь один за одним це було страшно. Але найстрашніше було потім. Ніколи не забуду як сиділи у хлопців, які тільки прибули, в палаті і забігає дівчинка-волонтер і починає показувати хлопцям фото молодого хлопакам зі словами, “його мама шукає, подивіться …. ну не мовчіть, може він живий?”. А боєць з 1-ї роти тільки тихо сказав, що це “Беня” (позивний), і він 200-й і ганебні лайфнюс показували його в своєму моторошному сюжеті з ДАП, коли вони знімали на відео наших хлопчиків. Дуже страшно якось стало і моторошно боляче за всіх хлопців!
– А полон ?! Це ж неможливо уявити, що хлопці залишилися в терміналі усвідомлено і так-же усвідомлено пішли в полон аби дали можливість вивезти важких 300-х і всіх 200-х. Не знаю, навіть не уявляю скільки мужності, сили духу і честі потрібно мати, щоб так вчинити. Я пишаюся ними ….. вони у нас і справді “Киборги”. Знаю тих хлопців, які повернулися назад, знаю тих, які у цивіотному житті продовжують війну з бюрократією, корупцією, паралельно допомагають сім’ям загиблих їх дружинам і дітям! Нам є ким пишатися і на кого рівнятися!
