Школа військових водолазів

29 Січня, 2020

Міць та неміч українського флоту: інтерв’ю з волонтерами «Школи військових водолазів»

Міць та неміч українського флоту: інтерв’ю з волонтерами «Школи військових водолазів»

Зазвичай ми любимо писати велетенські описові репортажі, адже часто саме у деталях – основна цінність матеріалу. Та це інтерв’ю вийшло занадто об’ємним, щоб насичувати його ще й додатковою лірикою. Зустрілися ми на Водохреще, коли водолази зібралися разом на «бойове чергування» на водолазно-рятувальній станції столичного Гідропарку. Основні його учасники – двоє з упорядників волонтерського проекту «Школа військових водолазів» Костянтин Миргородський та Максим Якимов. Зазначимо лише головне: у стінах водолазної станції затишно, мов у дитсадку, пахне манною кашею; штатний кіт водолазів – симпатичний і надзвичайно нахабний; вперше за п’ять років спільного одноіменного проекту на People’s Project ми говоримо про найважливіше: що ж таке «Школа військових водолазів», як усе почалося та навіщо нам взагалі водолази. Отже, до справи.

Нащо нам узагалі той флот?

Костянтин: – Наші Військово-морські сили. Звідки, як вони взагалі узялись? При розподілі Чорноморського флоту, завдяки недальновидній політиці наших тодішніх керманичів, ми отримали у кращому разі двадцять відсотків бойового корабельно-катерного складу. Все, що нам виділили – були різнорідні сили, які було напрочуд складно пов’язати у якийсь спільний, єдиний бойовий потенціал. Військово-морські сили взагалі унікальний рід військ. Вони складаються і з кораблів, і з морської авіації, і з сухопутної компоненти, і з морської піхоти. Чим унікальний флот, тим що там є все: і кораблі, і літаки, і жива сила, і спецпідрозділи, й інше.

Позиція Костянтина досить своєрідна: він і фахівець морської справи з глибоким розумінням, і людина, не зв’язана військовим статутом. Саме тому він досить влучно та безжально говорить про Військово-морські сили без зайвих прикрас, як воно є. 

На жаль, при розподілі ЧФ, ми отримали в кращому разі двадцять відсотків цих потужностей, та й то – далеко не найкращі кораблі. Завдяки такій же недалекоглядній політиці, значна частина цих кораблів були потім списані або продані за кордон. А те, що мали добудувати, добудували лише частково. За час Незалежності ми змогли добудувати фрегат «Гетьман Сагайдачний», корабель управління «Славутич», корвет «Тернопіль», корвет «Луцьк», десантний корабель на повітряній подушці «Донецьк», а два недобудовані протичовнові корвети проекту 1145.1, що стояли у Феодосії, дістались окупантам. Унікальні кораблі на повітряній подушці «Зубр», які будував феодосійський завод «Море» – ми благополучно продали до Греції або списали. А найголовніше – наші ВМС не мали «зубів», ударного потенціалу – сучасних протикорабельних ракет. Призначення наших Військово-морських сил було нікому не зрозумілим.

Росіяни активно готувалися до війни вже тоді. Не ділити Чорноморський флот: така задача стояла перед російськими військовими на початку 90-х. Моряків, що при розвалі Радянського союзу присягнули Україні, виживали зі служби та таврували «зрадниками». Підрозділи та команди суден, що підняли український прапор, блокували у місцях дислокації. Росіяни вдавалися до численних провокацій на межі бойових зіткнень, російський міністр оборони Грачов відкрито заявляв про готовність ввести армію у будь-яку колишню радянську республіку для захисту росіян, а так званий «президент» Криму Юрій Мєшков відверто закликав ввести війська та приєднати Крим до Росії.

В той же час росіяни активно перебирали на себе об’єкти берегової інфраструктури, відмовивши українській стороні у даних по морській, радіоелектронній, повітряній, розвідувальній і метеорологічній обстановках, що фактично паралізувало судноплавство. Росіяни активно нищили все, що могло відійти українській стороні.

Паралельно військові ЧФ РФ розробили «план применения сил и средств на случай вооруженного конфликта с Украиной», армійські командири росіян формували бойові загони з «місцевих добровольців» для атаки, а розвідка засилала диверсантів, які мінували об’єкти та комунікації наших військ. В повітрі гостро пахло скорою війною.

Тоді спрацювали Спецслужби та Національна гвардія. До Криму ввели контингент у 60 000 прикордонників та Нацгвардійців – і вони були реально готові до бойового зіткнення. В той же час росіяни ув’язалися у війну в Чечні та зазнали розгрому при спробі штурму Грозного. Це трохи збило бойовий запал, і до літа 1994 року сторони таки домовилися про розподіл майна Чорноморського флоту. Втім, і тут не обійшлося без традиційних підлощів: росіяни вивели частину боєздатного корабельного складу та майна, тож українській стороні, попри домовленості, залишилися більшою мірою упосліджені рештки.

Як держава, Україна й досі мислить сухопутними категоріями. Ми їздимо на волах, на танках, на БТРах, але ми не ходимо на кораблях. У нас немає розуміння того, що ми – морська держава, й того, що це збіса важливо. Цього розуміння не було у жодного із українських президентів, і наші Військово-морські сили завжди вважалися якимось незрозумілим рудиментом. Ми «дружили» з Росією, як імовірний суперник розглядалася максимум Румунія, тому, звісно, необхідність ВМС ніколи не усвідомлювалась, і органу, який би контролював морську політику держави – його ніколи не було.

Як ми взагалі бачимо себе у контексті моря? Міжнародні торгівельні зв’язки, захист власних торгівельних комунікацій… Я можу навести такий цікавий приклад. Півроку тому сталися підриви нафтових танкерів. Ці атаки приписують диверсантам Ірану. Що це таке? Це наочна демонстрація сили і одночасно спосіб зірвати торгівельні комунікації. Це спосіб підняти світові ціни на нафту.

12 травня 2019 року у водах Оманської затоки зазнали атаки 4 нафтоносних судна. Два з них мають явні ознаки потужного удару по корпусу судна та пробоїни на рівні ватерлінії. 13 червня напади повторились: пошкоджень зазнали ще два танкери. Світовий ринок відреагував на інциденти відчутним підвищенням цін на нафту. У політичних колах поширюється версія, що атаки імовірно вигідні владним колам Ірану, втім, офіційних звинувачень ніхто не висував. Варто зазначити, що атаки відбулися у регіоні, де пролягають транспортні шляхи, якими проходить до 20% всіх світових перевезень нафти на європейський та азіатський ринок.

По суті, основний вантажний потік у світі – це море. Вся світова торгівля зав’язана на море. В тому числі, й Україна: понад третину міжнародного товарообігу в нас йде саме через морські шляхи. І виявилось, що Україна не готова до захисту своїх морських комунікацій в першу чергу концептуально. Коли стався Крим, – а вийшло так тому, що своєчасно не було віддано накази… Чи змогли б ми захистити Крим, чи не змогли б – це інше питання. Так от, тоді ми втратили навіть осколки, оці різнорідні та небоєготовні, які постійно скорочувались, ми втратили осколки й того, що в нас взагалі було. В підсумку, ми дивом зберегли хіба флагман «Сагайдачний», який навіть не має ударного озброєння. Тобто, по суті, у нас цілковито беззубий флот. В нас немає чим атакувати. В нас поки немає жодної протикорабельної ракети. У нас на жодному кораблі немає потужної артилерії. Наш флот опинився у стані настільки ослабленому та знезброєному, що станом на 2014 рік його взагалі фактично не було.

