Submit project

Fo consider the project complete the form. Private and contact information will hidden.
Your name
Your Email
Project title
Project amount
Project description
Please, be as precise as possible in your descriptions. This will help to avoid misunderstandings and unnecessary clarifications.
Thank you!
We need to fund this campaign ASAP! Get your friends involved
Use this banner on social media
Together, we can achieve great things!
Завдяки вам закриті тисячі запитів для ЗСУ! Маємо продовжувати!

School of Military Divers

Power and misery of the Ukrainian Navy: interview with the volunteers of the School of Military Divers

Normally, we tend to publish rich descriptive long-reads as often it is the richness in details that makes the material truly valuable. Still this interview turned out to be too extensive to add any additional lyrics to it. We met on Epiphany, when the divers got together for another “combat duty” at the Hydropark Diving and Rescue Station in Kyiv. Its most active participants are two of the founders of the School of Military Divers volunteer project, Kostyantyn Myrhorodsky and Maxym Yakymov. May we point out the key things: it is warm and comfortable within the Diving and Rescue Station walls; it smells of a semolina pudding here; the divers’ staff cat is lovely and exceptionally cheeky; and it is for the first time in the five years of the existence of People’s Project’s joint project with the same name that we chatter on the most vital topics, what exactly the School of Military Divers is, how it all started and why do we need divers in general. Well, now to the point.

Why do we really need the Navy?


– Our Navy. Where did it come from? At the partition of the Black Sea Fleet, due to the shortsighted policy of our then authorities, we got twenty percent of that time ship and boat line-up. Everything we had been allocated, belonged to different forces which we had to combine into a single unified combat potential. Naval Forces is a unique branch of the armed forces in general. It incorporates ships, maritime aircraft, land forces and marine infantry as integrated components. A Navy’s uniqueness lies in its diversity: there are ships, aircraft, manpower, special forces and other stuff in it.

Kostyantyn’s position is rather peculiar: he is at the same time a maritime professional possessing profound understanding of the processes but not bound by the Sea Statute any more. That is why he estimates the naval force competently yet relentlessly, as it is.

Unfortunately, at the partition of the Black Sea Fleet, we had got at most twenty percent of these capacities, and even then not the best ships. Due to this shortsighted policy, the majority of these vessels had been written off or sold abroad. While the remains that we had had to improve and finish, were reconstructed only in part. Over the years of independence, we succeeded to reconstruct the Hetman Sahaydachny frigate, Slavutych control ship, Ternopil corvette, Lutsk corvette, and Donetsk hovercraft, while two unfinished anti-submarine corvettes project 1145.1 docked at Feodosia, got obtained by the occupiers. Our unique Zubr hovercraft built at the Feodosia “More” shipyard had been either successfully sold to Greece or written off. But the main point is our Navy was deprived of its “teeth”, or attack capacities, that is up-to-date anti-ship missiles. And nobody seems realized the purpose of the entire Naval Forces.

Even back then, Russians were preparing for the forthcoming war. Not to let the Black Sea Fleet split was the objective the Russian military had at the beginning of the 1990s. The seamen who swore loyalty to Ukraine after disintegration of the Soviet Union, were pushed off service and stigmatized as “traitors”. The subdivisions and crews of the vessels who flew the Ukrainian flag, were blocked at their locations. Russians resorted to numerous provocations bordering with military confrontations; Russia’s Defense Minister Grachov publicly stated their readiness to deploy troops into any of the former Soviet republics to protect Russians, and the so called president of the Crimea Yuriy Meshkov openly called for military to be brought in and the Crimea to be annexed by Russia.

Simultaneously, the Russians were actively pocketing the objects of onshore infrastructure, refusing to provide the Ukrainian party with any data on marine, radio-electronic, air, intelligence and meteorological situation in the region which literally paralyzed the marine traffic in it. Russians energetically destroyed every equipment that the Ukrainian party might inherit.

In addition, the military of the Black Sea Fleet of Russian Federation elaborated a “plan of forces and resources deployment in case of the armed conflict with Ukraine”; their army commanders were forming combat units out of “local volunteers” for upcoming assault, while their intelligence sent saboteurs who mined the objects and communications belonging to our troops. The air was filled with the pungent smell of the forthcoming war.

It was the Special Operations and the National Guard forces that worked extremely well that time. A contingent of 60 thousand Border Service and National Guard servicemen was dispatched to the Crimea: these men were completely ready to face a military confrontation. At the same time, Russians initiated a war in Chechnya and got defeated while attempting to storm Grozny. This repulsed them a bit, and by the summer of 1994 the parties reached an agreement on the partition of the Black Sea Fleet. However, quite habitually, the Russians had played their dirty tricks: they withdrew a part of mission-capable ships and equipment, so contrary to agreements, the Ukrainian party got mostly miserable remnants.

As a state, Ukraine has still been thinking in inland terms. We ride carts, drive tanks and APCs, but we do not steer ships. So far, wWe fail to comprehend that we need to possess a substantial sea power because it is essential. None of the former Ukrainian presidents seems had this understanding, and our Naval Forces have always been considered as some confusing vestige. We used to pal around with Russia while Romania was considered as our probable opponent at most, so, logically, the necessity of possessing capable Naval Forces has never been realized in full, as well as there has never been any public authority that would determine and supervise the state maritime policy.

Actually, how do we see themselves within the maritime context? International trade links, protection of our own trade communications… I can give you an interesting example. About half a year ago, there happened several oil tankers bombings. These attacks were attributed to Iranian saboteurs. What was it? That was a demonstration of power and a way to undermine trade communications at the same time. It is a way to increase global oil prices.

On the 12th of May, 2019, in the Oman gulf waters, 4 oil tankers were attacked. Two of them had obvious signs of powerful impact on the hull and hull breaches at the waterline level. On the 13th of June, the attacks tool place again, and two more tankers got damaged. Global market reacted to the incidents with considerable hike in oil prices. In political circles, there was a theory that allegedly, it was Iran who benefited from the attacks; nevertheless, no official charges were brought. It is worth mentioning that the attacks happened in the region which hosts chief marine traffic routes serving up to 20% of the world’s oil transportation to the European and Asian markets.

Actually, the sea is the planet’s main freight flow. All global trade depends on the sea. This also applies to Ukraine as almost a third of our international trade is built on the sea routes. Still, it turned out to be that Ukraine remains totally unprepared to defend its sea communications even conceptually. When the Crimean events took place, which altogether happened because the authorities failed to give relevant orders in due time… Whether we were ready to defend the Crimea or not, is a different matter. Well, so then we lost even the remainders, those fragmented and non-military ready leftovers that went constantly cut, at the same time we lost even that stuff we initially had. As the result, we quite miraculously kept at least the flagship Sahaydachy which does not even carry any strike weaponry. Actually, we now have a totally toothless Navy. We don’t have anything capable of attacking. We still don’t have at least one anti-ship missile. None of our ships is equipped with powerful artillery. Our Navy came up to such an extremely diminished and disarmed state that as of 2014, it could be considered non-existent at all.

