Володимир, 45 років. Лікування завершено. Триває реабілітація

Детальніше про пораненого:

Володимир – артилерист, служив у 45 окремому мотопіхотному батальйоні 43 ОАБр. Це хлопці, озброєні найбільшими артилерійськими калібрами в Україні, зазвичай саме вони стають останнім для ворога аргументом у артилерійській суперечці. Бойові завдання Володимир виконував у зоні АТО: разом з побратимами Володимир охороняв та обслуговував самохідні гармати «Піон». Щоразу, коли чоловікові доводилося скочити з броні чи в окоп у повному бойовому спорядженні, він раз по раз потроху, непомітно травмував коліно. Зрештою, саме це і доконало травмовану ногу: під час ворожого обстрілу навесні 2016-го Володимир упав і так сильно травмував коліно, що стати на ногу від болю більше просто не міг. 

Володимир звернувся до лікарні, там його спрямували на стаціонар, аби обстежити чоловіка та встановити, що ж конкретно спричиняє постійні болі у нозі. Ще з давніх часів, після лікування давнього перелому стегна, на кістці Володимира залишилася ортопедична пластина, тож лікарі взялися її демонтувати. У ході операції один з гвинтів, який тримав пластину, зламався – його шматок так і залишився в кістці. Через це Володимиру так і не змогли зробити максимально повне МРТ-обстеження, тож у скорому часі чоловіка просто виписали додому. Згодом йому діагностували вже наслідки постійної травми, деформуючий артроз, та призначили артроскопічну операцію за власні кошти, адже така проблема бойовою травмою не вважається.

За рекомендацією знайомих Володимир звернувся до медичного центру іlaya, де було виявлено розрив хрестоподібної зв’язки – саме ту травму, на яку раніше ніхто не звертав увагу через недосконале обстеження, яка і була причиною дисфункції суглоба та постійного болю в нозі. Лікарі медичного центру готові допомогти: у першу чергу видалити уламок гвинта та відновити зв’язку. Після цього буде можливо провести МРТ-обстеження, оцінити стан суглоба та зробити висновок, чи потрібно подальше лікування ноги.

Володимир – уродженець Жашківського району Черкащини, він звичайний хороший чоловік із села. До війни працював на цегляному заводі, займався землеробством, до того – опікувався пасікою місцевого господарства. Має велику родину, дружину та сімох дітей. Своїх з дружиною дітей у них шестеро, ще двох дітей всиновили по смерті брата дружини. Наймолодшому зараз менше року, найстаршому – 21. Звісно ж, про всіх них мусить дбати Володимир. 

У червні 2015 року, під час шостої хвилі мобілізації, Володимира викликали до військкомату. Запитали прямо: чи піде на війну, чи відмовиться, як багатодітний батько. Володимир відмовлятись не став. Він побачив, як мало його земляків йде захищати Україну, то й вирішив: хто, як не він, хтось же  мусить бути більш рішучим та сміливішим. Після призову Володимир мав намір укласти контракт та залишитися у війську до остаточної перемоги. 

Наразі Володимира демобілізовано. Та навіть зараз, коли герой вже вкрай втомився від проблем зі здоров’ям та байдужості з боку держави, він прагне відновитися на службі та повернутися в зону АТО, а як не вийде – просто служити у лавах ЗСУ. Володимир вважає, що таких бійців як він, з гарним досвідом бойових дій, не треба залишати осторонь. Адже вони і вміють, і прагнуть захищати країну.

Коли нам була потрібна допомога Володимира, він зібрався і пішов на війну. Тепер наша допомога потрібна йому самому. Сума збору відносно невелика: ми з вами можемо швидко та ефективно відновити здоров’я чоловіка. І, звісно ж, певним чином віддячити за сміливість і спокій у наших містах.