Чергова розповідь про будні фронтового життя. Цього разу захопливу оповідь Сергія Сергійовича присвячено чесним трударям війни: роботі простих мінометників.
Мінометники це не «спецура» з багнетами від 5.11 та в модерновому спецодязі. Мінометників ніколи не вважали якоюсь елітою. Про них не пишуть розлогі повісті та романи, як от про десант чи розвідників. Але вони просто є, і це напрочуд добре)
От саме ці хлопці запекло дають чортів терористам
Неголені та вдягнені у що попало, присипані порохом та землею, смертно втомлені та невиспані. Мов запеклі кроти, вони риють землі не менш, ніж піхота, а заліза тягають ще більше, ніж десантура у спортивній залі. А ще вони просто чудово і блискавично рахують.
Одна така мінка – мінус усі вороги у радіусі кількадесят метрів
Ворожу розвідку і піхоту мінометники нищать, мов тарганів. Вірніше, вони вбивають шістнадцятикілограмові цвяхи у домовини ворожої піхоти. Ось десь нахабніє ворог, дзвінки по спецлінії летять до штабу та назад, потім через штаб батальйону до мінометного розрахунку дійде дозвіл на відкриття вогню. Хтось рвучко смикає шворку, повітря пружно б’є у вуха, глухо гухає міна у морозному повітрі, а по очах б’є люте коротке полум’я. Тут же голос кричить «Пооооостріл!», а хтось вже підносить наступну міну.
Мінометники у розташуванні частини
Рація сичить поправку, бородатий хлопчина дмухає на руку і швидко-швидко рахує щось у замусоленому блокноті. За кілька секунд він крикне «Плюстридцятьп’ять», а ще один чувак крикне «Підсвітка орієнтира!», у північному напрямку тьмяно заморгає ліхтарик, а чувак схилиться над прицілом. І так по колу до команди «Відбій». Будьте певні — десь на тому кінці траєкторії польоту міни ворог матюкається, молиться, згадує матір та усіх святих. І то — якщо неймовірно пощастить вижити і не розлетітися на шматки. Адже кожна міна, мов велетенська мітла, вимітає віялом осколків усе живе у радіусі кількадесят метрів.
Звісно ж, місцеві щенятка. Даруйте, та якщо ви чекаєте на найцікавіше, ми вас розчаруємо:
процес роботи, позиції мінометників та їхнє розташування – оперативна таємниця
Зараз десь під Авдіївкою стоїть саме така маленька, але горда мінометна батарея. Вони «на шифрах», звісно, бо міномети — завжди пріоритетна мішень для ворожої артилерії. І їм треба допомогти, допомогти відчутно і практично. Щоб випалювали, нищили, люто розносили «вату». Щоб мали, на чому підвозити міни, щоб рахували на планшетах, а не в стовпчик у блокнотах олівцем, щоб швидко і точно душили ворожий вогонь, а не думали, як воювати далі, щоб давали чортів чи піхоті, чи диверсантам терористів, зрештою, щоб у них не текла кров із вух від постійного бухкання мортир поруч із ними.
Ще чому?
А хоча б просто тому, що «Це мінометка, дєтка»©.
Хіба лише цього недостатньо?)
Сергій Сергійович та «Нестор Іванович». За часів служби у війську розвідник мав у розпорядженні «особистий» міномет. Саме тому його розповідям про будні мінометників варто довіряти – все ж, розповідь із перших вуст
Звісно ж, користуючись нагодою ми вчергове попросимо вас про допомогу. Задовольняти оперативні потреби і мінометників, і інших підрозділів на передовій ми можемо виключно коштом народних пожертв. Саме на ваші внески у рамках проекту «Оперативне реагування» ми купуємо необхідне спорядження та амуніцію для військ у найгарячіших точках фронту. Долучайтеся до участі у проекті – перемогу ми наближаємо тільки разом!
