Його звали Роман.
Роман жив у Слов’янську. Він спостерігав, як до його міста вдерлась російська орда. Разом зі своїм батьком, Дмитром, Роман допомагав десантникам, які тоді відбивали атаки на блокпости. Вони організували систему, яка попереджала бійців про атаки на блокпости. Як потім казали десантники – Дмитро зі своїм сином Романом уберегли їм життя.
Дмитро підписав контракт у ЗСУ. Але його залишили в охороні військкомату, хоча він рвався на передову.
Роман закінчив технікум і підписав контракт у батальйон морської піхоти. Він бачив, що було, коли російська чума вдерлася до його міста. Він не хотів, щоб ця чума прийшла у Маріуполь.
Вчора його поховали.
Йому було 20 років.
Він не бачив нічого, крім школи, технікуму і війни. Він був патріотом все своє недовге життя.
Він віддав своє життя за Україну. За Маріуполь.
Запам’ятайте цього юного хлопця. Тому що такі, як він, повинні жити в наших серцях.
Роман Напрягло.
Герой зі Слов’янська.
Морпіх.
Його смерть не буде даремною.
Наши співчуття Дмитру Напряглу. Ми не зможемо вам сказати нічого, щоб вгамувати ваш біль. За втрату одного з найкращих синів нашої країни.
Ми можемо лише допомогти помститися.
І допоможемо…
