Непоправні втрати України у квітні

Вісім українських військових загинули у квітні внаслідок бойових дій на Сході або померли у шпиталях від раніше отриманих ран. Наймолодшому із них 20, найстаршому – 50.

Шестеро загиблих  – військовослужбовці ЗСУ, ще один загиблий боєць – із Нацгвардії. Також один воїн помер у лікарні від поранень, отриманих ще в грудні. Від обстрілів загинули чотири бійці (з них двоє – жертви ворожих снайперів), один – у бою з ДРГ, ще один підірвався в авто на міні. До смерті військовослужбовця НГУ призвів вибух під час бойового заряджання гармати.

Згадаймо усіх загиблих героїв квітня. Вони померли за нас.

Володимир Майборода на псевдо «Май»

Того дня – 8 квітня – православні відзначали Великдень. Однак війна минулого квітня не знала свят у вихідних. За офіційною версією, в районі села Жованка (входить до смт Зайцеве і поділене лінією розмежування) група прапорщика Володимира Майбороди з 24 ОМБр, перебуваючи в «секреті», помітила ДРГ противника. Позивний «Май» – заступник командира взводу розвідки – прийняв рішення атакувати ворога. Двоє бійців заходили з одного боку, Май пішов з іншого, але підірвався на мінному полі. «Сепари» почали тікати. Українські військові автоматними чергами знищили двох бойовиків та дістали їхні документи, згодом передавши їх командирам. А ось пораненого командира знайти і забрати до темряви не змогли. За ним повертались двічі, але не знайшли… Лише 13 квітня із так званої «ДНР» повідомили, що знайшли загиблого – Володимир намагався повзти і помер від поранень. Тіло евакуювали до моргу на непідконтрольній території. 15 квітня його передали українській стороні на КПВВ «Мар’їнка».

Володимиру було 50. Він народився 9 липня 1967 року в місті Мелітополь Запорізької області. Дитинство пройшло у селищі Переможне Якимівського району, там Май закінчив школу. Відслужив «строчку». До Мелітополя переїхав, коли одружився. Навесні 2014-го чоловік брав участь у діяльності «Самооборони Мелітополя», чергував на блокпостах.

З літа 2015-го Май проходив службу в батальйоні Нацгвардії «Донбас», пройшов Широкине. У жовтні 2016-го із побратимами Майборода перейшов до 16 ОМПб 58 ОМБр, воював в Авдіївці. Із травня 2017 року Май служив у 3-му батальйоні 72 ОМБр, воював в Авдіївській промзоні, на шахті «Бутівка». Коли восени 72-гу бригаду вивели на ротацію – перейшов у 24-ту механізовану бригаду імені короля Данила, щоб залишатися на фронті.

Похований воїн у рідному селищі Переможне. Залишились дружина й доросла донька.

Денис Начосний на псевдо «Чечен»

12 квітня біля селища Піски під Донецьком від кулі снайпера загинув 31-річний військовослужбовець 34-го окремого мотопіхотного батальйону Денис Начосний, мешканець міста Генічеськ Херсонської області.

Денис народився 2 вересня 1986 року. Був призваний до армії за мобілізацією в лютому 2015-го. Після ДМБ на «гражданці» перебував трохи більш як півроку – у вересні 2016-го пішов на контрактну службу в 34 ОМПб 57-ї бригади Збройних сил України. Звання – сержант, посада – заступник командира взводу (виконував обов’язки комвзводу) – командир бойової машини.

Лише 8 квітня в Дениса закінчилася відпустка, під час якої він одружився в рідному Генічеську. Через чотири дні після повернення в Піски чоловік загинув.

Поховали Начосного в поминальний день – 15 квітня – в селі Червоне під Генічеськом. Залишились батьки, дружина та донька від першого шлюбу.

Максим Черкун

Нещодавно йому виповнився 21. Максим Миколайович Черкун народився 9 січня 1997 року в місті Кривий Ріг на Дніпропетровщині. Жив у селі Кривбас, працював у місцевому ТОВ «Сільськогосподарське підприємство Скорпіон» у службі охорони. Був членом пошукової групи криворізького військово-патріотичного клубу «Пошук». Мріяв вступити до авіаційного училища. Навчався в автотранспортному коледжі на автомеханіка, згодом вступив до вищого професійного училища на ту ж спеціальність.

До війська хлопець потрапив у 2015-му, ще 18-річним – у ДУК «Правий сектор». У березні 2016 року підписав контракт із ЗСУ. Служив у 34-му окремому мотопіхотному батальйоні 57 ОМБр – сержант, командир протитанково-кулеметного відділення у 2-й мотопіхотній роті. Максим командував обороною опорного пункту біля села Піски під Донецьком. Загинув 16 квітня під час мінометного обстрілу.

Без сина залишились батьки. Похований 19 квітня на Алеї Слави Центрального кладовища Кривого Рогу.

Михайло Шозда на псевдо «Лемберг»

Старший сержант, старший навідник гранатометного взводу 2-го механізованого батальйону 24 ОМБр ім. короля Данила, Михайло Шозда загинув на третій день після свого 50-річчя, яке відзначав на фронті.

Він народився 14 квітня 1968 року у Львові, де й прожив усе життя. Закінчив Львівський політех. Строкову військову службу проходив у Чехословаччині, в артилерійських військах. У 1989 році одружився, згодом народилися син та донька. Працював у магазині будівельних матеріалів, став директором СП «ВІСКО».