Достатньо сказати, що Морська охорона Держприкордонслужби, яка зараз розвивається та має значно більше корабельно-катерного складу, значно сильніша за Військово-морські сили. Та й розвивається вона значно більш логічно, аніж ВМСУ. 2014 року оприлюднили плани, – тоді Флотом керував віце-адмірал Гайдук, – так от, станом насьогодні вже мали бути закуплені два підводних човни, мали бути введені у стрій кораблі класу 58250 Корвет, це «Володимир Великий», що й досі не добудований. Кілька разів цю тему переглядали, наступний дедлайн був 2020-го, потім стало ясно, що ця задача нездійсненна, бо ж флот – це дороге задоволення. Флот – це завжди дорого і довго. Всі плавучі іграшки коштують дуже дорого. І це капітальні інвестиції, що тривають не один рік. Це не один танк чи БТР. Це набагато довше і набагато витратніше.

2018 року у нас було розроблено нову концепцію розвитку ВМС до 2035 року.  Але вже і зараз, через державну політику та обсяги фінансування ВМСУ, всі плани цієї концепції під загрозою. Найголовніше, що планувалося вже на 2020 –  це прийняття на озброєння протикорабельної ракети «Нептун», яку ми розробляємо, та швидкісної морської платформи під ракетну зброю. Але «Нептун» ще й досі не у строю, і геть незрозуміло, як буде будуватися відповідна для неї морська платформа – ракетний катер. Неясно, хто та як, зрештою, її проектуватиме та будуватиме.

Проте головне зараз те, що змінилася сама концепція. Раніше головний принцип був іншим: ми мислили категоріями ще Радянського союзу. Добудувати ракетний крейсер «Україна», вийти у відкритий океан, усе таке. Ця концепція себе ніяк не виправдовує. Чому? Наша головна зараз задача це хоча б відігнати росіян від нашого узбережжя. В першу чергу ми повинні захистити свої територіальні води, це 12-мильна особлива економічна зона. Ми мусимо зробити все для того, щоб принаймні не підпускати росіян у небезпечну близькість до нашого берега. Також абсолютно необхідною є система висвітлення надводної обстановки, для того що б ми знали, що відбувається у морі.

Ракетний крейсер «Україна». Спущений на воду 1990-го року. Не добудований. В експлуатацію не введений. Стоїть на приколі у Миколаєві. 

Зараз концепція розвитку Військово-морських сил передбачає створення так званого москітного флоту. Що це значить? У нас має бути велика кількість малих платформ, швидкісних, малопомітних, для того, щоб у випадку єдиного удару, наприклад, у разі війни, не втратити разом усе. Як показала практика, кораблі класу корвет чи фрегат, маючи на борту різнорідне озброєння – артилерію, зенітні ракети, ударне ракетне озброєння, торпедні апарати, гідроакустичні станції тощо, так от вони не використовують свій потенціал і на одну десяту. Тобто корабель може прослужити всю свою службу, але використовуватись виключно для патрулювання. І весь його бойовий потенціал залишається незадіяним.

Крім того, при ураженні корвета чи фрегата, флот одразу ж втрачає значну частину бойових спроможностей. При тому, що Чорне море фактично окупує досить потужний, постійно збільшуваний флот Росії, – навіть за останній час росіяни значно наростили своє угруповання у Чорному морі. Майже все найсучасніше, що в них спускається на воду, окрім атомних крейсерів, у них іде на посилення Чорноморського флоту. Крим зараз фактично це потужний сухопутний авіаносець. А крім того, там і авіація, і військовий флот, і підводні сили дуже серйозно розвиваються.

Отже, ми маємо під боком отаких товаришів. Якщо поглянути на розташування Криму, то від Каркінітської затоки з одного боку і до острова Зміїний з іншого боку, це територія, яку дуже просто перекрити. Окрім того, свого часу росіяни вчинили дуже хитро. Одеське газове родовище, там були бурові платформи, відомі як вишки Бойка, так от росіяни захопили ці вишки з самого початку анексії. Причому, ці вишки знаходяться значно ближче до нас, аніж до них. Тобто ці вишки належать нам не просто по праву, а за фактом розташування. Росіяни перетворили ці вишки у мобільні пости спостереження та розвідки. Там постійно базуються війська спецпризначення, там поставили гідроакустичні станції, радіолокаційні станції. Тобто вони постійно бачать усе, що відбувається у морі. Вони знають все, що відбувається в морі, знають кожен наш крок.

Натомість же у нас немає навіть повної єдиної системи висвітлення обстановки, ми взагалі не знаємо, що у морі  відбувається. У нас практично немає патрульної авіації, вона є, але настільки слабка, що її практично немає. І от виходить така штука, що створення мобільних платформ, малих катерів з різною спеціалізацією, воно б дозволило хоча б контролювати море. Ось нам передали «Айленди». Їхня перевага не в тому, що вони якісь надзвичайно потужні, можуть стріляти і втопити кого завгодно. Їхня перевага в тому, що вони можуть відносно тривалий час вести патрулювання у морі з високою автономністю, в складних умовах. І весь цей час своїми засобами радіолокації він хоча б може дати нам у повній мірі зрозуміти, що там, у морі, відбувається.

2018 року Україна отримала два катери Drummond та Cushing класу Island у якості безоплатної допомоги від Берегової охорони ВМС США. Катери заплановано переобладнати під збройні системи українського виробництва.

2019 року мова зайшла про передачу в скорому часі ще трьох катерів, але дещо більш нових. Це SCGC Ocracoke (WPB-1307), USCGC Washington (WPB-1331) та USCGC Kiska (WPB-1336).

За словами очільників ВМСУ, катери будуть залучати для захисту судноплавства, захисту портів та морських комунікацій, патрулювання у межах виключної морської економічної зони, забезпечення розгортання військ, посилення охорони морських дільниць державного кордону та прикриття конвоїв під час перевезення морських вантажів. Що ж, «Айленди» – в добру путь!

WPB-1336 USCGC Kiska на бойовому чергуванні – поки ще у США

Наприклад, росіяни, під захистом своїх сил морської охорони, постійно намивають пісок фактично у прямій видимості острова Джарилгач. Вони майже заходять у нашу 12-мильну зону, ставлять земснаряд, миють пісок, берегова охорона їх стереже, і ми їм нічого зробити не можемо. Ми не можемо їх не те, що відігнати, а хоча б банально продемонструвати нашу присутність.

