Говорити з Катею легко і тяжко водночас. Вона молода, приємна у спілкуванні дівчина, яка щоразу каже дуже прості речі: «Я просто хочу ходити. Я просто хочу жити, як нормальна людина. Хіба це справді так багато?». І ми не завжди знаємо, що відповісти. Адже не у наших силах скасувати хворобу і повернути Катерину у дні нормального життя. Так, щоб забути як страшний сон, і більше ніколи не згадувати про жахи.
Життя б’є Катерину з усіх можливих боків. Зараз, з огляду на свій стан, Катя самотньо живе у невеликому селі на Луганщині. Ходить на із ходунками чи їздить у кріслі, бо ж хвороба вже тяжко вразила і руки, і ноги. Всі побутові проблеми сільського життя лежать на її плечах: навіть просто розтопити піч, ба навіть нарубати тих же дрів – все це Катя змушена робити сама, хіба що допоможе якась добра людина. І все це – з дуже обмеженими можливостями через прогрес хвороби. Поруч є літня мати, та сил двох жінок та ще якоїсь рідні та знайомих не вистачає, щоб тримати ситуацію під контролем.
Тоді, з початком війни, ще здоровою, дівчина не вагалась і долучилась до війська: якийсь час служила медиком батальйону «Айдар» та рятувала наших поранених бійців. 2016 року Катя відзначила перші дивні симптоми: тоді почали труситися руки, порушилась координація рухів. Майже рік лікарі досліджували стан, доки не встановили діагноз: розсіяний склероз, тяжке прогресуюче аутоімунне захворювання. За цієї хвороби організм нищить сам себе, імунна система атакує клітини мозку та нервової системи, що в скорому часі тяжко порушує роботу тіла, призводить до інвалідності та, зрештою, до кінця. Хвороба невиліковна, та спинити її розвиток, дещо «відкотити» тяжкі симптоми назад, зарадити цій біді і можна, і треба.
Для лікування є декілька новітніх протоколів: за останні роки на ринку з’явилися сучасні, дуже специфічні препарати, які точково діють на дефектні білки та спиняють прогрес хвороби, а організм за цей час хоч трошки, але відновлює втрачені функції. Вводити препарати треба кожні півроку, і після якогось із введень хвороба здається і спиняється на тривалий час. Звісно ж, і вартують такі препарати немало. Одна доза для разового подвійного введення вартує понад 200 тисяч гривень. І хто скаже, що це посильна сума для самотньої людини, до того ж, обтяженої прогресуючою інвалідністю.
Це остання з виписок після чергового огляду лікаря та введення препарату, який ми закупили на першому етапі проекту. Лікуванням Катерини опікується професор-невролог Вінницького медичного університету.
Мусимо зазначити й ще один важливий момент. За роки хвороби та спроб збирати гроші на лікування Катя справді сильно постраждала від шахраїв. На ній наживалися всі, хто міг, хто знаходив достатньо чорноти у душі, щоб скористатися довірою дівчини. Тут ми перепрошуємо колег-волонтерів та інших хороших людей, які справді допомагали в цій справі з чистими серцем та совістю – ми маємо на увазі не вас. Саме тому ми ухвалили рішення відкрити окремий проект, що допоможе уникнути будь-яких сумнівних дій чи інсинуацій. Ми не збираємо гроші на картки, не віддаємо і не передаємо грошей комусь і на щось, включно із самою Катею. Ми збираємо кошти на єдиний рахунок з відкритими звітами за кожною гривнею, і вчергове закупимо самі ліки, звіт та документи про що будуть оприлюднені у відкритому доступі.
Тож ми просимо вас долучитися і посильно допомогти. Більшу частину ми вже зібрали, лишилося не так і багато – справді, якщо взятися разом. Зараз важлива кожна копійка: наступне введення препарату заплановане на 1 квітня, і ми мусимо впоратись до цієї дати та вчергове врятувати дівчину від страшного.