Just to mention, the Marine Border Guard of the State Border Service which has been actively strengthened and accumulating its ship and boat lineup, now seems a way more powerful than our Naval Forces. Besides, this service has been developed in a more logical way than Ukraine’s Naval Forces. In 2014, when a Vice Admiral Haiduk was in command, some plans came public, and they read that as of present days, two submarines should have been bought, and Class 58250 Corvette ships become operational, as well as Volodymyr Velyky should have been brought in, still even this ship remains unfinished today. Since then, the matter underwent a few revisions with a new deadline set to 2020, and eventually it became clear that the goal remains unattainable, as to run a fleet is rather costly. To built up a  capable Navy always takes lots of money and time. All things afloat cost astronomical sums of money. To stay operationally effective requires continuous investments and takes decades. It is unlike building a tank or APC. This matter requires much more time, effort and financing. 

In 2018, we had a new strategy for the development of the Ukrainian Naval Forces elaborated. Still even now, all the plans constituting the concept, have been endangered by the peculiar government policy and scarce budgeting. Among the main objectives of the pre-planned activities, there is introducing of a Neptun anti-ship missile which is still in development, as well as a high-speed sea platform for missile arms. But to date, the Neptun has been in the works while it is still unclear how a relevant sea platform for it, a missile boat, will be constructed. It is still uncertain who and how is to design and construct it.

But the main thing is, the very strategy has been altered as a whole. Initially, the main principle was different as we used to think in terms of the Soviet Union. We aimed to finish the missile cruiser Ukraine and take it out into the open ocean, like this. Today, this idea looks irrelevant. Why? Because now our main task lies in keeping Russians out of our coast, at minimum. As a priority, we need to defend our territorial waters, which consist a 12-mile special economic zone. We have to do everything to keep Russians out of being dangerously close to our coastline. Also, the system of maritime surface recognition allowing to monitor the situation on the sea, is absolutely necessary.

The missile cruiser Ukraine. Launched in 1990. Not finished. Not in service. Docked in Mykolayiv.

At the moment, the concept of the Naval Forces development includes formation of the so called mosquito fleet. What does it mean? We need to have a large quantity of smaller platforms, high-speed and low-profile ones, for in case of a consolidated assault not to lose everything in one take. Experience shows that a ship of corvette or frigate classes which carry diverse armament including artillery, air defense missiles, strike missiles, torpedoes, hydroacoustic stations etc, often does not deploy its potential even a tenth. In other words, a ship can serve its entire life-circle with its usage limited to patrol missions only. Accordingly, all its military potential remains untapped.

Besides, if corvette or frigate gets damaged, the fleet loses a considerable part of its combat capacity at once. It worth mentioning that the Back Sea has been in fact occupied by Russia’s quite powerful Navy that has been constantly upgraded: even over the recent period the Russians have enhanced and intensified their Black Sea grouping quite significantly. They send the majority of their recently built ships, except for nuclear-powered cruisers, to strengthen the Black Sea Fleet. Actually, nowadays the Crimea has developed into a massive onshore aircraft carrier.  In addition, they continuously upgrade their marine aviation, war ships and submarine forces quite intensively.

Unfortunately, we’re doomed to have such ‘comrades’ as our neighbors. If to consider the Crimea’s geographical location, the territory from the Karkinit Bay on the one side and to the Zmiyiny Island on the other, can be easily blocked. In addition, a while ago Russians did a tricky thing. They grabbed our rig platforms located in the Odesa gas field (Ukrainians remember these as “Boiko’s oil derricks”). Well, these derricks had been expropriated by Russians at the very start of annexation. It is worth mentioning that the derricks are located much closer to our coast than to any land occupied by Russians. That is, these derricks rightfully belong to us. The Russians equipped them into mobile observation and intelligence-gathering posts. They accommodated their Special Operations forces and installed hydroacoustic and radar stations there. This enables them to continuously monitor the sea situation in the whole area. They can observe everything taking place on the sea surface; they can watch every our step.

Instead, we don’t even have any centralized system of situation monitoring; we just have no idea of what is going on at sea. Actually, we   lack maritime aircraft: to be more precise, it exists but its operational capacity is so low that can be considered non-existent. And apparently, developing of mobile platforms, that is small differently specialized boats, would enable us to at least control the sea. Recently, we received Island-class patrol boats. Their advantage lies not in the fact they are high-powered and able of destroying any ship using their weapon facilities. Their benefit is that they can carry out sea patrol missions for quite a long period of time, with high autonomy and in challenging conditions. And this whole time, by means of its radar, such a boat provides us with all the necessary information regarding the situation at sea.

In 2018, Ukraine got two Island-class boats, Drummond and Cushing, in assistance from the US Coast Guard. The boats are to get re-equipped to the Ukrainian-made weapon systems.

In 2019, it came to transferring of three more boats, this time newer ones. These are SCGC Ocracoke (WPB-1307), USCGC Washington (WPB-1331), and USCGC Kiska (WPB-1336).

According to the officials of Ukraine’s Defense Ministry, the boats will be deployed to protect shipping, sea ports and marine communications; patrol missions within the exclusive maritime economic zone; deployment purposes, securing the maritime sections of the state border and protecting convoys during maritime goods transportation. Well, godspeed to the Islands!

WPB-1336 USCGC Kiska on a patrol mission, so far in the USA

For example, while being protected by their Maritime Security forces, Russians have been continuously dredging sand literally in the direct line of sight of the Dzharylhach isle. They nearly enter our 12-mile zone, install their dredger and start the dredging works; their Coast Guard watch them while we just cannot do anything to it. We cannot even swap them away, let alone plain demonstration of our presence.

Second, we have to be ready to patrol maritime communications and convoying civil vessels with war ships. Why do we need to do that? Because the year before that, Russians began to practice blocking of certain regions of the Black Sea. How do they do this? They close particular areas as if for firing exercises. Naturally, these areas coincide with navigable waterways. Russians do everything to impede our successful trade with other countries. They try to make the routes leading to us, as complicated and tiresome as they only can. So when the Russians started to intercept our vessels heading to the ports of Mariupol and Berdyansk, our commandment decided to move the search and rescue ship A500 Donbas, the seaport tag A830 Korets, supported by the small hard-hulled artillery boats P177 Kremenchuk and P178 Lubny, into the Sea of Azov. And as soon as the Ukrainian Navy Forces introduced a naval group in the Sea of Azov, and the Mariupol-bound vessels got escorted by military ships, then these “inspections” or, rather, silent attacks carried out by Russians, immediately stopped. In other words, even these small boats proved enough to tame the Russians’ effrontery. As attacking a military ship is quite a different story. They just cannot inspect these with no reason and unhindered.