По-друге, ми повинні бути готовими до патрулювання морських комунікацій та супроводу цивільних суден військовими кораблями. Для чого це потрібно? Позаминулого року почалася практика блокування росіянами окремих районів Чорного моря. Як вони це роблять? Вони закривають окремі райони нібито для проведення стрільб. Цілком природно, що ці райони співпадають із судноплавними шляхами. Росіяни роблять усе, щоб нам було невигідно торгувати з іншими державами. Щоб шлях до нас був якнайдовшим та якнайскладнішим. Так от, коли росіяни почали перехоплювати судна, що йшли до порту Маріуполя та порту Бердянська, нашим командуванням було перекинуто до Азовського моря пошуково-рятувальне судно A500 «Донбас» та морський буксир A830 «Корець», до яких долучилися малі броньовані артилерійські катери P177 «Кременчук» та P178 «Лубни».  І от коли ВМС створив корабельно-катерне угруповання на Азовському морі, і кораблі, що йдуть до Маріуполя, почали супроводити військові, то ці догляди, оці тихі атаки росіян, тут же припинились. Тобто навіть цих невеликих катерів було достатньо, щоб втамувати росіянам їх палкий шал. Тому що напад на військовий корабель – це зовсім інша історія. Просто так, безперешкодно, вони їх доглядати не можуть.

Передислокацію суден провели 25 вересня 2018 року, операція виявилася несподіваною для росіян. Аби дістатися порту Маріуполя, судна мали пройти Керченську протоку, нині захоплену та контрольовану росіянами. І тут не обійшлося без провокацій: військова авіація росіян кружляла практично над щоглами українських суден. Швидкохідний катер ФСБ РФ типу «Мангуст» неодноразово на швидкості наближався до кораблів, імітуючи атаку та провокуючи зіткнення – і лише появою двох малих броньованих артилерійських катерів «Лубни» та «Кременчук», які долучилися до конвою, провокаторів вдалося стримати та відігнати подалі.

Ми повинні бути готовими зараз до двох речей. Не допустити десантної операції на нашому Південному узбережжі, не допустити диверсій чи провокацій, бути готовими захищати власне узбережжя. І бути готовими захищати власні торгівельні комунікації. Хоча б у вигляді супроводу суден. Хай хоча б патрульними катерами, та військовий супровід мусить бути. Оце – зараз критичний необхідний мінімум.

Водолази: де, хто і навіщо

– Насправді, не варто перебільшувати надзвичайну значимість саме водолазів. Мовляв, водолази у трьохболтовці – оплот Батьківщини, ні. Водолази – це невеликий, хоча і важливий елемент загальної системи. Це вузькопрофільні фахівці, які, звісно ж, мають діяти не самостійно, а в загальному контексті дій Військово-морських сил, Сил спеціальних операцій тощо. Скажімо так: всі силові структури, правоохоронні системи – водолази є скрізь, і призначення у них абсолютно різне. Хіба що у військово-повітряних сил водолазів немає, і то я не впевнений. Навіть у Військової служби правопорядку є водолази. Навіщо вони – ніхто не знає, але вони у них є.

Водолази йдуть під воду не заради задоволення, а для того, щоб виконати свою роботу. Робота ця може бути абсолютно різною. Це можуть бути аварійно-рятувальні роботи. Наприклад, ВМС мають кілька аварійних одиниць. Два роки тому буксир «Ізяслав» з причин незадовільного технічного стану пішов на дно. Водолази провели аварійні роботи, підняли буксир, після чого його благополучно розібрали на металобрухт. Або ж була ось аварія з танкером «Делфі»: туди виїхали водолази аварійно-рятувального загону та Водолазної школи, провели роботи, врятували екіпаж – оце ось аварійно-рятувальний напрям.

Другий напрям роботи водолазів – бойовий. Це протидиверсійна охорона морських баз. У нас їх зараз три – Західна (Одеса), Південна (Миколаїв), Азовська (Бердянськ), та окремі пункти базування – Очаків, Маріуполь, Генічеськ. Активно розвивається пункт базування в Очакові, там знаходиться певна кількість кораблів. Плюс там же – 73 Морський центр спеціального призначення, який обслуговують спеціально визначені кораблі Військово-морських сил. Тобто сам Центр зі складу ВМС було виведено, згідно концепції НАТО, його передали в підпорядкування Силам спеціальних операцій, але для їх обслуговування там мають чергувати певні кораблі. Водолазні судна, швидкісні маломірні катери тощо. 

І, зрештою, у всій цій загальній картині кожен з водолазів на своєму місці. Водолазний аварійно-рятувальний напрям має свої конкретні задачі, у них на фоні інших все гаразд. Ця компонента була значно посилена з передачею спеціалізованого судна «Олександр Охріменко». Це напрацювання на майбутнє, адже у разі прийому до складу ВМС України підводних човнів, вірогідно саме БАРС «Олександр Охріменко» буде модернізовано як рятувальник підводних човнів.  Але все ж таки  головний акцент мусить бути зроблено на водолазів саме бойового напрямку.

2019 року Адміністрація морських портів України, після ремонту та обслуговування, передала до ВМСУ багатоцільовий аварійно-рятувальний корабель «Олександр Охріменко». Це судно, нарівні з фрегатом «Гетьман Сагайдачний», стало другим у складі ВМС України, здатним виходити у відкритий океан та проводити там операції. Одразу після передачі судна зі складу ВМС було списано старих 4 допоміжних судна, як і було заплановано раніше, – «Олександр Охріменко» повною мірою замінив собою застарілі кораблі.

Що стосується водолазів бойового напрямку, то й такі підрозділи у нас є. Причому, і у складі Військово-морських сил, і у складі ССО. Проте фактично ці підрозділи дуже обмежені у можливостях – немає спеціалізованого обладнання і спорядження. Зазначу: мова зараз про Збройні Сили. Тому що водолази у складі сил СБУ – вони бійці достатньо серйозні і забезпечені краще.

Чому наші бойові водолази безпорадні? Якщо ми, наприклад, зненацька вирішимо провести атаку на ті платформи, що знаходяться у морі, нам просто немає чим це зробити. Розвідникам банально немає на чому туди дістатися, тобто ми навіть не можемо непомітно висадити групу. Максимум, що можемо – доставити бійців  вертольотами. Але висадка групи з літального апарата повинна проводитись на великій відстані від об’єкта атаки, для того що б не попасти в поле зору радіолокаційних засобів. А скільки може пройти бойовий плавець на ластах? Ну, дві милі, три. Необхідні засоби доставки – підводні засоби руху, швидкісні маломірні човни. В ідеалі – надмалі підводні човни.

Бойовий водолаз підрозділу спеціального призначення Служби безпеки України обстежує судно, яке росіяни захопили у ході піратської атаки у Керченській протоці, а згодом змушені були повернути Україні.

