Мінські угоди, режим тиші, на фронті відносно спокійно — можна безкінечно втішати себе цими солодкими словами. Свято ж, хто там воюватиме, може, де-по-де стрільне якийсь осатанілий сепаратист. Та як би не намагалися її романтизувати, війна завжди залишається війною — це не братання на свята, не футбольні матчі під час перемир‘я, це не святкові вечері у бліндажі чи милі листівки від дітлахів. У всі віки війна — це кров та страждання.
Поранений десантник Джейкоб У. Мур супроводжує побратима у шпиталь. Кандагар, Афганістан
Уявімо собі досить просту ситуацію. Мирні дні свят, вороги наче притихли — лиш інколи хтось від нудьги витисне на гашетку, смикне спусковий гачок чи будь-що, що там смикають терористи, аби вбити когось із наших захисників. Свиснула куля, неподалік розірвався снаряд, тривожно зашурхотіли повітрям осколки. Поруч з тобою твій бойовий побратим — він розгублено крутить головою, аж ось несподівано блідне, мов простирадло, і тяжко осідає долі. Губи сині, поранений тривожиться і метушиться — це бере своє симпато-адреналінова система. В крові вже плещеться шалений коктейль з адреналіну та іншої хімії — ми ще не розуміємо, та організм уже екстрено реагує на ушкодження. Зовні наче й нічого, та ось на формі проступає кров — темна пляма невблаганно збільшується. Так, це саме вона – передвісник близької Смерті, її величність крововтрата. Ножиці, ніж — просичені кров’ю клапті летять просто під ноги, і ось прихована рана постає у повній красі.
Афганістан. Медичний гелікоптер евакуює американського морпіха, що зазнав ушкоджень від вибуху
Добре, якщо рана невелика, і її можна тампонувати, накласти джгут чи навіть, у крайньому випадку, просто заткнути пальцем. Та що робити, коли ушкоджено велику судину? Ушкоджено артерію — і гаряча червона кров несподівано сильно фонтанує навколо, яскраво червоніючи бризками на білому снігу чи смарагдово-зеленій траві. Перебито магістральну вену — і густа багряна кров повільно але невпинно, пульсуючи, витікає назовні. Целокси, турнікети, джгути — штука хороша. Та навіть якщо спинити кровотечу, все найстрашніше лише починається.
Околиці ДАПу. Волонтери та військові рятують життя Віталія. Згодом він стане пацієнтом «Біотеху»
Людина середньої статури, вагою сімдесят кілограмів, – ну, плюс-мінус, має десь п‘ять літрів крові. При ушкодженні магістральних судин лік іде на секунди. Навіть якщо кровотечу спинили, організм може мобілізуватися і тимчасово компенсувати втрату до третини цієї крові — хоча наслідки будуть тяжкими. Тут і шок, і порушення хімії та фізики решти крові, і тяжкі ураження внутрішніх органів. Постраждає і мозок — навіть якщо врятувати життя, внаслідок падіння тиску та критичної гіпоксії особистість людини може зазнати непоправних втрат. Втрачено половину крові — і шок буде подарунком. Зазвичай це швидка і неминуча смерть.
Це оперативний манекен, на якому американські військові тренуються накладати джгути, турнікети та зупиняти кровотечі. Втім, варто розуміти – поранена людина виглядає не набагато краще
Сумна статистика свідчить – попри тяжкі травми, які є смертельними самі по собі, саме гострі крововтрати та їхні наслідки є основною причиною смерті на полі бою. Навіть якщо кровотечу ще не спинили, перша справа — компенсувати втрату крові. Тут у хід йдуть численні препарати — сама кров, її компоненти, кровозамінники та різні хімічні коктейлі, на яких добре знаються парамедики та трансфузіологи.