The redeployment of the ships was carried out on the 25th of September, 2018, and this operation turned out to be a surprising one for the Russians. To get to the port of Mariupol, the ships had to pass the Kerch Straight which is currently taken and controlled by Russians. This time, it did not go off smoothly as well: the military aviation of the Russians circled over the Ukrainian ships nearly touching their masts. The RF FSS Mangust-class speedboat repeatedly approached our ships at full speed, imitating attacks and provoking a clash: it was only two small artillery Lubny and Kremenchuk boats that appeared at the scene to join the convoy, which managed to ward off the provocateurs and keep them out.

At the moment, we need to get prepared to two things. We have not to let an amphibious landing occur on our southern coast, to prevent any sabotage or provocations. And to be ready to protect our seacoast as well as our trade communications, at least in the form of convoying commercial vessels. Even if this task is completed by means of patrol boats, still military escorting is necessary. These are the things that remain critically essential for the moment. 

Divers: who, where and why

– Actually, one should not accentuate the utmost importance of divers alone. Like, divers in 3-bolt helmets are the stronghold of our Fatherland, nope. Divers constitute a small yet important element of the entire system. They are highly specialized professionals which have to act in close co-operation with the entire Navy and SpecOps forces etc. In other words, divers are present in any military branches including all law enforcement structures where they implement a variety of different tasks. Perhaps only the airborne troops do not enlist staff divers, but I’m not sure of this. Even Military law enforcement service employs divers. No one seems sure why, still there are divers in their units.

Divers go underwater not to enjoy themselves: they need to do their job there. Their work may consist in performing different tasks. As an example, take search and rescue jobs. Suppose the Navy has a few units in a state of disrepair. Two years ago, the Izyaslav tag-boat sank due to its unsatisfactory technical condition. Divers performed emergency works and brought up the ship after which it was successfully hauled away for scrap. Or to take the recent accident with the Delfi oil tanker: the divers of the Search and Rescue squad together with the Diving School specialists carried out the emergency works and rescued the crew: this is an example of a search and rescue diving specialization.

Another specialization is a military one. It lies in anti-sabotage protection of the sea bases. At the moment, we have three such bases, namely the Western one in Odesa, the Southern base (Mykolayiv) and the Azov one (Berdyansk), plus a few team sites in Ochakiv, Mariupol, and Henichesk. The team base in Ochakiv has been actively developed recently: certain number of ships are based there. In addition, the 73rd Naval SpecOps Center with specially designated Navy ships, is located there as well. That is, the center had been withdrawn from the Naval Forces in accordance with the agreements signed with NATO, and then reassigned into the Special Operation Forces; certain ships are based there to carry out patrolling functions. These are dive boats, speed small boats etc.

Eventually, each diver seems take a relevant place in the entire system. The search and rescue diving direction has its own purposes and specific tasks: these servicemen look quite properly equipped when compared with the rest of divers. Lately, this component has been significantly strengthened with deployment of a specialized ship  Oleksandr Okhrymenko. This is quite a good investment in the future, as in case the Ukrainian Navy expands with some submarines, it is most likely that this multipurpose rescue ship Oleksandr Okhrymenko is to be modernized into a submarine rescuer. Still we have to focus on the military diving direction the most.

In 2019, Ukraine’s Seaports Administration following the maintenance and service, handed over to the Navy the multi-purpose rescue ship Olexandr Okhrimenko. This vessel, along with the Hetman Sahaiydachnyi frigate, became the second one in the Ukrainian Navy capable of carrying out open ocean missions and conducting operations there. As soon as the ship was transferred from the Navy, the four old auxiliary vessels were decommissioned as planned, since Olexander Okhrimenko has completely replaced the outdated ships

As for combat divers, we do have such units as well. Moreover, these are present in both the Ukrainian Navy and the Armed Forces. However, in fact these units are very limited in capacity as they lack specialized equipment and gear. Please note I’m talking about the Armed Forces alone. As the SSU diver units consist of well-trained and better equipped fighters.

Why do our combat divers look and feel helpless? If, for example, we suddenly decide to launch an attack on those platforms offshore, we simply have no means to conduct such mission. The scouts simply lack the vehicle able of carrying them to the spot: in other words, we cannot perform a secret landing there. The best thing we can do is to deliver the fighters with helicopters. But a group landing from an aircraft should be made at a considerable distance from the object of attack, in order not to fall into an operational range of the radar. And how long can a flipper swimmer make by his own? Well, perhaps two or three miles. Hence, we desperately need the means of delivery like underwater scooters or high-speed small boats. Ideally, it could be ultra small submarines.

A combat diver of the SpecOps unit of the Security Service of Ukraine is examining a vessel that had been captured by the Russians during a pirate attack in the Kerch Strait and later returned to Ukraine by court decision


Translation in progress, sorry for the inconvenience!

Стосовно захисту берега, захисту військово-морських баз – знов-таки, для цього потрібне постійне спостереження з-під води, робота гідроакустичних засобів виявлення. До речі, вітчизняна протидиверсійна ГАС «Тронка» не пройшла випробування, і ухвалено рішення про закупівлю портативних німецьких зразків. Як на мене, це дуже правильний хід. Ти бачиш підхід ворожих диверсантів, починаєш обстріл цієї дільниці, висилаєш туди протидиверсійний загін. Тобто саме цим займаються водолази ППДСЗ (Протидія підводним диверсійним силам та засобам). Як на суші, так і під водою, вони локалізують диверсійну загрозу. У нас цим займається 801 Центр (801-й окремий підводний протидиверсійний загін, що базується у Одесі). Водолази, які охороняють узбережжя та займаються протимінною боротьбою, у нас входять до Військово-морських сил. Водолази ж розвідники-диверсанти у нас належать до ССО, це 73 МЦСпП. Ось де в цій системі водолази. І на них, на їхній підготовці, забезпеченні та потребах, має бути головний акцент – бо це головні бойові спроможності.

Існує ще один окремий напрямок – це водолази Сухопутних військ, за кордоном їх називають «Army diver».На них покладено дуже важливі завдання – розмінування в зоні ООС, забезпечення переправ техніки через водні перешкоди, та багато інших специфічних завдань на внутрішніх водних шляхах. Я знаю, що водолази з Кам’янця-подільського і розмінування проводили, і втрачені під час навчань безпілотники під водою шукали, і людей рятували з потонулої при переправі БМП. Україною течуть потужні річки – Дніпро, Південний Буг, Дунай, Дністер. Не забуваємо і про водні перешкоди у зоні ООС. Наприклад, у Франції існують спеціальні підрозділи бойових плавців, які діють саме на внутрішніх водоймах – мінують дамби, мости, гідротехнічні споруди у разі захоплення ворогом континентальної частини країни. Водолази інженерних підрозділів, особливо тих що входять до ДШВ, повинні проходити подібну підготовку та мати відповідне спорядження, принаймні така загроза повинна серйозно розглядатись.