Стосовно захисту берега, захисту військово-морських баз – знов-таки, для цього потрібне постійне спостереження з-під води, робота гідроакустичних засобів виявлення. До речі, вітчизняна протидиверсійна ГАС «Тронка» не пройшла випробування, і ухвалено рішення про закупівлю портативних німецьких зразків. Як на мене, це дуже правильний хід. Ти бачиш підхід ворожих диверсантів, починаєш обстріл цієї дільниці, висилаєш туди протидиверсійний загін. Тобто саме цим займаються водолази ППДСЗ (Протидія підводним диверсійним силам та засобам). Як на суші, так і під водою, вони локалізують диверсійну загрозу. У нас цим займається 801 Центр (801-й окремий підводний протидиверсійний загін, що базується у Одесі). Водолази, які охороняють узбережжя та займаються протимінною боротьбою, у нас входять до Військово-морських сил. Водолази ж розвідники-диверсанти у нас належать до ССО, це 73 МЦСпП. Ось де в цій системі водолази. І на них, на їхній підготовці, забезпеченні та потребах, має бути головний акцент – бо це головні бойові спроможності.

Існує ще один окремий напрямок – це водолази Сухопутних військ, за кордоном їх називають «Army diver».На них покладено дуже важливі завдання – розмінування в зоні ООС, забезпечення переправ техніки через водні перешкоди, та багато інших специфічних завдань на внутрішніх водних шляхах. Я знаю, що водолази з Кам’янця-подільського і розмінування проводили, і втрачені під час навчань безпілотники під водою шукали, і людей рятували з потонулої при переправі БМП. Україною течуть потужні річки – Дніпро, Південний Буг, Дунай, Дністер. Не забуваємо і про водні перешкоди у зоні ООС. Наприклад, у Франції існують спеціальні підрозділи бойових плавців, які діють саме на внутрішніх водоймах – мінують дамби, мости, гідротехнічні споруди у разі захоплення ворогом континентальної частини країни. Водолази інженерних підрозділів, особливо тих що входять до ДШВ, повинні проходити подібну підготовку та мати відповідне спорядження, принаймні така загроза повинна серйозно розглядатись.

Костянтин: історія

– Моя історія почалася із того, що я сам працював водолазом. Спочатку служив, потім довго працював, тобто тривалий час ця тема мене не полишала. Потім дещо посипалося здоров’я, і працювати я вже не міг: тоді я почав допомагати військовим як волонтер. 2015 року, після Дебальцева, я зрозумів, що труси-шкарпетки це дуже важливо, але скоро все це відійде. Я мав удома певну частину водолазного спорядження, і вирішив його подарувати, бо знав, що у підрозділах із цим повний швах. Після виходу з Криму, люди залишилися й справді голі-босі: у водолазів узагалі нічого не було. Знаючи, що допомогою водолазам займається Сергій Притула, я вийшов на нього, і з його допомогою передав все спорядження. Притула взагалі дуже правильний хлопець, він закривав і досі закриває для нас багато питань, допомагає, ми йому дуже вдячні! І вперше, коли я поїхав на передачу цього спорядження до Маріупольського загону Морської охорони, ми зустрілися з командиром, який сказав – хлопці, спорядження це справді дуже круто, але нас би ще й потренувати.

Я постояв-подумав. Тоді і вималювалася та загальна тема, якою ми займаємося і дотепер: це первинна, базова підготовка водолазів. У нас є хлопці, які серйозно займаються акватлоном, це підводна боротьба. Ми зкоординувалися з тренером Валерієм Науменко, моїми друзями, волонтером Максимом Купрієм і фронтовим медиком Сергієм Сахацьким. Скинулися власними коштами, поїхали до Маріуполя, і провели два об’ємних великих тренувальних курси. Тоді ми людей з фактично нульовою підготовкою за два цих курси вивели на певний професійний рівень. Тобто у цьому загоні ми фактично налагодили водолазну службу. Ми створили її з нуля. Ми забезпечили їх спорядженням, закупили усе необхідне, в них з’явились апарати.

Поміж іншого, Костянтин особисто готує курсантів до спуску та сам пильнує все необхідне

Та крім всього, у нас і досі панує така ідіотська штука, як дискоординація між різними службами на державному рівні. У нас, наприклад, є водолази ВМС, а є водолази ДПСУ, рятівники й таке інше. Їхня робота між собою ніяк не координується, і одну й ту ж задачу в нас може виконувати одразу кілька служб. Саме тому, через таке перетягування ковдри, в тих хлопців, яких ми навчали, виявилося мало роботи. Хоча на них могли б покласти надзвичайно серйозні задачі. Проте ті, хто й досі підтримує всю цю професійну підготовку, там залишились. Підтримують саме на той випадок, коли їм буде поставлено серйозну бойову задачу, і вони будуть її виконувати.

Тобто ми навчання налагодили, водолазну службу створили, після того вони навчалися ще і в Німеччині, по тому ще приїжджали сюди хлопці зі Сполучених штатів сюди їх навчати, нагнали їм велику кількість спорядження. І зараз воно вийшло на рівень самопідтримки. І базовий кістяк фахівців, і спорядження, і розуміння того, як навчати молодих – все це у них залишилось, що ми їм заклали.

Далі була вже Нацгвардія та їхні водолази, проводили невеликий тренувальний курс для спецпідрозділу з Одеси. Там, крім базової підготовки, ми вперше зачепили тему ще й апаратів замкненого циклу. Для Нацгвардії свого часу закупили апарати «Драгер», але вони тривалий час лежали на полиці, бо не було інструкцій на це обладнання. Доки, до речі, ми не приїхали і не ввели ці апарати у стрій.

Апарати замкненого циклу – специфічний вид обладнання, що призначений для, в першу чергу, спеціальних підрозділів та для проведення інженерних робіт. Цей апарат має велику автономність. В середньому, автономність акваланга – година, автономність же апарату замкненого циклу – чотири години. Ці апарати не мають такого недоліку аквалангу, як от візуальна помітність; простіше кажучи – не має бульбашок. Гідрофони його не чують, бо цей апарат не видає шуму. Навіть бойовий плавець у АЗЦ трохи менш помітний для гідроакустичної станції. Тобто, основні параметри – автономність, непомітність, малошумність. І четверте – ці апарати виконано з мало- або немагнітних матеріалів, що дає можливість займатися розмінуванням. Тому що сучасні морські міни, як диверсійні, так і протикорабельні, вони мають магнітні датчики, акустичні датчики, оптичні датчики, і конструктивно розраховані на те, щоб знешкодити їх було неможливо, тобто у випадку спроби розмінування пристрій спрацює. Такий же апарат дає можливість безпечно підійти до об’єкту загрози та локалізувати його.

Зараз на озброєнні ВМС з апаратів замкненого циклу є лише старі радянські. На відміну від більш сучасного цивільного дайверського, чи спорядження для професійних водолазних робіт,  ці апарати не так просто купити. Вони достатньо дорогі: ціна одного апарату стартує від 12 тисяч євро, а ціна більш складних «глибоководних» апаратів для підводного розмінування доходить до 50 тисяч євро, і це колосальні кошти. Крім того, це військове спорядження, яке не продається аби кому. І, що головне, – воно вимагає більш високого рівня підготовки. Цей апарат значно більш небезпечний, тому що в ньому легко отримати будь-яке специфічне чи неспецифічне водолазне захворювання.

