Ми хочемо показати вам, чим сьогодні, на четвертому році війни живуть люди, яким ми активно допомагаємо у рамках проекту «Захисники Маріуполя». Наш добрий друг пан Андрій Дубчак, спеціальний кореспондент «Радіо Свобода», прожив п’ять днів у фронтовому містечку Широкиному, яке раніше було чудовим приморським курортом, а зараз тут тримають оборону українські Морські піхотинці. Репортаж просто із фронту ми подаємо як є, у формі авторського тексту з авторськими ж світлинами.
«Хто я? Морпіх! Чому? Бо воїн! Який? Вірний! Коли? Завжди!» (з посібника морської піхоти «Вести! Боротися! Перемагати!»). Кореспондент Радіо Свобода п’ять днів прожив з українськими морпіхами на передових позиціях у Широкині, поблизу Маріуполя Донецької області. Далі фото-відео-розповідь про життя, побут та війну матросів і офіцерів морської піхоти.
До позицій морпіхів 36-ї окремої бригади морської піхоти у Широкині ми дісталися на американських «Гамві» (Humvee – армійські американські джипи, надані українській армії урядом США). Селище знаходиться усього за 23 кілометри від півмільйонного індустріального Маріуполя. Дорога досить непогана, тож доїхали швидко. Зміна пейзажів і відчуттів вражає, ще 15 хвилин тому я бачив, як вирує мирне життя міста, діти йдуть до шкіл, працюють магазини, їздять тролейбуси, а тут вже суцільні руїни і потрощені будинки, жодного вцілілого. Був кінець березня, і мряка затяжної весни додавала сірості та безнадії до краєвиду.
А ще тут стріляють…
Широкине наразі повністю контролює українська армія. У 2016 році морські піхотинці 36-ї ОБрМП разом з іншими підрозділами ЗСУ вибили бойовиків із села, яке, відповідно до Мінських угод, має контролюватися Україною. Зараз лінія фортифікацій російських гібридних сил починається за кілька сот метрів від околиць. Цивільних у селищі немає, тут живуть лише військові.
Приїхали ми кількома машинами разом з комбригом морпіхів, полковником Дмитром Делятицьким, який інспектував передові бригади. За домовленістю я мав лишитися тут на пару днів, пожити, зібрати матеріал. По приїзду відразу відправилися на одну з передових позицій на околиці села – лише за 800 метрів від противника.
Життя у Широкині
Поселили мене на КСП роти (командно спостережний пункт) у підвальній кімнаті з двома матросами Володимиром та Дмитром. У Широкині усі живуть у підвалах. По-перше, це безпечніше. По-друге, все, що вище від підвалу, зазвичай вже потрощене бойовими діями. У цій ротації морпіхів у Широкині снаряди та міни противника прилітають у село не так часто (більше стріляють по передових на околиці), але у попередній ротації (2016-2017 роки) по селищу майже щодня били потужно 120-міліметровою та 152-міліметровою артилерією.Володимир, для якого це перша ротація на фронті, одразу мене попросив підписати маркером прапор. Для Дмитра це була його друга ротація, запам’яталася фраза «Війна цього року не така вже, як у 2016-му».
Матроси морської піхоти: 28-річний Вова з Миколаєва та 20-річний Дмитро з Херсонської області у своїй підвальній кімнаті будинку в Широкині
Слід одразу зазначити, що морську піхоту вирізняє з-поміж інших родів військ молодший вік воїнів та мотивація. Зазвичай на запитання «Чому тут?» я чув у відповідь: «Сам захотів», «Бо морпіхи найкращі», «Лише у морпіхи хотів». Хоча, звісно, є і старші вояки, є і з іншою мотивацією.
Основні функції, які виконували хлопці – забезпечення функціонування КСП (прибирання, заготівля дров, приготування їжі), чергування на варті вночі та логістичний супровід усіляких вантажів, які йшли через КСП до передових позицій.
Взагалі під час цієї поїздки війна для мене відкрилася з іншої сторони – паливно-логістичної. Регулярно до нашого будинку та до інших «тилових» будинків, де жили вояки, приїжджали «Гамві», «Шишиги» (ГАЗ-66) та КрАЗи, підвозили їжу, дрова (стовбури дерев), питну воду, технічну воду, боєкомплекти, інші необхідні речі для створення більш-менш нормальних умов життя. Усе це вивантажувалося, носилося та складалося у кімнати за призначенням. Потім це ділили на пропорційні до кількості особового складу у підлеглих підрозділах частини.
Наділені частини доправлялися на передові позиції, коли це можна було, то на всюдихідних «Гамві» (яких у цьому батальйоні багато і які використовують скрізь) та «Шишигах».
31-річний водій морпіхів Василь чекає на завантаження води та продуктів (на фото видно моркву) для транспортування на одну з передових позицій
Досить часто дістатися транспортом до передових у полі було неможливо через болото або через високу вірогідність обстрілу транспорту. У таких випадках абсолютно все доправляється на плечах матросів.
Під час розмов про озброєння вояки досить часто нарікали на певні вади модернізованої стрілецької зброї, але я з’ясував, що зразки вже на рекламації. Ремонтуються. Модернізуються.
І всі, як один, просили більше БК (боєприпасів) для передових.
Окрема тема – мінна війна. Бойовики під час відступу замінували усе село. Щось українські сапери розмінували, а щось й досі ні. Та й зараз на передовій у посадках та на стежках нові «сюрпризи» з’являються регулярно.
Сапер з позивним «Вовк» розповів багато цікавих історій про мінні війни. Одна з них – про найнебезпечніший випадок в його практиці на відео:
П’ять днів я пробув у Широкині. Вже час їхати. Я прощаюся з гостинними матросами та офіцерами морської піхоти Широкина. За мною приїздить прес-офіцер бригади Олександра – і ми на «Гамві» їдемо далі по позиціях морпіхів. Тепер – у Водяне.
За час мого перебування у Широкині було досить тихо. Але вже зараз, коли я дописую цю статтю, маю інформацію, що по Широкину кілька днів регулярно працює артилерія противника. Удачі вам, морпіхи!