Про цього бійця ми вперше почули наприкінці травня. Через ланцюжок «рукостискань» до нас звернулася волонтер Даша Корнієнко. Запитала, чи можна якось потрапити у проект «Біотех-реабілітація поранених», та і взагалі – щось вдіяти, аби врятувати молодому хлопцю ногу від ампутації.
Травма вкрай складна: п’ятки просто немає. Розтрощено майже усі кістки – не фахівцеві важко зрозуміти, де ж саме там переломи. Тому показує вам знімок п’ятки для порівняння.
Дарина розказала, що знайома із Петром ще з 2015 року. Хлопчина провоював два з половиною роки, маючи контракт «до закінчення особливого періоду», і от, коли Президент підписав указ про звільнення контрактників у запас, і Петро вже збирався їхати додому, до мами та коханої дівчини – трапилося лихе… «Петро поїхав зі своїми побратимами на «нуль», де під час виконання завдання наступив на міну. 9 травня, в день, коли сєпари намагались розкачати в Києві провокації з «безсмертним полком», Петро попадає на пластикову протипіхотну міну, що заборонена Женевською конвенцією і не знаходиться металошукачем. Побратими несуть його на собі 2,5 кілометри до місця, звідки його доставляють до польового шпиталю у Волновасі, а потім вже – вертольотом у Дніпровський госпіталь», – пригадує волонтерка.
Нас часто питають: як же хлопці потрапляють у проект «Біотех-реабілітація поранених», як це відбувається крок за кроком? Якщо чесно, то по-різному, адже кожен має свою історію. Хтось не має іншої надії, окрім біотехнологій, хтось мордується роками у пошуках панацеї… А буває і так, як із Петром – екстремально швидко та буквально із боєм!
Ми побачили на фото зовсім молодого хлопчину – 23 роки! Якому давали надію, і відбирали її – вже не один раз. Йому постійно боліло, нога не давала ні спати, ні жити. Тож висновок лікарів Київського центрального госпіталя вже сприймався як прикра необхідність – ампутація стопи. Саме тоді, пізно ввечері, коли хлопець мав лише ніч на роздуми – чи підписувати документи перед операцією, його рідні, волонтери та побратими спробували «останній шанс». Оперативно вислали знімки ноги та епікриз, описали ситуацію – а була вона, чесно скажемо, вкрай не оптимістичною. І от вночі хірург-травматолог Володимир Оксимець проглянув знімки. «Ампутувати завжди встигнете. Везіть!» – от так просто звучить шанс на порятунок.
Пройшло трохи більше тижня, лікарі начебто передумали ампутувати ногу – вирішили очищувати розтрощену кінцівку від гною та робити пластику, використовуючи шкіру зі спини пацієнта.
От так виглядала нога Петра ще 31 травня, коли від приїхав до Київського шпиталю. Так, виглядає жахливо, але це, на думку хірурга Володимира Оксимця, «робочий матеріал».
На жаль, до «Біотеху» Петро потрапив після багатьох хірургічних втручань, і замість частини тканин стопи – травмованих, та все ж живих – вже стояла губка, закриваючи собою порожнечу.
Та тільки-но у хлопця з’явилася надія, знову – наполеглива рекомендація ампутувати. Буцімто, немає там кісток, на які можна було б спиратися, та й артерія розірвана в шмаття. Звучало дуже переконливо, і в якусь хвилину і Петро, і його рідні здалися – різати так різати, аби більше не було нестерпного болю!
На щастя, втрутилися бойові побратими хлопця! Приїхали за першої нагоди, нагадали про його «тигриний» позивний і що навіть надія на найменший шанс варта того, аби спробувати. Буквально підхопили його на руки та повезли зі шпиталю до клініки. Просто дозвольте нам не описувати, ЩО Петро та його рідні чули в шпиталі про біотехнології… Але повірте: цього було досить, аби передумати і погодитися на ампутацію! Волонтер Тетяна Руденька згадує, як наш герой підписував відмову від операції та лікування: «Хірурги і ЦКВГ до останнього відмовляли хлопчину і навіть насміхалися, що мовляв – хай їде, хай ще і там йому скажуть, що треба ампутувати».
Сказати, що хлопець їхав на прийом без особливих надій – не сказати нічого. Та все ж промінчик надії він отримав! На огляді лікар сказав, що є 50% на успіх! Але братися треба негайно! Адже згаяно і так чимало часу. І от, наступного ж дня Петра госпіталізували, а через день – вже відбулася перша операція.
Звичайно, попереду ще чималий шлях, але… подивіться лишень на усміхненого пацієнта – він боротиметься! Бо шанс зберегти ногу – більше не примарний. Через те, що ураження ноги надзвичайно тяжке й обширне, лікування провадитиметься у кілька етапів. Ні лікарі, ніхто інший не в змозі зараз дати стовідсоткові гарантії та точно спрогнозувати, як поведе себе така травма. Тож поки що проводимо бійцеві перший етап лікування – і вже за його результатами будемо планувати далі. Так, складно. Так, дорого. Але ми впевнені: варто спробувати врятувати Петрові ногу! І зробити це можна завдяки вашим пожертвам у рамках проекту «Біотех-реабілітація поранених». Дамо хлопчині шанс?
