На вході до приймального відділення нові двері: ось що тоді так натхненно пиляв робітник. Так, сьогодні ми знову завітали до Інституту травматології та ортопедії. Компанію нам склали журналісти телеканалу «Інтер», яких зацікавив наш новий благодійний проект «Відділення останньої надії». Саме тому й мета наша сьогодні – провести своєрідну екскурсію, поглянути, як живуть лікарі та пацієнти відділення і, зрештою, розповісти вам про цей день за лаштунками проекту.
Микола Павлович, як і завше, гостинний та привітний, от тільки поспішає. За годину починається наукова нарада, тож і він, як керівник відділення, і старші лікарі мусять бути присутні, доповідати керівництву про поточний стан справ. Тому ми з розмовами не докучаємо, а за професора беруться журналісти.
Микола Павлович вкотре оповідає про роботу відділення та стан справ стосовно матеріального забезпечення, й обличчя його не дуже веселе. Особливий акцент професор робить на біоплівкові інфекції. Це явище, яке, згідно нових наукових теорій та хірургічної практики, істотно ускладнює лікування пацієнтів з тяжкими інфекційними ураженнями кісток. Згідно спостережень лікарів, патогенні мікроорганізми не просто осідають в уражених тканинах поодинокими осередками. Вони формують певні симбіотичні колонії, що продукують захисний позаклітинний слиз. Цей слиз формує плівку, яка чудово захищає бактерії від стороннього впливу, а саме антисептиків та антибіотиків. Тут можна б лише порадіти майстерності мікроорганізмів та своєрідному тріумфу еволюції, якби все це не відбувалося в організмі живих людей і не ускладнювало загоєння ран, не призводило б до подальших ампутацій та тяжкого каліцтва.
Саме для руйнування цих плівок та винищення бактеріальних колоній і потрібен кавітатор. Вплив відбувається за допомогою ультразвуку заданої інтенсивності та частоти, що дозволяє обробляти осередки інфекцій просто крізь товщу тканин, без зайвого хірургічного втручання. А це, звісно ж, і ефективність самої санації, і зменшення негативних наслідків від зайвих хірургічних втручань. Логічно ж, що чим частіше різати та механічно чистити, тим більше сил організм витрачатиме на загоєння ран, а не на боротьбу з інфекцією та загальне відновлення.
Коридором снують пацієнти, яким пощастило мати змогу пересуватися хоча б на милицях, а не лежати прикутими до ліжок. От саме зараз тут крокує високий чоловік, на його нозі апарат Ілізарова, обмотаний сніжно-білими бинтами. На бинтах червоніє кров, чоловік після недавньої операції, і свіжа рана трохи кровить. Чоловіка тут же підхоплюють медсестри та ведуть у маніпуляційну. Туди ж одразу прямує і лікар: оглянути рану, змінити пов’язки.
Тим часом, привітна старша медсестра Лідія Миколаївна (от же вам вдячні!) показує нам відділення. Прямуємо до однієї з палат, вживу поглянути та поспілкуватися із пацієнтами. Усього ліжок у стаціонарному відділенні 35, і значна з них частина постійно зайнята людьми, що потребують висококваліфікованої допомоги хірургів.
Ми хотіли б поговорити з юнаком, про якого згадували минулого разу: він отримав тяжку рану в бою в зоні АТО, тривалий час лікувався в Україні та за кордоном, а до відділення втрапив тоді, коли ендопротез кульшового суглоба, трансплантований у Німеччині, довелося екстрено видаляти після загноєння рани. Та виявляється, що хлопець щойно після чергової операції, тому докучати йому з інтерв’ю зараз було б недоречно. Що ж, заглядаємо в сусідню палату.
У палаті чисто й охайно, без жодних ознак безладу чи непорядку. Шість ліжок, на яких відпочивають чоловіки; один, щойно побачив камеру, підхоплює костур й виходить на балкон. Решта радо розповідає свої історії, аякже – хоч якісь нові обличчя, є з ким поговорити. Усі вони жертви нещасних випадків та аварій. Хтось втрапив у ДТП і вже тривалий час не може вилікуватися від складних травм. З кимось лихо трапилося за інших умов.
На крайньому ліжку пан Сергій, його ногу вбрано у складний апарат зовнішньої фіксації. Сам каже: травму отримав під час роботи, невдало впав і зламав ногу. Певний час лікувався в своїй районній лікарні, та лікарі вчасно зрозуміли, що інфекційним ускладненням ради самі не дадуть, тому не зволікали і виписали направлення до Інституту.
Вже тут, каже пан Сергій, лікарі провели майстерну операцію, вичистили осередок інфекції, перебрали складний перелом, склали уламки та зафіксували все це металом. Доки чоловік чекає на зрощення та, зрештою, одужання, хвалить і ставлення лікарів: каже, що відчуває турботу, і, попри серйозну небезпеку загального діагнозу, справи поки йдуть на краще.
Жіночка у коридорі, що слухає розповідь, в цей час патетично сплескує руками: «Ох і знадобився б тут цей апарат! Кавітатор, ага. Аякже: це ж не різати кожен раз!»
Тут мав би бути розлогий висновок, та від погляду на реальний стан справ, який легко побачити на власні очі, просто опускаються руки. Відділення Інституту, заклад найвищої медичної кваліфікації, ледь жевріє в умовах практично нульового фінансування на модернізацію обладнання. Попри те, лікарі і медсестри чесно й віддано роблять свою роботу, лікують надскладні травми й інфекції та дають скаліченим і виснаженим людям шанс на одужання.
Надії на те, що у лікарів з’явиться такий необхідний їм апарат для лікування за державний кошт, практично немає. Та є чітке розуміння того, що на ліжку цього відділення може опинитися кожен із нас. Впасти під час ожеледиці, втрапити у ДТП, отримати складний перелом, який легко ускладнить інфекція – і проблеми відділення можна відчути і на собі. Саме тому ми закликаємо усіх, хто має це розуміння, поєднатися і надати медикам посильну допомогу. В рамках проекту «Відділення останньої надії» ми, волонтери People’s Project, збираємо кошти на купівлю необхідного у відділенні апарату, і закликаємо вас до посильної участі в проекті. Ультразвуковий кавітатор полегшить долю тих пацієнтів, що вже проходять лікування у відділенні, та допоможе майбутнім – а серед них, пам’ятаймо, може опинитися кожен. Друзі, долучайтеся!
