День видався ще той…
Все почалося з того, що, постачальник на 1 добу затримав висилку препарату, і у день крапельниці ми мали спочатку його отримати, а потім «нестися ракетою» у Диспансер. Нова Пошта спрацювала у своєму звичайному режимі- машина із Києва приходить о 10-11, вивантажується до 12.
Дякувати, що я постійний клієнт відділення № 2, ми заощадили 20-25 хвилин на очікуваннях вивантаження машини.
У приймальному відділенні Диспансеру черги не було…але ми зарано зраділи, бо і картки моєї там теж не було.
Поважна пані, яка дає доступ на наступний рівень цієї пекельної гри, безкомпромісно відсилає у 22 кабінет іншої будівлі, де уся та черга.. А на прийомі, не підіймаючи голови, сидить моя лікарка, яка ще має перевірити аналізи і дати доступ «на благословенну койку хіміотерапії». Картку ми тим часом знайшли у реєстратурі, де запитались на «авось», але черги уникнути таки не вдалося.
Сидиш у черзі і все частіше чуєш від чергової медсестри, яка виносить документи із кабінету, «Місць нема…місць нема..». Людей, здається, ще більше аніж минулого разу. Це все і шокує, і наштовхує на думку що нам потрібна, якнайменш, ще одна палата хіміотерапії. Але, доки діловодство буде «шкульгати» у письмово-паперовій формі, ефективність навряд зросте (фото із інвалідним візком – чудова тому ілюстрація).
По результату: почуваюся себе краще, аналізи хороші, але боюся робити гучні заяви, бо усвідомлюю серйозність свого стану. А ЯКЩО ПРИЗНАЧАТЬ ЩЕ ОДИН КУРС?