Костянтин: історія

– Моя історія почалася із того, що я сам працював водолазом. Спочатку служив, потім довго працював, тобто тривалий час ця тема мене не полишала. Потім дещо посипалося здоров’я, і працювати я вже не міг: тоді я почав допомагати військовим як волонтер. 2015 року, після Дебальцева, я зрозумів, що труси-шкарпетки це дуже важливо, але скоро все це відійде. Я мав удома певну частину водолазного спорядження, і вирішив його подарувати, бо знав, що у підрозділах із цим повний швах. Після виходу з Криму, люди залишилися й справді голі-босі: у водолазів узагалі нічого не було. Знаючи, що допомогою водолазам займається Сергій Притула, я вийшов на нього, і з його допомогою передав все спорядження. Притула взагалі дуже правильний хлопець, він закривав і досі закриває для нас багато питань, допомагає, ми йому дуже вдячні! І вперше, коли я поїхав на передачу цього спорядження до Маріупольського загону Морської охорони, ми зустрілися з командиром, який сказав – хлопці, спорядження це справді дуже круто, але нас би ще й потренувати.

Я постояв-подумав. Тоді і вималювалася та загальна тема, якою ми займаємося і дотепер: це первинна, базова підготовка водолазів. У нас є хлопці, які серйозно займаються акватлоном, це підводна боротьба. Ми зкоординувалися з тренером Валерієм Науменко, моїми друзями, волонтером Максимом Купрієм і фронтовим медиком Сергієм Сахацьким. Скинулися власними коштами, поїхали до Маріуполя, і провели два об’ємних великих тренувальних курси. Тоді ми людей з фактично нульовою підготовкою за два цих курси вивели на певний професійний рівень. Тобто у цьому загоні ми фактично налагодили водолазну службу. Ми створили її з нуля. Ми забезпечили їх спорядженням, закупили усе необхідне, в них з’явились апарати.

Поміж іншого, Костянтин особисто готує курсантів до спуску та сам пильнує все необхідне

Та крім всього, у нас і досі панує така ідіотська штука, як дискоординація між різними службами на державному рівні. У нас, наприклад, є водолази ВМС, а є водолази ДПСУ, рятівники й таке інше. Їхня робота між собою ніяк не координується, і одну й ту ж задачу в нас може виконувати одразу кілька служб. Саме тому, через таке перетягування ковдри, в тих хлопців, яких ми навчали, виявилося мало роботи. Хоча на них могли б покласти надзвичайно серйозні задачі. Проте ті, хто й досі підтримує всю цю професійну підготовку, там залишились. Підтримують саме на той випадок, коли їм буде поставлено серйозну бойову задачу, і вони будуть її виконувати.

Тобто ми навчання налагодили, водолазну службу створили, після того вони навчалися ще і в Німеччині, по тому ще приїжджали сюди хлопці зі Сполучених штатів сюди їх навчати, нагнали їм велику кількість спорядження. І зараз воно вийшло на рівень самопідтримки. І базовий кістяк фахівців, і спорядження, і розуміння того, як навчати молодих – все це у них залишилось, що ми їм заклали.

Далі була вже Нацгвардія та їхні водолази, проводили невеликий тренувальний курс для спецпідрозділу з Одеси. Там, крім базової підготовки, ми вперше зачепили тему ще й апаратів замкненого циклу. Для Нацгвардії свого часу закупили апарати «Драгер», але вони тривалий час лежали на полиці, бо не було інструкцій на це обладнання. Доки, до речі, ми не приїхали і не ввели ці апарати у стрій.

Апарати замкненого циклу – специфічний вид обладнання, що призначений для, в першу чергу, спеціальних підрозділів та для проведення інженерних робіт. Цей апарат має велику автономність. В середньому, автономність акваланга – година, автономність же апарату замкненого циклу – чотири години. Ці апарати не мають такого недоліку аквалангу, як от візуальна помітність; простіше кажучи – не має бульбашок. Гідрофони його не чують, бо цей апарат не видає шуму. Навіть бойовий плавець у АЗЦ трохи менш помітний для гідроакустичної станції. Тобто, основні параметри – автономність, непомітність, малошумність. І четверте – ці апарати виконано з мало- або немагнітних матеріалів, що дає можливість займатися розмінуванням. Тому що сучасні морські міни, як диверсійні, так і протикорабельні, вони мають магнітні датчики, акустичні датчики, оптичні датчики, і конструктивно розраховані на те, щоб знешкодити їх було неможливо, тобто у випадку спроби розмінування пристрій спрацює. Такий же апарат дає можливість безпечно підійти до об’єкту загрози та локалізувати його.

Зараз на озброєнні ВМС з апаратів замкненого циклу є лише старі радянські. На відміну від більш сучасного цивільного дайверського, чи спорядження для професійних водолазних робіт,  ці апарати не так просто купити. Вони достатньо дорогі: ціна одного апарату стартує від 12 тисяч євро, а ціна більш складних «глибоководних» апаратів для підводного розмінування доходить до 50 тисяч євро, і це колосальні кошти. Крім того, це військове спорядження, яке не продається аби кому. І, що головне, – воно вимагає більш високого рівня підготовки. Цей апарат значно більш небезпечний, тому що в ньому легко отримати будь-яке специфічне чи неспецифічне водолазне захворювання.

Та, в принципі, не такий страшний чорт, як його малюють. Все це робиться досить швидко. Це показав наш курс, який ми проводили влітку. Ми отримали у розпорядження чотири апарати замкненого циклу і на базі новоствореної Водолазної школи ЗС України провели навчання інструкторів по цьому обладнанню. Ми використали американські командні документи, переклали їх і успішно упоралися з цими апаратами.

Тоді і стало зрозуміло, що необхідно концентрувати зусилля допомозі інструкторам Водолазної школи та водолазам Сил спеціального призначення. Мушу зазначити, що програма підготовки зі спеціальним спорядженням мусить бути інтегрована у базову загальну систему навчання нарівні із КСАФ. (Курс стійкості до аква-фактору, програма, яку розробляє наш колектив) Потрібно пов’язати всі ці етапи підготовки за допомогою інтегрованого підходу, який ми і культивуємо.

Серед «підшефних» «Школи військових водолазів» – і новачки, і справді грізні підводні бійці різноманітних спецпідрозділів

Потім ми організували курс з  фрідайвінгу, куди в якості інструктора запрошували чемпіона світу Олександра Бубєнчикова. Це був своєрідний дуже фаховий факультатив, «тончилово» вкрай специфічних умінь.

