Запропонувати проект

Для розгляду проекту заповніть форму. Приватну та контактну інформацію буде приховано.
Ваше ім`я
Ваш Email
Назва проекта
Необхідна сума
Опис вашого проекту
Будь ласка, максимально конкретизуйте потреби. Це допоможе уникнути непорозумінь і зайвих уточнень.
Дякуємо!
Допоможи нам швидше закрити збір, розкажи друзям та долучай їх
Поділися у соціальних мережах цим баннером
Поділитись у:
та завантажуй в instagram з посиланням на збір
Разом ми велечезна сила!
Завдяки вам закриті тисячі запитів для ЗСУ! Маємо продовжувати!

Відділення останньої надії

«А чому не держава?» Чому допомогти лікарям мусимо саме ми

Цей текст буде трішки злим і дратівливим, але ми впевнені: ви нас зрозумієте. Чому ми, а не держава? Чому не з державного бюджету? Чому у міста так багато витрат на якісь примхи, і чому не віддати надлишки лікарям? Ці питання традиційно задають нам допитливі читачі, щойно ми відкрили новий благодійний проект. Що ж, відповіді очевидні, ми даємо їх уже п’ятий рік, і не зайвим буде вкотре нагадати очевидні істини та сумну реальність.

Отже. У момент, коли постає питання допомоги тій чи іншій лікарні, починається гра в “гарячу картоплю”. Частина дописувачів апелює до того, що у лікарнях же лікарі, отже це – компетенція Міністерства охорони здоров’я, тож всі питання до МОЗу. Представники МОЗу, з якими нам доводилось спілкуватись, своєю чергою відсилають нас вже до міських чиновників – мовляв, значна частина лікарень знаходяться на балансі міста, тому й опікуватися потребами муніципальних закладів мусить міська влада. Ті вказують на цих, ці вказують на тих, і так по колу.

Коли ж мова заходить про наукові інститути, як найвищу інстанцію у практичній медицині, всі розгублено змовкають і вказують на Академію наук, адже інститути фінансують саме з бюджетних видатків на розвиток науки. Будьмо реалістами: легко уявити обсяги фінансування, враховуючи дефіцит держбюджету, часи війни та той пріоритет, який наука взагалі має у нашій країні.

Та варто пам’ятати просте: у момент, коли з людиною стається лихо, мало хто буде думати, на чиєму ж балансі знаходиться той лікувальний заклад, куди призвела його лиха доля. Значно важливішим видається те, чи є людину чим лікувати, чи достатньої компетенції лікарі та скільки ліків та витратних матеріалів доведеться купувати за власний кошт. Саме тому ми працюємо на упередження, на майбутнє, і намагаємося залатати ту чорну діру, яка прямо впливає на якість лікування певної категорії найтяжчих пацієнтів.

В рамках проекту “Відділення останньої надії” ми збираємо кошти на купівлю ультразвукового кавітатора. Це апарат, який дозволить лікувати тяжкі гнійні рани пацієнтів без надмірного хірургічного втручання, а тому – й без надмірного травмування. Цей апарат ми плануємо придбати для відділення кістково-гнійної хірургії Інституту ортопедії та травматології, де потреба у такому апараті першочергова, а самого апарату немає, як немає й надії на те, що у найближчому майбутньому його куплять за бюджетний кошт.

Пацієнти відділення – прості українці з усіх куточків країни. Сюди втрапляють люди, що стали жертвами вибухів, бойових ран, автокатастроф, побутових травм, що мають ускладнення, найстрашніших із поранень, і не мають вже ані грошей на лікування у люксових клініках, ні сил на відновлення організму, ні надії на те, що хтось, крім тутешніх лікарів, їм допоможе. Від такого лиха не застрахований ніхто з нас. Саме тому – ми. Не міфічна держава, не МОЗ і не муніципали. Це не їх лікуватимуть тут, якщо трапиться лихо. Якщо станеться щось лихе, не призведи Всесвіт, – тут лікуватися саме нам. До речі, хіба ми й самі – не держава? Тож долучайтеся. Вважайте, що тут ми працюємо на користь кожного з нас, проти лиха, що може торкнутися кожного. Хіба ж це не варте посильної участі кожного з нас?

Підтримати інші проекти
Проект завершено

Відділення останньої надії

Збираємо кошти на критично важливий прилад для Інституту травматології та ортопедії НАМН України

1 300 000 грн потрібно
62% зібрано
Детальніше