На контракт у Збройні сили України, в 24-ту бригаду Михайло Іванович пішов у січні 2017-го. Як розповідають у 24 ЛМБр, Михайло нерідко заступав на чергування замість когось з молодих. Казав: «Щось неспокійно сьогодні; хай хлопчина побуде тут, в бліндажі, я за нього повартую. Я вже життя прожив – а йому ще жити та жити!»

За уточненими даними, Михайло Шозда загинув опівдні 17 квітня поблизу Зайцевого Донецької області – від наскрізного вогнепального поранення в шию. Снайпер…

Похований 20 квітня на Личаківському цвинтарі на алеї Героїв. Залишились мати, брат, сестра, дружина, син та донька.

Євген Хоменко на псевдо «Подгон»

20-річний боєць полку Нацгвардії «Азов» Євген Вікторович Хоменко помер уранці 20 квітня в Дніпропетровській обласній лікарні імені Мечникова. Туди його доправили напередодні санавіацією – через мобільний шпиталь – після важкого осколкового поранення голови, яке Євген отримав 18 квітня унаслідок вибуху снаряда в районі села Павлопіль у Приазов’ї. Лікарі констатували загибель мозку, але намагалися врятувати хлопця. Хоменко перебував у комі 3-го ступеня. Операція тривала 20 годин. Марно…

Євген був родом із Вільногірська Дніпропетровської області. Народився 25 травня 1997 року. Закінчив 9 класів та металургійний технікум. Зростав патріотом. Займався боксом. У 2014-му родина Хоменків прийняла переселенців із Торецька (тоді Дзержинськ) – їхні розповіді теж вплинули на рішення Євгена піти воювати.

До лав полку «Азов» став у 19-річному віці – в листопаді 2016-го. Служив у гаубичному артилерійському дивізіоні навідником. Він був навідником гаубиці – займався справою, яка потребувала холодного розуму, витримки та великої відповідальності. Побратими згадують бійця як вправного воїна, який був завжди у піднесеному настрої та ніколи не відмовляв у допомозі.

В «Азові» повідомили, що при заряджанні гаубиці на бойовому завданні розірвався снаряд, і Подгон був важко поранений. Командування Нацгвардії не дало пояснень з приводу обставин смерті військовослужбовця Хоменка.

Поховали воїна з усіма військовими почестями у рідному Вільногірську 22 квітня. Залишились батьки та молодший брат.

Геннадій Широкий на псевдо «Одеса»

20 квітня у Головному військовому госпіталі Києва помер водій 3-го мехбату 25-ї окремої повітряно-десантної бригади ДШВ ЗСУ Геннадій Широкий, який майже чотири місяці перебував у комі. 48-річний старший солдат Широкий зазнав важких поранень ще 24 грудня під час обстрілу позицій 25 ОПДБр в Авдіївській промзоні.

«Веселий, приємний чоловік, справжній патріот… Десантник!!! Виконуючи бойове завдання на одній із найбезпечніших позицій Авдіївської промзони, під час тривалого ворожого обстрілу отримав серйозні поранення, які, на жаль, не залишили шансів на спасіння…» – розповіли в бригаді.

Народився Геннадій В’ячеславович 15 серпня 1969 року в селі Московка Куп’янського району Харківської області. Був мобілізований до Збройних сил в червні 2015-го. Служив у 25-му мотопіхотному батальйоні «Київська Русь» водієм роти матеріального і технічного забезпечення. На початку 2016-го отримав поранення на Світлодарській дузі.

Після демобілізації повернувся додому, а на початку минулої зими – підписав контракт із ЗСУ.

Поховали Геннадія Широкого в Московці 24 квітня. Односельці проводжали воїна в останню путь, стоячи на колінах.

Олександр Матус

Олександр Матус народився 18 вересня 1981 року в Лисичанську Луганської області. Закінчив Луганський державний університет внутрішніх справ. Був майстром спорту з кікбоксингу, неодноразовим чемпіоном України, призером чемпіонату України з боксу.

Влітку 2017 року підписав зі Збройними силами України, служив у 53-й окремій механізованій бригаді – солдат, розвідник розвідувальної роти. ППД бригади – якраз Лисичанськ і Сєвєродонецьк.

Загинув 20 квітня близько 2:30 ночі поблизу села Кримське (Новоайдарський район) на рідній Луганщині. В ту ніч позиції ЗСУ обстрілював ворожий БМП.

Поховали воїна в рідному Лисичанську 23 квітня. Без чоловіка й батька залишилися дружина та дві доньки.

Сергій Перепелиця на псевдо «Кузнєц»

40-річний Сергій Перепелиця загинув 21 квітня внаслідок підриву машини на міні в районі Світлодарської дуги.

Народився Сергій Леонідович 2 липня 1977 року у селі Званівка Бахмутського району Донеччини. Закінчив Бахмутський індустріальний технікум. Працював ковалем на Донецькій залізниці. У липні 2016 року був обраний депутатом Званівської сільради.

Наприкінці 2016 року підписав контракт із ЗС України. Із березня 2017-го служив на посаді головного сержанта роти в 46-му окремому батальйоні спецпризначення ЗСУ «Донбас-Україна», що входить до 54-ї бахмутської бригади. Останні кілька місяців воював під селами Травневе й Гладосове під Горлівкою, які українські військові зайняли в литопаді 2017-го. Своє хобі – ковальство – не полишав і в лавах 46 ОБСпП.

Поховали Кузнєца 23 квітня у його рідній Званівці. В селі на три дні було оголошено жалобу. Залишились двоє дітей – доросла донька і син.

Вічна пам’ять полеглим героям, які віддали життя за Україну!

Центр волонтерів People’s Project висловлює щиру подяку виданню Новинарня та особисто Дмитру Лиховію та Лесі Шовкун.