Та, в принципі, не такий страшний чорт, як його малюють. Все це робиться досить швидко. Це показав наш курс, який ми проводили влітку. Ми отримали у розпорядження чотири апарати замкненого циклу і на базі новоствореної Водолазної школи ЗС України провели навчання інструкторів по цьому обладнанню. Ми використали американські командні документи, переклали їх і успішно упоралися з цими апаратами.

Тоді і стало зрозуміло, що необхідно концентрувати зусилля допомозі інструкторам Водолазної школи та водолазам Сил спеціального призначення. Мушу зазначити, що програма підготовки зі спеціальним спорядженням мусить бути інтегрована у базову загальну систему навчання нарівні із КСАФ. (Курс стійкості до аква-фактору, програма, яку розробляє наш колектив) Потрібно пов’язати всі ці етапи підготовки за допомогою інтегрованого підходу, який ми і культивуємо.

Серед «підшефних» «Школи військових водолазів» – і новачки, і справді грізні підводні бійці різноманітних спецпідрозділів

Потім ми організували курс з  фрідайвінгу, куди в якості інструктора запрошували чемпіона світу Олександра Бубєнчикова. Це був своєрідний дуже фаховий факультатив, «тончилово» вкрай специфічних умінь.

Потім наші можливості розширилися за рахунок участі водолазів з інституту електрозварювання ім. Патона. Ми допомогли реалізувати взаємодію на рівні офіційної програми Військово-морських  Сил з Академією наук та Інститутом Патона.  Тут велику роботу провів начальник пошуково-рятувальної служби ВМС Олексій Нестеров. Курсанти Інституту ВМС та водолази аварійно-рятувального загону ВМС проходили навчання у Києві. До речі, дуже круто було спостерігати, як досвідчені водолази Інституту ім. Патона передавали свої знання перспективній молоді з ВМС. Навички підводного зварювання у підготовці водолаза використовуються десь так само, як парашутні стрибки використовують при підготовці бійця десантно-штурмових військ. Тобто далеко не всім за службу доведеться стрибати із парашутом, одиницям доведеться. Але ці навички додають тобі загального розвитку. Підводне зварювання взагалі заходить далеко не кожному водолазу. Треба мати певний психотип, тверду руку, окомір, добре думати під водою. Людина, яка проходить цей курс, вона отримує практичні знання, які допомагають їй в цілому під водою. Це робота вищого водолазного пілотажу і вона потребує вкрай специфічних навичок.

Ще тренували рятувальників-парашутистів – рятувальну парашутно-десантну групу 10 морської авіаційної бригади. Їм ми допомагаємо і зараз, періодично передаємо спорядження. Зараз в наших волонтерських гідрокомбінезонах несе чергування рятувальна група в зоні ООС. Але все це були лише спорадичні кроки. Там закрили, тут закрили, десь когось потренували. Таких, епізодичних кроків, було дуже багато.

Як готують водолаза?

Варто окремо зазначити: «Школа військових водолазів» не є офіційною організацією і не може замінити собою офіційний навчальний заклад. Що ж ми маємо на офіційному рівні? Ще від радянських часів у нас залишилася осколкова система водолазної підготовки, і дотепер вона й досі мало реформована. Від Союзу в нас лишились водолазні «учебки», які належали, наприклад, інженерним військам – мова про Кам’янець-Подільський, це сухопутні війська, абсолютно окремий напрямок. Там дуже сильна школа з підводного розмінування. У нас була «учебка» водолазів залізничних військ – так, було й таке диво, вона й зараз є у Чернігові.  У нас були точки з підготовки водолазів у Академії Черняховського, у львівській Академії сухопутних військ. І в нас і досі є ця штука – ми й досі не вміємо спільно працювати на один відчутний спільний результат. У нас кожен тягне ковдру на себе. Всі обіцяють, мовляв, зараз ми почнемо готувати справжніх підводних убивць, проте через недосконалість навчальних програм та звичайну бюрократію, наплодили численні «учебки» та хаос.

Крім того, військові водолазні спеціальності прирівняли до цивільних, чого робити категорично не можна. Це ж кожен дурень, який отримає в Міносвіти ліцензію на підготовку водолазів, зможе формально клепати «військових водолазів». Подекуди так, в принципі, і вийшло: наприклад, прикордонники, щоб після нашого з ними навчання офіційно отримати кваліфікацію, змушені були відправити хлопців у Київ, де вони  формально пройшли навчання, насправді вже вміючи більше.  Державні кошти були витрачені фактично на папір – дипломи і водолазні книжки.

Тобто в цій темі тривалий час панували жорсткий хаос та дискоординація. І от усі оці осколки намагалися у загальних умовах хаосу налагодити централізовану роботу в умовах відсутності спільного керівного координаційного органу. У ВМС теж докладали значних зусиль, аби налагодити підготовку належного рівня, але скажімо відверто – за відсутності матеріальної бази після виходу з Криму, це виходило не найкращим чином.

Олексій Нестеров, головний водолазний спеціаліст ВМС України

Ідею спільної школи для підготовки водолазів для всіх Збройних сил виношували довго. Головним натхненником був начальник пошуково-рятувальної служби, головний водолазний спеціаліст ВМС Олексій Нестеров, дуже фаховий офіцер. Логічно, що наша Армія не настільки багата, щоб мати п’ять окремих навчальних центрів. Тому 2019 року, на базі Військово-морських сил України, в Одесі було створено Водолазну школу. Окремо зазначу: це Школа саме Збройних сил, не ВМС, а саме Збройних сил України. Вона одна-єдина для усіх, і має готувати підводних фахівців для Збройних сил України та інших правоохоронних органів та військових формувань. Туди, до загальної системи, крім потужностей ВШ ЗСУ в Одесі, має організаційно входити і Кам’янець-Подільський, це Центр розмінування зі своїм водолазним полігоном, туди має входити Інститут ВМСУ з кафедрою, де готують водолазних спеціалістів. На папері всі вони мають входити у єдину систему підготовки підводних кадрів, від офіцерів до рядових.

Начальник Водолазної школи ЗСУ капітан 1 рангу Сергій Титаренко. До речі, офіцер і сам не цурається ходити під воду з курсантами Школи

 В Одесі було створено Водолазну школу, і природно, ми зауважили необхідним всі свої зусилля спрямувати туди. В першу чергу, там напрочуд грамотне і адекватне командування – що є великою рідкістю. Командири та інструктори Водолазної школи – ентузіасти ,  які готові вкладатися у свою справу. Можна сказати що ми «дихаємо з ними одним повітрям». Фактично, ми зараз працюємо як один колектив. Водолазна школа планує роботу, ставить завдання, ми підхоплюємо той напрямок де ми найбільш ефективні та потрібні.

Саме у цей момент, коли створювалась Водолазна школа ЗС України, ми познайомились з Максом, а потім і з Юрою. І хлопці значно  розширили наші можливості, допомогли остаточно сформулювати те, той шматок роботи, який ми мусимо максимально ефективно опрацьовувати як волонтери. Чому? Бо ми отримали фахівців у різних напрямках.

