Під Маріуполем стабільно гаряче. Дві останні доби ворог відкрито посипає позиції Морпіхів із «Градів»: смертоносне залізяччя сипалося на Талаківку, Водяне та околиці Сартани. Крім «Градів», працює й тяжка ствольна артилерія – гармати, гаубиці, 120- та 82-міліметрові міномети. Зранку, близько дев’ятої, терористи обстріляли Морпіхів із «Василька» – автоматичного 82-міліметрового міномета. Стріляє не лише артилерія, ворог намагається винищити Морпіхів з усього, що може вбивати людей – танкових гармат, великокаліберних кулеметів, гранатометів, стрілецької зброї, на лінію зіткнення вийшли ворожі снайпери.
Щойно ситуація загострилася, наш друг і волонтер, колишній військовий розвідник Сергій Сергійович рушив під Маріуполь, аби побачити все на власні очі. Далі – розповідь із перших вуст.
На позиціях Морпіхів порядок і дисципліна. Пацани з ящиками БК діловито снують туди-сюди, вітають мене короткими кивками. Пейзажі розвалених великим калібром сіл і вирви від вибухів на дорозі сприймаються як щось звичне та належне. Місцевих майже немає: хлопці кажуть, що вони таки є, але через посилені обстріли майже перестали виходити на вулицю.
КСП, куди мене визначили на ночівлю, зустрічає затишком, гітарою в кутку і плитою, де потріскують у вогні дрова. Колектив по-армійському дружний і веселий. Бійці давно рубаються плечем до плеча, тож вже притерлися між собою і відсікли усе зайве. Залишилася щирість, гумор і професіоналізм. Не знаю, чому я подумав про професіоналізм – може тому, що Морпіхи завжди впевнені у своїх діях. Може, через особливу армійську мову – короткі фрази і команди, нічого зайвого, а може, через зібраність і залізобетонну певність усіх дій.
Протягом останніх днів обстріли значно почастішали. Окупанти вже не соромляться і відкрито насипають із “Градів”, ну а велику ствольную артилерію вони особливо і не ховали. Про всякого роду піхотне озброєння типу АГС, ДШК і СПГ мова навіть не йде, з нього стріляють щодня й щохвилини.
Я намагаюся не заважати, сідаю на плетений стілець і з цікавістю спостерігаю за військовими. Всі вони різного віку, але видно той дивний взаємозв’язок, який виникає, коли люди поруч воюють і постійно ризикують життям. Дуже душевно поговорили. Багато сміялися. Бринчали на гітарі і курили…
Теплу атмосферу порушила рація: всі в укриття! Ми зібралися і потюпцяли у підвал. Сєпар не розчарував: вже за мить прийшли 120-міліметрові міни. (Звуки всякої гидоти, що летить з позицій “братнього народу”, я вже чудово навчився розрізняти на слух). За 4 хвилини після прильотів 120-ки рація попереджає: цей обстріл не останній, і тут командир не помиляється. Ще за хвилину ми чуємо вже серйознішу штуку: від сєпарів приходить залп “Граду”, лягає вже набагато ближче. Одразу ж посилюється стрілянина з усілякого іншого лайна.
От такі от сліди лишають ворожі прильоти
Тут ясно: десь поруч сидить ворожий коригувальник вогню. Командир отримує наказ відігнати паскуду. Хлопці курять, екіпіруються, а я підбадьорюю їх з кутка біля пічки і стараюся не плутатись під ногами. Хлопці чіпляють рації, шайтан-труби, заряди і розчиняються у темряві дверного отвору. До роботи. Після першого бухкання нашого РПГ командир напружено вслухається і монотонною говіркою диктує поправку. Відпрацювали: захекані і веселі бійці ввалюються у бліндаж. Тепер наче тихо.
Хлопці йдуть викурювати коригувальника
Ще 15 хвилин. Піднімаємося в спальне приміщення і готуємося до сну.
Телевізор награно-тривожним голосом розповідає про інопланетні цивілізації.
– Блін, кому цю смердючу муть показують?
– Ну, може, кому інтєрєсно. От тобі інтєрєсно?
– Мені сєйчас інтєрєсно, коли ВОГи привезуть. І віриш – більш аж нічого…
Де Морпіхи, там коти. Завжди
От такі вони Морпіхи і є.
Варто провести тут, на позиціях, хоч трохи часу, і душу сповнює спокій.
Віднині ти розумієш: ці позиції, цю стратегічну ділянку, де, якщо що, ворог перше піде на прорив, захищають справжні профі. Грудьми, руками, зубами, кожною клітинкою, Морпіхи вросли в нашу землю – і не пустять сюди жодного найстрашнішого ворога.
Допомогти цим чудовим профі, дати Морпіхам найкращу амуніцію та спорядження для роботи, можемо ми із вами. Проект «Захисники Маріуполя» має на меті збір благодійних внесків для забезпечення першочергових потреб батальйона Морської піхоти, який і обороняє рубежі міста. Копійка до копійки, гривня до гривні, і от позиції Морпіхів потроху перетворюються на непереборний рубіж, де не пройде жодний ворог. Повірте – ваші пожертви у рамках проекту мають вкрай важливе значення!