Якщо медичний гелікоптер далеко – у хід йдуть турнікети та спеціальні кровоспинні пов’язки. Головна мета – спинити крововтрату і якнайшвидше компенсувати її за першої ж нагоди
Перша мета вливань — смішний термін ресусцитація, тобто мінімальна стабілізація життєвих показників навіть без повернення пораненого до тями. Все пройшло добре — і справа за хірургами. Відлік Золотої години вже йде — саме протягом години на операційному столі наслідки крововтрат можна звести до мінімуму, накласти на ушкоджені судини лігатури чи зшити їх, зрештою, врятувати людині життя. Поки чаклують хірурги, тут же працюють і реаніматологи — боротьба із шоком, підвищення критично-низького тиску, компенсація патологічних змін самої крові, власне стабілізація життєвих показників — це їхнє першочергове завдання.
І для кінцівок, і для тяжких ран тулуба – американські військові медики мають турнікети й кровоспинні пов’язки на випадок будь-яких кровотеч. А у нас… А у нас є гумові джгути
Та уявіть собі фронт — кілометри бездоріжжя, розбиті баюри й грязюка. Кров, зберігання та транспортування якої вимагає особливих умов, є хіба у лікарні за кількадесят кілометрів. Як за хвилини доправити її до пораненого, коли відлік життя пішов на хвилини? Ловити попутку, везти склянки й пляшки в кишені чи рюкзаку? Чекати на санітарну авіацію? Ну-ну.
Санітарна авіація Збройних сил США – підрозділи чи не найвищого пріоритету забезпечення.
Чи можемо дозволити собі таку розкіш ми – питання риторичне
Зазвичай зараз медики фронту просто спиняють кровотечу, мінімально стабілізують стан і за першої ж нагоди транспортують поранених у тил, у найближчий шпиталь. Про переливання взагалі чи зберігання або доставку крові на передовій мова просто не йде. А це втрачений дорогоцінний час. І це — досить серйозна проблема.
Мінімально стабілізувати стан і доправити до найближчого шпиталю – поки що стандарт нашої фронтової медицини. Оперативні інфузії могли б покращити шанси на виживання
Вихід є. Може, і не панацея, та це найкраще, що є на сьогоднішній день. Лікар-трансфузіолог Ростислав Зауральський, який присвятив питанням крововтрат значну частину свого практичного професійного шляху, вже ініціював та тривалий час підтримує діяльність волонтерського проекту «Кровомобіль».
Жоден з нас за все життя не бачив стільки крові, скільки перелив її Ростислав Зауральський
Насьогодні Кровомобіль один — це мікроавтобус, який переобладнано на спецтранспорт для перевезення крові та її компонентів і дещо адаптовано для бездоріжжя фронту. Чесно скажемо, перший Кровомобіль бачив усяке — він уже намотав більше сорока тисяч кілометрів по фронту і врятував не одне життя, але і сам потроху починає здавати.
Лише скромна наочна статистика
Ми вважаємо, що подібна ініціатива заслуговує на всесторонню підтримку і мусить розвиватися й далі. Насьогодні ми плануємо придбати іще одне авто, необхідне спорядження для транспортування крові та компонентів за належних умов і обладнати іще як мінімум один Кровомобіль. Доки триває збір коштів та технічні роботи, йдуть перемовини зі створення розгалуженої системи зберігання та забезпечення крові. Принцип дуже простий: є гостра потреба, поранено наших захисників — Кровомобіль підхоплює необхідне у найближчій лікарні та мчить рятувати життя. Поки що не зарікаємося — зробимо ще один Кровомобіль, потім, може, обладнаємо й ще.
Першенький. Поки ще на ходу
Звісно, ми не можемо обійтися без фінансування. Склалося так, що обладнати новий спецтранспорт ми можемо лише коштом ваших пожертв у рамках проекту «Кровомобіль». Дехто вже переказує гроші, дехто надає необхідне обладнання — та до завершення проекту ще далеко, і ми вкотре закликаємо про допомогу. Кожна гривня ваших пожертв — це чудовий шанс вирвати з лап смерті наших захисників. Вони ризикують життям за наш спокій — то невже ж ми їм не віддячимо?