Потім наші можливості розширилися за рахунок участі водолазів з інституту електрозварювання ім. Патона. Ми допомогли реалізувати взаємодію на рівні офіційної програми Військово-морських  Сил з Академією наук та Інститутом Патона.  Тут велику роботу провів начальник пошуково-рятувальної служби ВМС Олексій Нестеров. Курсанти Інституту ВМС та водолази аварійно-рятувального загону ВМС проходили навчання у Києві. До речі, дуже круто було спостерігати, як досвідчені водолази Інституту ім. Патона передавали свої знання перспективній молоді з ВМС. Навички підводного зварювання у підготовці водолаза використовуються десь так само, як парашутні стрибки використовують при підготовці бійця десантно-штурмових військ. Тобто далеко не всім за службу доведеться стрибати із парашутом, одиницям доведеться. Але ці навички додають тобі загального розвитку. Підводне зварювання взагалі заходить далеко не кожному водолазу. Треба мати певний психотип, тверду руку, окомір, добре думати під водою. Людина, яка проходить цей курс, вона отримує практичні знання, які допомагають їй в цілому під водою. Це робота вищого водолазного пілотажу і вона потребує вкрай специфічних навичок.

Ще тренували рятувальників-парашутистів – рятувальну парашутно-десантну групу 10 морської авіаційної бригади. Їм ми допомагаємо і зараз, періодично передаємо спорядження. Зараз в наших волонтерських гідрокомбінезонах несе чергування рятувальна група в зоні ООС. Але все це були лише спорадичні кроки. Там закрили, тут закрили, десь когось потренували. Таких, епізодичних кроків, було дуже багато.

Як готують водолаза?

Варто окремо зазначити: «Школа військових водолазів» не є офіційною організацією і не може замінити собою офіційний навчальний заклад. Що ж ми маємо на офіційному рівні? Ще від радянських часів у нас залишилася осколкова система водолазної підготовки, і дотепер вона й досі мало реформована. Від Союзу в нас лишились водолазні «учебки», які належали, наприклад, інженерним військам – мова про Кам’янець-Подільський, це сухопутні війська, абсолютно окремий напрямок. Там дуже сильна школа з підводного розмінування. У нас була «учебка» водолазів залізничних військ – так, було й таке диво, вона й зараз є у Чернігові.  У нас були точки з підготовки водолазів у Академії Черняховського, у львівській Академії сухопутних військ. І в нас і досі є ця штука – ми й досі не вміємо спільно працювати на один відчутний спільний результат. У нас кожен тягне ковдру на себе. Всі обіцяють, мовляв, зараз ми почнемо готувати справжніх підводних убивць, проте через недосконалість навчальних програм та звичайну бюрократію, наплодили численні «учебки» та хаос.

Крім того, військові водолазні спеціальності прирівняли до цивільних, чого робити категорично не можна. Це ж кожен дурень, який отримає в Міносвіти ліцензію на підготовку водолазів, зможе формально клепати «військових водолазів». Подекуди так, в принципі, і вийшло: наприклад, прикордонники, щоб після нашого з ними навчання офіційно отримати кваліфікацію, змушені були відправити хлопців у Київ, де вони  формально пройшли навчання, насправді вже вміючи більше.  Державні кошти були витрачені фактично на папір – дипломи і водолазні книжки.

Тобто в цій темі тривалий час панували жорсткий хаос та дискоординація. І от усі оці осколки намагалися у загальних умовах хаосу налагодити централізовану роботу в умовах відсутності спільного керівного координаційного органу. У ВМС теж докладали значних зусиль, аби налагодити підготовку належного рівня, але скажімо відверто – за відсутності матеріальної бази після виходу з Криму, це виходило не найкращим чином.

Олексій Нестеров, головний водолазний спеціаліст ВМС України

Ідею спільної школи для підготовки водолазів для всіх Збройних сил виношували довго. Головним натхненником був начальник пошуково-рятувальної служби, головний водолазний спеціаліст ВМС Олексій Нестеров, дуже фаховий офіцер. Логічно, що наша Армія не настільки багата, щоб мати п’ять окремих навчальних центрів. Тому 2019 року, на базі Військово-морських сил України, в Одесі було створено Водолазну школу. Окремо зазначу: це Школа саме Збройних сил, не ВМС, а саме Збройних сил України. Вона одна-єдина для усіх, і має готувати підводних фахівців для Збройних сил України та інших правоохоронних органів та військових формувань. Туди, до загальної системи, крім потужностей ВШ ЗСУ в Одесі, має організаційно входити і Кам’янець-Подільський, це Центр розмінування зі своїм водолазним полігоном, туди має входити Інститут ВМСУ з кафедрою, де готують водолазних спеціалістів. На папері всі вони мають входити у єдину систему підготовки підводних кадрів, від офіцерів до рядових.

Начальник Водолазної школи ЗСУ капітан 1 рангу Сергій Титаренко. До речі, офіцер і сам не цурається ходити під воду з курсантами Школи

 В Одесі було створено Водолазну школу, і природно, ми зауважили необхідним всі свої зусилля спрямувати туди. В першу чергу, там напрочуд грамотне і адекватне командування – що є великою рідкістю. Командири та інструктори Водолазної школи – ентузіасти ,  які готові вкладатися у свою справу. Можна сказати що ми «дихаємо з ними одним повітрям». Фактично, ми зараз працюємо як один колектив. Водолазна школа планує роботу, ставить завдання, ми підхоплюємо той напрямок де ми найбільш ефективні та потрібні.

Саме у цей момент, коли створювалась Водолазна школа ЗС України, ми познайомились з Максом, а потім і з Юрою. І хлопці значно  розширили наші можливості, допомогли остаточно сформулювати те, той шматок роботи, який ми мусимо максимально ефективно опрацьовувати як волонтери. Чому? Бо ми отримали фахівців у різних напрямках.

Наприклад, Макс, маючи загальновійськовий досвід, маючи досвід роботи із бойовим стресом, маючи свої унікальні знання, в тому числі і з фрідайвінгу, він може працювати на базовій підготовці водолаза, маючи класний системний підхід. Макс – практик-систематизатор. Він практично самотужки склав навчальні програми, – ми лише вносили незначні корективи, – які було офіційно ухвалено для підготовки у Водолазній школі ЗСУ.  Хлопці з Інституту Патона  теж їздять як волонтери, і беруть участь у роботі. Є ще кілька спеціалістів, готових підключитись у будь який момент – Максим Сидоров, інструктор-водолаз, Валерій Науменко, тренер з акватлону. Я ж працюю за напрямком водолазної техніки: наприклад, ті ж апарати замкненого циклу. І от, маючи таких фахівців, ми можемо їх штучно залучати для тих чи інших задач. Тих, які поки не під силу самій Водолазній школі.