Наприклад, Макс, маючи загальновійськовий досвід, маючи досвід роботи із бойовим стресом, маючи свої унікальні знання, в тому числі і з фрідайвінгу, він може працювати на базовій підготовці водолаза, маючи класний системний підхід. Макс – практик-систематизатор. Він практично самотужки склав навчальні програми, – ми лише вносили незначні корективи, – які було офіційно ухвалено для підготовки у Водолазній школі ЗСУ.  Хлопці з Інституту Патона  теж їздять як волонтери, і беруть участь у роботі. Є ще кілька спеціалістів, готових підключитись у будь який момент – Максим Сидоров, інструктор-водолаз, Валерій Науменко, тренер з акватлону. Я ж працюю за напрямком водолазної техніки: наприклад, ті ж апарати замкненого циклу. І от, маючи таких фахівців, ми можемо їх штучно залучати для тих чи інших задач. Тих, які поки не під силу самій Водолазній школі.

Станом на зараз там добре не все. Фактично це амбітні плани за відсутності матеріальної бази. Поки що людей навчати нема де. Зараз у планах командування ВМС України проектування і побудова Навчально-тренувального комплексу водолазної підготовки. Кажучи простими словами, це несамохідне судно, дебаркадер на відкритій воді, у надбудові якого обладнані басейни, водолазні пости, навчальні місця. Цей комплекс запланували здати цьогоріч, але фінансування скоротили, тож дай боже, щоб цей план втілили у життя хоча б у 2022 році. А поки що Водолазна школа базується на навчально-тренувальному судні «Лісозаводськ».  Силами волонтерів та інструкторів зараз проводимо ремонт душової, роздягальні та сушарні для спорядження, що б були більш-менш нормальні умови для водолазних спусків  в холодну пору року.

Займаючись Водолазною школою, ми зараз інвестуємо у майбутнє, і економимо для держави час. Зрештою, це наш обов’язок як громадян – сприяти обороноздатності держави. Ми підняли той рівень, який без нас міг би бути  вдвічі гіршим. Ми ж закриваємо не лише навчальні потреби, а й оперативно вирішуємо нагальні питання. Оренду басейну, якісь побутові питання, певне спорядження – значною мірою поки що саме за волонтерський кошт.

Максим: історія

Максим Якимов у «ШВВ» відповідає за систематизацію та виважений структурний підхід у навчальних методах. 

– Як я взагалі долучився до справи? Одним з головних моїх завдань стала передача досвіду з цивільної та навколовійськової тематики по навчанню, тренінгам, навичкам, саме в прикладне середовище військових, правоохоронних органів та подібного. Все почалося зі спорту. Рукопашний бій, ножовий, паличний, збройні єдиноборства. В якийсь момент я зайнявся стрес-підготовкою, різними ситуативними тренінгами в контексті саме самооборони. Коли почалась війна, ми намагалися спроекувати весь цей досвід на користь військовослужбовців та сил правопорядку, в тому числі й для поліції. Було створено курс профілактики бойового стресу, відомий як «броньований розум» авторства Костянтина Ульянова. Я спочатку пройшов його у якості курсанта, потім долучився вже як інструктор. Потім вже стало ясно, що є буквально два всесвіти: є правильні й класні спортсмени, які прекрасно знають, як воно має бути в ідеальному світі – як ми називаємо їх «сферичні джедаї у вакуумі» (сміється). Вони дуже круті, але вони десь там у собі, левітують у процесі медитації, і реальному світу від їхньої левітації ні холодно, ані спекотно.

А є хлопці, які виконують конкретні задачі, і їм не вистачає конкретних знань та навиків, які вони могли б застосувати. З цими уміннями вони могли б набагато ефективніше виконувати задачі, і деякі речі могли б врятувати їхнє здоров’я, а деякі – навіть зберегти життя. Саме це стало зрозумілим у рамках проведення курсу «броньований розум», і згодом ця думка у мене лише зміцнилась, коли я почав працювати з хлопцями з кросфіту, з адаптивними спортсменами. Проекти «Ігри героїв», «Відважний воїн», тобто хлопці з якимись вадами після бойових травм, вони повертаються й активно реабілітуються через спорт, у даному випадку, через кросфіт. Мені стало зрозуміло, що те, що чудово працює на здорових двадцятирічних оленях, можна якось модифікувати й для хлопців, які мають свої особливості. І це справді ефективно працює. Тут ми познайомились з Ігорем Руляком (крім іншого, упорядник різноманітних спортивних заходів для ветеранів – ред.), який і звів нас з Костею. Ми спільно дійшли до розуміння того моменту, що є водолазна підготовка, і їй гостро не вистачає фахових нюансів у прикладній роботі.

Ігор Руляк – фантастична людина, зусиллями якої всі Військово-морські сили України періодично обертаються з ніг на голову. Виходець з Криму, активний патріот, ветеран АТО, свого часу саме Ігор звернув увагу на дивну службову млявість та проросійський бекграунд тодішнього командування та окремих підрозділів ВМСУ. Хвиля народного гніву змусила військове командування розібратися у ситуації та змінити командувача Флоту. Тоді ж керівництво ВМСУ намагалося вивести всю справу на рівень службового конфлікту з непокірним матросом. Ігор дуже «незручний»: досі заплутаний численними судовими процесами та тяганиною, він знаходить у собі сили постійно організовувати військово-спортивні заходи та бере активну участь у підготовці військових моряків.

(Тут розповідь знову перехоплює Костянтин) – Справа в тім, що дотепер наша водолазна підготовка була на досить низькому рівні. Головна проблема – програми підготовки мало враховували всі ті нюанси та складнощі, з якими водолаз стикається у реальних умовах за бойових дій. Підхід був таким: ми вчимося ходити під воду, щось там робити, пишемо собі години, і все добре. Але ніхто не враховував фактору справжніх загроз: може статися аварійна ситуація, може статися вибух, водолаз може дістати поранень, можуть знадобитися екстрені дії в цілковито непередбачуваних ситуаціях. Ми йшли шляхом найменшого спротиву. Балончик начепили, дихати навчили – і всьо, тримай папери, привіт.

Плани підготовки водолазів у Водолазній школі ЗСУ зацікавили навіть закордонних фахівців: от, наприклад, службовці Флоту Її Королівської Величності завітали до України, аби познайомитися з колегами та побачити все на власні очі

За кордоном же все це йде цілком іншим шляхом. По-перше, там професія водолаза елітна. Туди втрапляють геть не всі, після складного інтелектуального відбору, що покаже ступінь готовності до роботи, бо там далеко не все залежить від фізо, а значною мірою саме від морально-психологічних якостей. Далі настає черга фізичної підготовки. Крім іншого, людину готують таким чином, щоб вона, не зважаючи на якісь зовнішні чинники, могла ефективно виконати роботу. Щоб водолаз концентрувався не на собі, не на власному спорядженні, а на виконанні задачі. Перше – задача. Все решта у нього має проходити мимоволі. І от саме це – головний сенс нашої роботи. Той шматок, якого не було в наявній системі підготовки. Ми робимо підготовку більш жорсткою, насиченою. Ми додаємо те, чого раніше не було. Це уміння вести себе на воді, під водою, та мати спеціальні для того навички.

