Один відомий телеведучий сказав би «Страшне!», ми ж скромно скажемо: небувале! Вперше за історію підготовки українських водолазних фахівців, курсанти-водолази пірнали на значну глибину не на папері, а насправді, у відкритому морі. Та давайте про все по порядку.
Основне досягнення нашого спільного волонтерського проекту «Школа військових водолазів» – не лише висока честь затикати дірки в штатному спорядженні чи локально тренувати окремих водолазів, а віднині – ще й глобально впливати на процеси навчання і тренування водолазів. Відтепер і на державному рівні! Ми співпрацюємо з Водолазною школою ЗСУ, де зорі та воля військових упорядників звели докупи найкращих офіцерів Військово-морських сил та волонтерів, які до ладу знаються на справі. Всі вони націлені на остаточний результат: підготовку фахових підводників, а не порожні формальності чи заповнення папірців.
Нещодавно в Водолазній школі вже відбувся перший випуск. Ця група проходила навчання за зовсім новою програмою, частину з якої написали і впровадили волонтери ШВВ. Однією з основних вимог курсу було саме практичне навчання: не умовні, а саме фактичні водолазні спуски в умовах відкритого моря на максимально встановлену глибину.
Адже раніше існувала згубна практика навчання водолазів «на папері». Що це значить? За результатами навчань, водолаз отримував формальний допуск до робіт на глибині до 60 метрів. А практичного досвіду занурень він мав хіба метрах на десяти, на безпечному прибережному мілководді. Вмієш-не вмієш, – пірнай на максимальну глибину, пожалієшся крабам на дні. Та цього разу на глибину йшли насправді – аж на 30 метрів. До речі, умовами нової Водолазної школи відтепер передбачено: за весь курс навчання кожен із водолазів мусить спуститися на таку глибину до п’яти разів.
Таке нечорне насправді Чорне море. Того дня розбурхане і суворе.
Пірнали з «Нетішина» – це спеціальний морський водолазний бот, свого часу відновлений спільними силами волонтерів та держави. Весь особовий склад Водолазної школи ЗСУ вийшов у визначений район моря з 30-метровою позначкою по ґрунту. Тільки уявіть собі ці умови: холодне розбурхане море, хвилі, пірнати на глибину 12-поверхового будинку. Брррр!
Медик Катерина. Присутність медика обов’язкова – хай, на щастя, допомога і не знадобилась.
На місці одразу розгорнули водолазну станцію, на судні підготували чергову барокамеру. Під воду йшли трійками: 2 курсанти + інструктор. У цілому, під воду ходили сім пар курсантів. До речі, раз ми вже згадали про барокамеру: її підготували на випадок екстреного підйому, якби комусь з водолазів стало зле і довелося спливати миттєво. За нормальних же умов, підйом з такої глибини довелося провадити з дотриманням усіх правил декомпресії. Згідно ретельно прорахованого режиму та з відповідними зупинками, лише підіймалися на поверхню курсанти по двадцять хвилин. Далі – просто фото.
Старший мічман Віктор Озаренко, досвідчений підводник, який служив у спецпідрозділі ще з радянських часів.
А це Євген Кобець: він і сам ще поки курсант, хоча вже готується офіційно долучитися до команди Водолазної школи. До речі, саме він брав участь у порятунку людей з затонулого танкера у Одесі
І щоб ніхто не думав, що волонтери проекту ШВВ – лише такі собі хвацькі теоретики, які тільки й знають, що шурхотіти папірцями та крутитися навколо водолазів, розсипаючи безцінні поради – аж ні. Цього разу, разом з трьома парами курсантів, під воду ходив і Костянтин: один з ініціаторів усієї справи. Про хороші світлини із-під води подбав саме він.
До речі. Хоч ми і звикли бачити його на фото у командирському однострої, та цього разу під воду спускався і сам очільник Водолазної школи – капітан І рангу Сергій Титаренко
Закінчували всю справу вже за цілковитої темряви. Спеціально для змерзлих та втомлених водолазів кок приготував чудовий обід, а якщо і того було мало – почастували американським сухпайком. Та їли не всі: дався взнаки цілий день на борту та хитавиця розбурханого моря, тож дехто із водолазів натомість милувався пейзажами, звисаючи за борт.
На світлині – інструктори ШВВ, заслужені ветерани та волонтери Максим Якимов (у центрі) та Юрій Писарчук (ліворуч), а також штатний кіт з «Нетішина». От хто почувався у морі чи не найкраще!
Зрештою, все пройшло цілковито за планом. Курсанти, що успішно завершили курс, повернуться до своїх частин, вже нові курсанти опановуватимуть тонкощі підводницької майстерності. Наша ж із вами справа – зробити так, аби ці майбутні фахівці не відчували нестачі ні в чому. Так, основне забезпечення у навчанні бере на себе держава, та вистачає не всього й не всім. Крім іншого, виникають і періодичні ситуації, які потребують оперативного вирішення. Наприклад, орендувати басейн чи докупити якесь критичне спорядження, не передбачене у кошторисі. Підготовку нових фахівців не мусить гальмувати ніщо, отже і ми, і водолази розраховуємо на підтримку у рамках проекту «Школа військових водолазів». Друзі, долучайтесь!