Станом на зараз там добре не все. Фактично це амбітні плани за відсутності матеріальної бази. Поки що людей навчати нема де. Зараз у планах командування ВМС України проектування і побудова Навчально-тренувального комплексу водолазної підготовки. Кажучи простими словами, це несамохідне судно, дебаркадер на відкритій воді, у надбудові якого обладнані басейни, водолазні пости, навчальні місця. Цей комплекс запланували здати цьогоріч, але фінансування скоротили, тож дай боже, щоб цей план втілили у життя хоча б у 2022 році. А поки що Водолазна школа базується на навчально-тренувальному судні «Лісозаводськ».  Силами волонтерів та інструкторів зараз проводимо ремонт душової, роздягальні та сушарні для спорядження, що б були більш-менш нормальні умови для водолазних спусків  в холодну пору року.

Займаючись Водолазною школою, ми зараз інвестуємо у майбутнє, і економимо для держави час. Зрештою, це наш обов’язок як громадян – сприяти обороноздатності держави. Ми підняли той рівень, який без нас міг би бути  вдвічі гіршим. Ми ж закриваємо не лише навчальні потреби, а й оперативно вирішуємо нагальні питання. Оренду басейну, якісь побутові питання, певне спорядження – значною мірою поки що саме за волонтерський кошт.

Максим: історія

Максим Якимов у «ШВВ» відповідає за систематизацію та виважений структурний підхід у навчальних методах. 

– Як я взагалі долучився до справи? Одним з головних моїх завдань стала передача досвіду з цивільної та навколовійськової тематики по навчанню, тренінгам, навичкам, саме в прикладне середовище військових, правоохоронних органів та подібного. Все почалося зі спорту. Рукопашний бій, ножовий, паличний, збройні єдиноборства. В якийсь момент я зайнявся стрес-підготовкою, різними ситуативними тренінгами в контексті саме самооборони. Коли почалась війна, ми намагалися спроекувати весь цей досвід на користь військовослужбовців та сил правопорядку, в тому числі й для поліції. Було створено курс профілактики бойового стресу, відомий як «броньований розум» авторства Костянтина Ульянова. Я спочатку пройшов його у якості курсанта, потім долучився вже як інструктор. Потім вже стало ясно, що є буквально два всесвіти: є правильні й класні спортсмени, які прекрасно знають, як воно має бути в ідеальному світі – як ми називаємо їх «сферичні джедаї у вакуумі» (сміється). Вони дуже круті, але вони десь там у собі, левітують у процесі медитації, і реальному світу від їхньої левітації ні холодно, ані спекотно.

А є хлопці, які виконують конкретні задачі, і їм не вистачає конкретних знань та навиків, які вони могли б застосувати. З цими уміннями вони могли б набагато ефективніше виконувати задачі, і деякі речі могли б врятувати їхнє здоров’я, а деякі – навіть зберегти життя. Саме це стало зрозумілим у рамках проведення курсу «броньований розум», і згодом ця думка у мене лише зміцнилась, коли я почав працювати з хлопцями з кросфіту, з адаптивними спортсменами. Проекти «Ігри героїв», «Відважний воїн», тобто хлопці з якимись вадами після бойових травм, вони повертаються й активно реабілітуються через спорт, у даному випадку, через кросфіт. Мені стало зрозуміло, що те, що чудово працює на здорових двадцятирічних оленях, можна якось модифікувати й для хлопців, які мають свої особливості. І це справді ефективно працює. Тут ми познайомились з Ігорем Руляком (крім іншого, упорядник різноманітних спортивних заходів для ветеранів – ред.), який і звів нас з Костею. Ми спільно дійшли до розуміння того моменту, що є водолазна підготовка, і їй гостро не вистачає фахових нюансів у прикладній роботі.

Ігор Руляк – фантастична людина, зусиллями якої всі Військово-морські сили України періодично обертаються з ніг на голову. Виходець з Криму, активний патріот, ветеран АТО, свого часу саме Ігор звернув увагу на дивну службову млявість та проросійський бекграунд тодішнього командування та окремих підрозділів ВМСУ. Хвиля народного гніву змусила військове командування розібратися у ситуації та змінити командувача Флоту. Тоді ж керівництво ВМСУ намагалося вивести всю справу на рівень службового конфлікту з непокірним матросом. Ігор дуже «незручний»: досі заплутаний численними судовими процесами та тяганиною, він знаходить у собі сили постійно організовувати військово-спортивні заходи та бере активну участь у підготовці військових моряків.

(Тут розповідь знову перехоплює Костянтин) – Справа в тім, що дотепер наша водолазна підготовка була на досить низькому рівні. Головна проблема – програми підготовки мало враховували всі ті нюанси та складнощі, з якими водолаз стикається у реальних умовах за бойових дій. Підхід був таким: ми вчимося ходити під воду, щось там робити, пишемо собі години, і все добре. Але ніхто не враховував фактору справжніх загроз: може статися аварійна ситуація, може статися вибух, водолаз може дістати поранень, можуть знадобитися екстрені дії в цілковито непередбачуваних ситуаціях. Ми йшли шляхом найменшого спротиву. Балончик начепили, дихати навчили – і всьо, тримай папери, привіт.

Плани підготовки водолазів у Водолазній школі ЗСУ зацікавили навіть закордонних фахівців: от, наприклад, службовці Флоту Її Королівської Величності завітали до України, аби познайомитися з колегами та побачити все на власні очі

За кордоном же все це йде цілком іншим шляхом. По-перше, там професія водолаза елітна. Туди втрапляють геть не всі, після складного інтелектуального відбору, що покаже ступінь готовності до роботи, бо там далеко не все залежить від фізо, а значною мірою саме від морально-психологічних якостей. Далі настає черга фізичної підготовки. Крім іншого, людину готують таким чином, щоб вона, не зважаючи на якісь зовнішні чинники, могла ефективно виконати роботу. Щоб водолаз концентрувався не на собі, не на власному спорядженні, а на виконанні задачі. Перше – задача. Все решта у нього має проходити мимоволі. І от саме це – головний сенс нашої роботи. Той шматок, якого не було в наявній системі підготовки. Ми робимо підготовку більш жорсткою, насиченою. Ми додаємо те, чого раніше не було. Це уміння вести себе на воді, під водою, та мати спеціальні для того навички.