Хто йде у військові водолази

Максим: – Хто наш курсант? Поки що у нас в роботі дві групи в складі Водолазної школи ЗСУ. Я проводив один повний курс, і один інструкторський – саме для підготовки інструкторів у подальшому. Тому статистична вибірка поки не дуже репрезентативна. Поки основний склад ділиться на дві частини. Перші це, звісно, засланці. В ЗСУ й досі є така тема: мовляв, що там у тебе у військовій спеціальності? Мінометник? Ну, будеш снайпером. Вітаємо, їдь на курси. І ти поїхав на курси. І тут є така ж тема.  А є люди, яким ця тема справді цікава. Вони вивчають, вникають, задають питання. При цьому, рівень первинної підготовки він різний. Він варіюється від людей, які на першому занятті ледь пропливають басейн і на затримці виринають після 20 секунд, до справжніх іхтіандрів.  Трапляються люди, які вже цілком акватичні, непогано почуваються під водою і не стресують.

Кажучи про школу, стосовно того, кого ми чекаємо і кого ми готуємо, трохи перефразую тему, яку ми озвучуємо на курсі стрес-підготовки. Чим відрізняється цивільний від військового чи там офіцера правопорядку, який виконує службові обов’язки? Якщо трапляється якась заваруха, перша задача цивільного – швидко звідти злиняти і зберегти своє здоров’я. У військового чи поліцейського задача інша: він має піти у самий осередок і зробити все, щоб це припинилось.

А тут виходить таке: будь-яка свідома людина, яка втрапила у воду, прагне якнайшвидше звідти вилізти. А водолаз, навпаки, має піти туди, де поглибше, потемніше, і виконати там свою роботу. Відповідно ми очікуємо і хочемо бачити людей, які, як мінімум, не бояться йти на глибину і проводити там роботи. А тут воно вже трохи перпендикулярне твоїм здібностям. Ти можеш бути класним плавцем, але, не маючи стрес-підготовки, боятися щось робити. Інколи явно помітно, що хлопчина красунчик, він красиво пливе, в статиці в нього затримка капітальна, понад три хвилини. Але щойно ти починаєш його кошмарити – маску зірвав, водички підлив, покричав на нього – все. Людина міняється, здувається, боїться, і все. І ти вже бачиш, як він поведе себе в реальній ситуації. Навчити, змінити – можна. Але це питання часу, якого часто в нас просто нема. Поки що, на мою думку, таких людей треба залишати на потім.

Костянтин: – Відсів, звісно, є. Ми запропонували Водолазній школі проводити вступні екзамени і відразу ж виключати непридатних людей. Крім іншого, знову ж, є практика, коли на навчання відряджають геть сторонніх людей. Тебе відправили – ти поїхав. Ці люди можуть бути цілком непридатними. Може приїхати п’ятдесятирічний полковник, який не збирається нікуди ходити, не збирається здавати жодних курсів, він звик, що все так і вирішується: він покажеться два рази, поторгує обличчям, і йому дадуть водолазну книжку. Тепер такого немає. Тому що відбраковка йде й на вступному етапі, люди здають іспити з фізо, що включають у себе плавання, віджимання, прес, підтягування, біг. І вибраковуються вже на плаванні, на вхідному етапі, з п’ятнадцяти початкових три-чотири людини.

Навчання складається таким чином. Перший етап – курс «Водолаз». Це базовий курс навчання базових навичок. Далі підуть вже складніші модулі, а це – поки базовий загальний рівень. Він триває два місяці, по шість днів на тиждень заняття. Чотири дні теорії водолазної справи, два дні – КСАФ, курсу стійкості до аквафактору. І якщо люди по завершенню курсу не здають теорії та не здають КСАФ, то після місяця навчання їх відраховують. Тому що далі там набагато складніші вправи, реальні спуски на 30 метрів у море, і дуже нераціонально витрачати ресурс на людину, яка не готова, і ми зобов’язані далі її тягнути. Хай краще зайде двадцять чоловік і вийде п’ять, але високомотивовані і високопідготовлені, аніж зайде п’ятнадцять, і ми відучимо їх усіх з великою натяжкою. Ця тема буде зустрічати  спротив командирів частин, вони ж-бо сподівалися, що всі пройдуть, вони ж розраховують ними посади закрити. Але цю тему ми будемо переламувати.

Я говорив з офіцером нашої берегової охорони, який контактує з військовими у США, свого часу в них була така ж проблема. І от виникло питання: як вони вибраковують людей? Чи був у них спротив? Той каже – так. Але цю тему вони жорстко переламали, і почали готувати людей так, як прагнули, з вибраковкою, з випуском висококласних фахівців, але меншої їх кількості. В підсумку, всі з цим змирилися, і за 5-6 років вони отримали достатню кількість їхніх  випускників, які мають високий рівень підготовки, у підрозділах. От те ж саме ми плануємо зробити і у нас.

Наразі навчання однопоточне, навчати більше людей не реально. Не вистачає матеріально-технічної бази. Щоб готувати людей такої складної специфікації, потрібні різноманітні басейни. Різні: і плавальні, і для зварювання, і для підводної стрільби. Потрібні дистанції у морі – для плавання, ходіння на підводних засобах руху. Це закритий шматок моря, куди не забреде випадковий катер і не розчавить водолазу голову. Потрібні специфічні тренажери. Потрібні барокамери. Учбові класи. Водолазне спорядження. Багато і різне. Інструкторського складу поки що теж об’єктивно не вистачає. Чому, власне, ми й включаємося у цю тему – тому що забезпечити якісне навчання тими засобами та силами, які є, не реально.

Акватичність акванавта

Максим: – До речі, стосовно терміну «акватичність», яким ми оперуємо досить часто. Якщо висловити це поетично, акватичність – здатність людини почуватися у воді як вдома, у рідному середовищі. Це сукупність певних елементів: не відчувати страху, дискомфорту, розуміти, як вода може допомогти. Не чинити спротив середовищу, а навпаки, використовувати його. Оце, певно, основне: не супротив, а використання. Це поняття, зворотне вислову «риба на суші» – це про людину, кинуту у воду. Ми мусимо помінятися місцями. Водолаз не може повернутися на сушу, у нього є задача, яку він мусить виконати. Відповідно, людина, яка почувається у воді дискомфортно, яка боїться, що зараз у неї зараз десь щось потече, ой, холодно, ой, я повільно рухаюсь, не можу швидко розвернутись, ой, тихо, ой темно – всі ці моменти накопичуються, і об’єктивно заважають виконанню бойової задачі.

Що ще конкретно я викладаю та показую, щоб хлопці зрозуміли самі – це те, чим відрізняється спортивний фрідайвінг від прикладної теми, яку ми викладаємо на КСАФі. Фрідайвери-спортики справді, об’єктивно красунчики: сто метрів на глибину, десять хвилин затримка у статиці, триста метрів у басейні, молодці. Але все це досягається тими методами, які ми собі дозволити не можемо. Тобто суперправильний режим дня. Суперправильний режим харчування. Якісь розтяжки, супертренування, робота зі знаннями, що сфокусовані на розконцентрації уваги, або ж навпаки – концентрації на якихось своїх специфічних штуках, уявних «персикових садах у променях західного сонця».  Для спорту це працює дуже ефективно. Але ось у мене люди, які мусять виконати бойову задачу. Першою чергою вони мають думати про бойову задачу, а не схід сонця над Фудзіямою.

