Друзі, поділимося ексклюзивними свіжими фото. Лише день тому їх надіслали нам друзі, один спеціальний підрозділ, який тримає оборону і активно працює на самісінькій передовій. Як ви чудово розумієте, жодних деталей не буде: на цих позиціях щоденно точаться бої, фото ж зроблено у короткі моменти перепочинку. Багато слів писати не будемо, скажемо просто, що от у таких умовах, у таких дивовижних “пейзажах” наші оборонці живуть і працюють уже четвертий рік війни.
Зелені колись ліси та переліски Донбасу перетворилися на Чорнолісся, на мертву пустку з найстрашніших романів Стругацьких. Посічені кулями та осколками дерева, скрізь смертоносне залізо – багато років по війні тут пануватиме лише прихована смерть.
В ліс по ягоди чи гриби, пасти худобу, просто ходити полями, – найбільше від російських «подарунків» багато років страждатимуть мирні люди: діти, старі, кожен, хто ризикне вийти у ці поля чи ліси.
Мусимо зрозуміти нарешті – попри всі поблажливі усмішки, попри зверхні розмови про «адін народ», «ми же братья», медові вуста «русскаго міра» ховають в собі смертельну отруту. Це ворог. Це смерть кожному з нас. Це нечисть, яка вб’є кого завгодно – за гроші вони ладні знищити кожного. Хай зараз війна пішла з медіапростору, та вона далека від завершення. Зараз лакузи ворога опинилися між двох вогнів: росіяни, яких вони так палко закликали загарбати власну землю, приймати зрадників у власні обійми не поспішають, назад же, в Україну, повертатися страшно: багато в кого руки вже по лікоть в крові. Самі ж російські найманці та їхні ляльководи, схоже, триматимуть ці вже мертві землі зубами, поки їм стане сил, доки наша Армія та світова спільнота не увіб’ють їм ці зуби у пащу.
Усюди пустка, розруха і… І більш нічого. Закликати у власний дім пекло війни – не дуже мудро
Наша ж із вами справа дуже проста: тримати оборону, аби зараза «русскаго міра» не розповзалася, мов гнійні бацили, а за нагоди – звільнити наш чудовий український Донбас та всіх українців, які змушені жити у російській окупації.
Серед розрухи на ворога чекає не метафорична, а цілком реальна смерть. От саме цей безликий чоловік – одна з легенд підрозділу. До війни був директором мирного виробничого підприємства. З початком війни він, привітна і хороша людина, навчився іншої необхідної професії – мов тарганів, нищити терористів. Саме це він успішно робить і посьогодні – відлік тих ворогів, кого він навіки вклав добрити жирний український чорнозем, йде на десятки.
Все, куди сягає ворожа артилерія, побите на друзки. На окупованих територіях великі «господарники» порізали б оце провалля на металобрухт за лічені години. Мов ненаситна сарана, окупанти буквально зжерли увесь промисловий потенціал Донбасу, та й не лише – знищили усе, до чого дотяглися загребущі лапи.
Допомогти, хоч трішки наблизити переможний момент може кожен із нас: варто лишень не забувати про наших вояків і щосили, за найменшої змоги допомагати нашій українській Армії. В рамках волонтерського проекту «Оперативне реагування» People’s Project приймає актуальні запити від військових підрозділів на передовій: тепловізори для блокпостів, аби ворожі диверсанти не підкралися непомітно; різноманітні приціли для влучних стрільців, аби хлопці мали змогу всадити кулю ворогу просто у череп; спорядження та приладдя, аби вояки могли переобладнати зброю на краще, та багато іншого різного, що держава дасть, але може вже і запізно. Всі ці речі ми купуємо на благочинні внески від простих громадян чи окремих меценатів. Так, держава оснащує військо, й чим далі, тим краще. Але не завжди армійські структури можуть надати обладнання настільки оперативно, наскільки воно треба на передовій. От саме тут ми з вами і стаємо у нагоді.
Осінь Донбасу пахне не затишним листям, картатим пледом, какао чи томиком Коельйо. Порох, згарища та присмак бетонного пилу, що постійно скрегоче на зубах – тут панує геть інший настрій
Друзі, долучайтеся до активної участі у проекті «Оперативне реагування». Навіть попри відносний затишок, попри те, що більшість провідних ЗМІ вже давно мовчать про війну, вона нікуди не поділася. Наші чоловіки, хлопчаки та навіть дівчата так само гинуть чи не щодня, стримуючи повзучу російську заразу. Давайте ж допоможемо їм захищати нашу землю, наших дітей. Давайте станемо проти ворога усім миром – допоможемо, хто чим може. І колись, замість руйнації та проваль, ми будемо показувати вам фото чудових, знову квітучих міст української Донеччини та Луганщини.