Хто йде у військові водолази

Максим: – Хто наш курсант? Поки що у нас в роботі дві групи в складі Водолазної школи ЗСУ. Я проводив один повний курс, і один інструкторський – саме для підготовки інструкторів у подальшому. Тому статистична вибірка поки не дуже репрезентативна. Поки основний склад ділиться на дві частини. Перші це, звісно, засланці. В ЗСУ й досі є така тема: мовляв, що там у тебе у військовій спеціальності? Мінометник? Ну, будеш снайпером. Вітаємо, їдь на курси. І ти поїхав на курси. І тут є така ж тема.  А є люди, яким ця тема справді цікава. Вони вивчають, вникають, задають питання. При цьому, рівень первинної підготовки він різний. Він варіюється від людей, які на першому занятті ледь пропливають басейн і на затримці виринають після 20 секунд, до справжніх іхтіандрів.  Трапляються люди, які вже цілком акватичні, непогано почуваються під водою і не стресують.

Кажучи про школу, стосовно того, кого ми чекаємо і кого ми готуємо, трохи перефразую тему, яку ми озвучуємо на курсі стрес-підготовки. Чим відрізняється цивільний від військового чи там офіцера правопорядку, який виконує службові обов’язки? Якщо трапляється якась заваруха, перша задача цивільного – швидко звідти злиняти і зберегти своє здоров’я. У військового чи поліцейського задача інша: він має піти у самий осередок і зробити все, щоб це припинилось.

А тут виходить таке: будь-яка свідома людина, яка втрапила у воду, прагне якнайшвидше звідти вилізти. А водолаз, навпаки, має піти туди, де поглибше, потемніше, і виконати там свою роботу. Відповідно ми очікуємо і хочемо бачити людей, які, як мінімум, не бояться йти на глибину і проводити там роботи. А тут воно вже трохи перпендикулярне твоїм здібностям. Ти можеш бути класним плавцем, але, не маючи стрес-підготовки, боятися щось робити. Інколи явно помітно, що хлопчина красунчик, він красиво пливе, в статиці в нього затримка капітальна, понад три хвилини. Але щойно ти починаєш його кошмарити – маску зірвав, водички підлив, покричав на нього – все. Людина міняється, здувається, боїться, і все. І ти вже бачиш, як він поведе себе в реальній ситуації. Навчити, змінити – можна. Але це питання часу, якого часто в нас просто нема. Поки що, на мою думку, таких людей треба залишати на потім.

Костянтин: – Відсів, звісно, є. Ми запропонували Водолазній школі проводити вступні екзамени і відразу ж виключати непридатних людей. Крім іншого, знову ж, є практика, коли на навчання відряджають геть сторонніх людей. Тебе відправили – ти поїхав. Ці люди можуть бути цілком непридатними. Може приїхати п’ятдесятирічний полковник, який не збирається нікуди ходити, не збирається здавати жодних курсів, він звик, що все так і вирішується: він покажеться два рази, поторгує обличчям, і йому дадуть водолазну книжку. Тепер такого немає. Тому що відбраковка йде й на вступному етапі, люди здають іспити з фізо, що включають у себе плавання, віджимання, прес, підтягування, біг. І вибраковуються вже на плаванні, на вхідному етапі, з п’ятнадцяти початкових три-чотири людини.

Навчання складається таким чином. Перший етап – курс «Водолаз». Це базовий курс навчання базових навичок. Далі підуть вже складніші модулі, а це – поки базовий загальний рівень. Він триває два місяці, по шість днів на тиждень заняття. Чотири дні теорії водолазної справи, два дні – КСАФ, курсу стійкості до аквафактору. І якщо люди по завершенню курсу не здають теорії та не здають КСАФ, то після місяця навчання їх відраховують. Тому що далі там набагато складніші вправи, реальні спуски на 30 метрів у море, і дуже нераціонально витрачати ресурс на людину, яка не готова, і ми зобов’язані далі її тягнути. Хай краще зайде двадцять чоловік і вийде п’ять, але високомотивовані і високопідготовлені, аніж зайде п’ятнадцять, і ми відучимо їх усіх з великою натяжкою. Ця тема буде зустрічати  спротив командирів частин, вони ж-бо сподівалися, що всі пройдуть, вони ж розраховують ними посади закрити. Але цю тему ми будемо переламувати.

Я говорив з офіцером нашої берегової охорони, який контактує з військовими у США, свого часу в них була така ж проблема. І от виникло питання: як вони вибраковують людей? Чи був у них спротив? Той каже – так. Але цю тему вони жорстко переламали, і почали готувати людей так, як прагнули, з вибраковкою, з випуском висококласних фахівців, але меншої їх кількості. В підсумку, всі з цим змирилися, і за 5-6 років вони отримали достатню кількість їхніх  випускників, які мають високий рівень підготовки, у підрозділах. От те ж саме ми плануємо зробити і у нас.

Наразі навчання однопоточне, навчати більше людей не реально. Не вистачає матеріально-технічної бази. Щоб готувати людей такої складної специфікації, потрібні різноманітні басейни. Різні: і плавальні, і для зварювання, і для підводної стрільби. Потрібні дистанції у морі – для плавання, ходіння на підводних засобах руху. Це закритий шматок моря, куди не забреде випадковий катер і не розчавить водолазу голову. Потрібні специфічні тренажери. Потрібні барокамери. Учбові класи. Водолазне спорядження. Багато і різне. Інструкторського складу поки що теж об’єктивно не вистачає. Чому, власне, ми й включаємося у цю тему – тому що забезпечити якісне навчання тими засобами та силами, які є, не реально.

Акватичність акванавта

Максим: – До речі, стосовно терміну «акватичність», яким ми оперуємо досить часто. Якщо висловити це поетично, акватичність – здатність людини почуватися у воді як вдома, у рідному середовищі. Це сукупність певних елементів: не відчувати страху, дискомфорту, розуміти, як вода може допомогти. Не чинити спротив середовищу, а навпаки, використовувати його. Оце, певно, основне: не супротив, а використання. Це поняття, зворотне вислову «риба на суші» – це про людину, кинуту у воду. Ми мусимо помінятися місцями. Водолаз не може повернутися на сушу, у нього є задача, яку він мусить виконати. Відповідно, людина, яка почувається у воді дискомфортно, яка боїться, що зараз у неї зараз десь щось потече, ой, холодно, ой, я повільно рухаюсь, не можу швидко розвернутись, ой, тихо, ой темно – всі ці моменти накопичуються, і об’єктивно заважають виконанню бойової задачі.

Що ще конкретно я викладаю та показую, щоб хлопці зрозуміли самі – це те, чим відрізняється спортивний фрідайвінг від прикладної теми, яку ми викладаємо на КСАФі. Фрідайвери-спортики справді, об’єктивно красунчики: сто метрів на глибину, десять хвилин затримка у статиці, триста метрів у басейні, молодці. Але все це досягається тими методами, які ми собі дозволити не можемо. Тобто суперправильний режим дня. Суперправильний режим харчування. Якісь розтяжки, супертренування, робота зі знаннями, що сфокусовані на розконцентрації уваги, або ж навпаки – концентрації на якихось своїх специфічних штуках, уявних «персикових садах у променях західного сонця».  Для спорту це працює дуже ефективно. Але ось у мене люди, які мусять виконати бойову задачу. Першою чергою вони мають думати про бойову задачу, а не схід сонця над Фудзіямою.