Костянтин додає: – Так же часто нас критикують, намагаються розповісти, як же вірно тренувати, люди, які прийшли зі світу спортивного дайвінгу. Вони намагаються розповісти нам про підготовку водолаза, не розуміючи ключової різниці між нами та спортивними дайверами: у них ціль – отримати задоволення та встановити спортивні рекорди. У нас – ефективно виконати бойову задачу та зберегти людині життя. Це головна різниця, і у задачі, і у відборі, і у підготовці.

Максим (дещо роздратовано додає): – І що стосується задоволення. Свого часу я два роки я відслужив у патрулі. Ми працювали як громадське формування, але по суті виконували задачі Патрульної поліції. І от місяці за три мене дружина запитала: ну що, як, подобається тобі? Я і кажу: нормальній здоровій людині таке подобатись не може. Тому що ти займаєшся таким, бачиш таке, що інколи мізки закипають. Але це потрібно робити. Це робота. І от мої уміння й навички, які у мене були, я їх застосовував там. Так і тут. Водолаз може виконувати ту роботу, де задоволення дуже мало. Але її треба виконати за будь-яку ціну.

Навіщо ж нам «Школа військових водолазів»

Костянтин: – Головна цінність «Школи військових водолазів» полягає у тому, що ми можемо виступити у якості лабораторії. Ми не пов’язані армійськими статутами чи умовностями, і можемо виступити як лабораторія для практичного випробування методів водолазної підготовки. І ми й будемо цим займатися. Ми будемо далі розвивати та шліфувати модуль «Водолаз». Ми будемо й далі розвивати фізичну підготовку, курс КСАФ, що розрахований уже на спеціальні підрозділи. Можливо, навіть будемо робити під це спеціальну навчальну базу, робити якісь певні тренажери. Ми будемо допомагати у розробці модуля «Водолаз спеціального призначення» для роботи з апаратами замкненого циклу. Ми будемо, за допомогою наших колег у Інституті Патона, й далі розвивати напрям підводних інженерних робіт, зокрема підводного зварювання.

Як волонтери, ми робимо дві важливі справи: беремо активну участь у практичному навчанні водолазів. Друге – точково вирішуємо оперативні питання матеріального забезпечення. Так, робити це масово у нас просто немає ресурсу та коштів. Але вирішувати питання точково ми можемо вкрай ефективно.

Основна частина «бойового кістяка» ШВВ: засновник Костянтин Миргородський, комунікаційниця Анастасія Обертас та інструктор Максим Якимов


Тут додамо уже ми, від імені волонтерського центру People’s Project. Свого часу ми започаткували спільний проект саме для того, аби підтримати ініціативу хлопців та допомогти їм з ресурсом. Адже значну частину своїх титанічних звершень, гострих нагальних потреб вони часто закривають власним волонтерським коштом за рахунок періодичних досить скромних зарплат. І оскільки жодного прихованого мільйонера серед упорядників ШВВ ми поки не виявили, наша з вами спільна допомога і досі є вкрай актуальною. Ми й досі збираємо кошти у рамках проекту «Школа військових водолазів», аби допомогти волонтерам та закрити ряд найгостріших потреб. Друзі, долучайтесь, будь ласка – в цілому, це стратегічне питання самого подальшого виживання України як держави, що так чи інакше стосується кожного з нас. Війна триває – і ворог рівною мірою небезпечний і у повітрі, і на землі, і на морі.

Коментарі

Загалом за проектом

Школа військових водолазів

275 осіб

вже зробили внесок

350 790 грн

всього потрібно 380 000 грн

92% зібрано

оновлено 10.04.2020 о 17:17
Поділитися у Facebook

Координатор проекту:

Костянтин Миргородський

+380 68 479 04 75

Реквізити за проектом Школа військових водолазів

Реквізити ПриватБанку для переказу у гривнях

Миколаївський обласний благодійний фонд “РЕГІОНАЛЬНИЙ ФОНД БЛАГОЧЕСТЯ”
ПАО КБ ПриватБанк
ОКПО: 36143302
МФО: 326610
Рахунок:26000053212526
IBAN-код: UA94 326610 00000 26000053212526
Призначення платежу: Благодійний внесок. Школа військових водолазів

SWIFT-переказ у USD

Beneficiary: Mykolayiv Regional Charitable Foundation “Regional Foundation Blagochestya”
IBAN­code: UA803266100000026009053209659
Account: 26009053209659
Beneficiary address: UA 54000, Mykolaiv, Buznyka str. 5, 118
Beneficiary bank: Privatbank
50, Naberezhna Peremogy Street, Dnipropetrovsk, 49094, Ukraine
Swift code: PBANUA2X

Intermediary bank: JP Morgan Chase Bank,New York ,USA
Swift code: CHASUS33
Correspondent account: 001-­1­-000080
Description: Charitable donation for ‘School of military divers’ project
or
Intermediary bank: The Bank of New York Mellon, New York, USA
Swift code: IRVT US 3N
Correspondent account: 890-­0085-­754
Description: Charitable donation for ‘School of military divers’ project

SWIFT-переказ у EUR

Beneficiary: Mykolayiv Regional Charitable Foundation “Regional Foundation Blagochestya”
IBAN­code: UA413266100000026009053206287
Account: 26009053206287
Beneficiary address: UA 54000, Mykolaiv, Buznyka str. 5, 118
Beneficiary bank: Privatbank
50, Naberezhna Peremogy Street, Dnipropetrovsk, 49094, Ukraine
Swift code: PBANUA2X

Intermediary bank: Commerzbank AG ,Frankfurt am Main, Germany
Swift code: COBADEFF
Correspondent account: 400886700401
Description: Charitable donation for ‘School of military divers’ project


Преса про нас

  • Новинарня
  • UA:українське радіо
  • UA|TV
  • 112 Україна
  • Радіо Свобода
  • УКМЦ
  • Український тиждень
  • Головне управління розвідки МО України
  • УНІАН
  • Ліга.НОВОСТИ
  • Depo UA
  • Інтер
  • Журнал Житомира
  • “ЧАС”
  • Вчасно
  • Еспресо TV
  • СОЦПОРТАЛ
  • О.П.А.D
  • 5 канал
  • Громадське
  • inforesist
  • Украина
  • 1+1 media
  • Новое время
  • Укрпогляд
  • Обозреватель
  • ictv
  • Styler РБК-Україна
  • tribuna
  • cimic
  • НОВИНИ 24
  • Bloomberg
  • FOX NEWS
  • Forbes
  • thequardian
  • zik
  • СЕГОДНЯ.ua
  • комсомольская правДА!
  • ain
  • NEWSru.com
  • ZN,UA
  • ЦЕНЗОР.НЕТ
  • delo.ua
  • Українська Правда

Партнери