Вічна пам’ять! Сьогодні Василеві Сліпаку виповнилося б 42

Кажуть, що Герої живуть, доки про них пам’ятають люди. 42. Саме стільки сьогодні виповнилось би справжній Легенді, чоловікові, який славив Україну усе своє життя і завжди — чи тут, чи за кордоном, — був вірним сином своєї Країни. У цей день народився Василь Сліпак — оперний співак та воїн, який віддав батьківщині усе до останнього подиху.

Василько-Дударик — так ще змалку називали Василя сусіди. Може, не кожен із нас поціновувач оперного співу — адже Василь був відомий саме у культурних колах, як золотий тенор, перлина Паризької опери, двадцять років поспіль він прославляв Україну своїм мелодійним голосом — там, в еміграції.

На батьківщині Міф — саме так він прозвався на фронті – став широко відомий лише після трагічної загибелі.

Ще з юності, попри артистичну діяльність, Василь активно волонтерив, опікувався людьми з інвалідністю, долучився до створення духовних притулків для молоді, був активним учасником та ініціатором різноманітних культурних заходів по усій Європі.

Таким і був Василь: і блискучий співак, і палкий патріот.
Імпровізований виступ на ярмарці в Українському культурному центрі

З початком війни активно кинувся допомагати, ініціював культурні заходи, підіймав та збурював діаспори на боротьбу. Зрештою не витримав — повернувся додому, долучився до лав «Правого сектору», взяв в руки зброю і рушив на фронт.

Теплого червневого ранку, коли вороги посунули на позиції українських військ, Василь зустрів окупанта лицем до лиця – кинувся за кулемет і намагався стримати навалу. Життя Василя обірвала куля снайпера. Якийсь неписьменний виродок прицілився та натиснув на гачок. Бронежилет не врятував — куля великого калібру не полишила жодних шансів.

Задумливий, витончений і мужній – саме таким Василь і залишиться у нашій пам’яті

Василя поховали на батьківщині, у рідному Львові. Тисячі людей схилили коліна і провели його у останню путь – і звичайні містяни, і бойові побратими не стримували щирих і гірких сліз. Пам’ять про цю видатну людину і досі живе у наших серцях.

«Я не можу агітувати людей та просити про пожертви, коли сам не розумію, що таке ця війна»
Брат Володимир Омелян про те, чому Василь рушив на фронт

Війна не розбирає, співак ти чи землероб, вчитель чи професійний військовий. Ворог однаково намагається вбити будь-кого з наших воїнів, хто захищає країну на передовій. І для нас кожна втрата — це щирі біль та сльози, країна сиротіє з загибеллю кожного із захисників.

Героєві — Вічна Пам‘ять!