Костянтин додає: – Так же часто нас критикують, намагаються розповісти, як же вірно тренувати, люди, які прийшли зі світу спортивного дайвінгу. Вони намагаються розповісти нам про підготовку водолаза, не розуміючи ключової різниці між нами та спортивними дайверами: у них ціль – отримати задоволення та встановити спортивні рекорди. У нас – ефективно виконати бойову задачу та зберегти людині життя. Це головна різниця, і у задачі, і у відборі, і у підготовці.

Максим (дещо роздратовано додає): – І що стосується задоволення. Свого часу я два роки я відслужив у патрулі. Ми працювали як громадське формування, але по суті виконували задачі Патрульної поліції. І от місяці за три мене дружина запитала: ну що, як, подобається тобі? Я і кажу: нормальній здоровій людині таке подобатись не може. Тому що ти займаєшся таким, бачиш таке, що інколи мізки закипають. Але це потрібно робити. Це робота. І от мої уміння й навички, які у мене були, я їх застосовував там. Так і тут. Водолаз може виконувати ту роботу, де задоволення дуже мало. Але її треба виконати за будь-яку ціну.

Навіщо ж нам «Школа військових водолазів»

Костянтин: – Головна цінність «Школи військових водолазів» полягає у тому, що ми можемо виступити у якості лабораторії. Ми не пов’язані армійськими статутами чи умовностями, і можемо виступити як лабораторія для практичного випробування методів водолазної підготовки. І ми й будемо цим займатися. Ми будемо далі розвивати та шліфувати модуль «Водолаз». Ми будемо й далі розвивати фізичну підготовку, курс КСАФ, що розрахований уже на спеціальні підрозділи. Можливо, навіть будемо робити під це спеціальну навчальну базу, робити якісь певні тренажери. Ми будемо допомагати у розробці модуля «Водолаз спеціального призначення» для роботи з апаратами замкненого циклу. Ми будемо, за допомогою наших колег у Інституті Патона, й далі розвивати напрям підводних інженерних робіт, зокрема підводного зварювання.

Як волонтери, ми робимо дві важливі справи: беремо активну участь у практичному навчанні водолазів. Друге – точково вирішуємо оперативні питання матеріального забезпечення. Так, робити це масово у нас просто немає ресурсу та коштів. Але вирішувати питання точково ми можемо вкрай ефективно.

Основна частина «бойового кістяка» ШВВ: засновник Костянтин Миргородський, комунікаційниця Анастасія Обертас та інструктор Максим Якимов

Тут додамо уже ми, від імені волонтерського центру People’s Project. Свого часу ми започаткували спільний проект саме для того, аби підтримати ініціативу хлопців та допомогти їм з ресурсом. Адже значну частину своїх титанічних звершень, гострих нагальних потреб вони часто закривають власним волонтерським коштом за рахунок періодичних досить скромних зарплат. І оскільки жодного прихованого мільйонера серед упорядників ШВВ ми поки не виявили, наша з вами спільна допомога і досі є вкрай актуальною. Ми й досі збираємо кошти у рамках проекту «Школа військових водолазів», аби допомогти волонтерам та закрити ряд найгостріших потреб. Друзі, долучайтесь, будь ласка – в цілому, це стратегічне питання самого подальшого виживання України як держави, що так чи інакше стосується кожного з нас. Війна триває – і ворог рівною мірою небезпечний і у повітрі, і на землі, і на морі.

Donate to other projects
Founds raised Purchase in progress

School of Military Divers

Training and equipment for military divers undergoing special training.

military units 1472, 1420, 1594, 1688
380 000 UAH (9 958 USD) needed
100% raised
Read more


Реквізити ПриватБанку для переказу у гривнях
Миколаївський обласний благодійний фонд “РЕГІОНАЛЬНИЙ ФОНД БЛАГОЧЕСТЯ”
ПАО КБ ПриватБанк
ЄДРПОУ: 36143302
МФО: 305299
Призначення платежу: Благодійний внесок. “”
Beneficiary: Mykolayiv Regional Charitable Foundation “Regional Foundation Blagochestya”
IBANcode: UA583052990000026007011702069
Beneficiary address: UA 54000, Mykolaiv, Buznyka str. 5, 118
Beneficiary bank: Privatbank
50, Naberezhna Peremogy Street, Dnipropetrovsk, 49094, Ukraine
Swift code: PBANUA2X

Intermediary bank: JP Morgan Chase Bank,New York ,USA
Swift code: CHASUS33
Correspondent account: 001-1-000080
Description: Charitable donation for ‘’ project
Intermediary bank: The Bank of New York Mellon, New York, USA
Swift code: IRVT US 3N
Correspondent account: 890-0085-754
Description: Charitable donation for ‘’ project
Beneficiary: Mykolayiv Regional Charitable Foundation “Regional Foundation Blagochestya”
IBANcode: UA703052990000026002041702959
Beneficiary address: UA 54000, Mykolaiv, Buznyka str. 5, 118
Beneficiary bank: Privatbank
50, Naberezhna Peremogy Street, Dnipropetrovsk, 49094, Ukraine
Swift code: PBANUA2X

Intermediary bank: Commerzbank AG ,Frankfurt am Main, Germany
Swift code: COBADEFF
Correspondent account: 400886700401
Description: Charitable donation for ‘’ project
Beneficiary: Mykolayiv Regional Charitable Foundation "Regional Foundation Blagochestya"
IBAN Code: UA363052990000026006001705679
Beneficiary address: UA 54000, Mykolaiv, Buznyka str. 5, 118
CORRESPONDENT BANK: Bank Pekao/Grupa Pekao S.A., Warsaw, Poland
Account in the correspondent bank: PL13124000013140533111120301
SWIFT Code of the correspondent bank: PKOPPLPW
Description: Charitable donation for "" project.
Beneficiary: Mykolayiv Regional Charitable Foundation “Regional Foundation Blagochestya”
IBANcode: UA583052990000026007011702069
Beneficiary address: UA 54000, Mykolaiv, Buznyka str. 5, 118
Beneficiary bank: Privatbank
50, Naberezhna Peremogy Street, Dnipropetrovsk, 49094, Ukraine
Swift code: PBANUA2X

Intermediary bank: JP Morgan Chase Bank,New York ,USA
Swift code: CHASUS33
Correspondent account: 001-1-000080
Description: Charitable donation for ‘’ project
Intermediary bank: The Bank of New York Mellon, New York, USA
Swift code: IRVT US 3N
Correspondent account: 890-0085-754
Description: Charitable donation for ‘’ project

Press about us