Вшануймо полеглих Героїв: втрати жовтня

Війна триває. Хай зараз вона й зникла зі шпальт газет та телеекранів, проте українські землі – й досі ласий шматок для загарбника, а кожен із нас – досі мішень для російських терористів та їхніх посіпак. Попри Мінські угоди та номінальний режим тиші, терористи продовжують підлі обстріли наших військових та мирних мешканців у зоні АТО та застосовують заборонені Мінськом калібри.

Жовтень ознаменувався черговими смертями наших хлопців. Інформаційний ресурс Новинарня робить вкрай чорну, тяжку і благородну справу: підсумовує втрати нашийх військових. Завдяки роботі цих хороших людей, зокрема пана Дмитра Лиховія та пані Лесі Шовкун, суха статистика втрат набуває людських облич. Ми щиро поділяємо біль і вважаємо, що вшанувати полеглих на свій лад мусить кожен із нас – свої життя ці хлопці віддали за наш із вами спокій. Саме тому People’s Project наводить детальний перелік полеглих українських бійців.

Сергій Клемешев на псевдо «Клема»

Сергій, сапер 28 ОМБр, загинув 1 жовтня біля Богданівки. Хлопець відвоював у першу хвилю мобілізації, далі, за два роки, вирішив повернутися до війська вже за контрактом. Професіний сапер, Сергій виконував численні завдання з розмінування та інженерних робіт. 1 жовтня хлопець вирушив на чергове завдання у сіру зону. Там він і підірвався на ворожій міні: осколок поцілив у скроню і не залишив Сергію жодних шансів на життя. Згідно ознак, мова йде про міну-пастку ОЗМ-72, яку військові профі кличуть «Жаба» чи «Відьма»: міна виплигує з землі та вибухає у повітрі, вимітаючи осколками все навкруги.
Юнакові було усього 24. Вдома він полишив молоду дружину та батьків.

Андрій Беспалов на псевдо «Палич»

Чоловік народився у Росії, ще в юності із батьками перебралися до України. До війська пішов добровольцем, з перших же днів війни. Після навчальної частини долучився до 57 ОМПБр, у скорому часі за власним бажанням рушив на передові позиції. 16 жовтня біля селища Невельське Андрій Беспалов загинув, зачепивши ворожу розтяжку. Одні кажуть, група чоловіка переслідувала ворожу ДРГ, інші – що чоловік перевіряв пости під час чергування. Загибель 46-річного «Палича» осиротила його 15-річного сина, батьків, цивільну дружину.

Микола Лапін на псевдо «Вінні Пух»

Буквально за кілька днів до того, як 72 ОМБр полишила позиції під Авдіївкою та рушила на ротацію, куля поцілила одного із улюбленців Бригади – старшого солдата Миколу Лапіна. На війну пішов добровольцем, з перших же днів російської агресії. Солдат розвідувального підрозділу, Микола за власним бажанням завжди воював на самісінькому вістрі, на найнебезпечніших точках лінії оборони.

Нагородження. Останнє фото за життя Миколи

Ранком 16 жовтня Миколу нагородили народною відзнакою за мужність і патріотизм, виявлені при захисті Вітчизни. Увечері того ж дня, під час чергового ворожого обстрілу, хлопчину поцілила ворожа куля: влучило у шию, шансів на порятунок просто не було. За 25-річним хлопчиною довіку сумуватимуть дві сестри, брат та мама.

Михайло Луговий на псевдо «Дід» та «Борода»

На війну пішов з перших днів, добровольцем за щирим покликом серця. З огляду на вік та здоров’я, чоловіка не дуже гостинно приймали у військкоматах, та пан Михайло наполіг на своєму. Станом на жовтень нинішнього року чоловік служив сержантом одного з підрозділів 92 ОМБр. Лихо трапилося 17 жовтня: під час сильного обстрілу під Мар’їнкою, пан Михайло кинувся на виручку побратимам. Куля великого калібру зрикошетила від гаража та поцілила чоловіка, поранення виявилося фатальним. Без батька, чоловіка та брата у Харкові залишилася ціла родина.

Олександр Омельчук на псевдо «Механ»

Мехвод одного з підрозділів 128 ОМБр, Олександр загинув 17 жовтня під Зайцевим. Спокійному та розважливому, яким пам’ятають його побратими, хлопцеві було 27: до війська він пішов вже давно. Уклав контракт ще 2011 року, тож встиг пройти усі гарячі точки та буремні дні усієї війни. Життя хлопця обірвалося під час обстрілу: позицію хлопця накрило ворожою артилерійською міною калібром 120 міліметрів. Сашко полишив батьків та сестру.

Микола Руденко на псевдо «Рудік»

Микола уклав контракт та пішов до війська у лютому 2017, на фронт втрапив у травні. 17 жовтня під Павлополем Микола, командир екіпажу БРДМ зі складу 59 ОМПБр, підірвався на ворожому фугасі на очах у побратимів. Осиротив доньку, дружину, батьків та дідуся, з яким був особливо близький, та якого постійно згадував у розмовах – за те хлопця навіть жартома прозвали «Дєдушка Рудік».

Юрій Колесник

Юрко загинув у 23. Хлопчина відзначився як чудовий художник, робив навіть тату. До війська пішов за рік до війни, за контрактом долучився до складу 80 ОАеМБр. Пройшов лють боїв за Луганьский аеропорт, допомагав рятувати наших бійців при виході з оточення під Іловайськом. Того ж року отримав контузію, лікувався в Одеському шпиталі, хотів піти на навчання до військової академії. Оскільки війна не вщухала, повернувся на фронт, вже у складі 28 ОМБр. Сам сапер, Юрко загинув 23 жовтня під Богданівкою. Хлопчина облаштовував периметр сигнальними загородженнями, аби уберегти побратимів від ворожих ДРГ, та і сам натрапив на ворожу міну. По собі залишив батьків, двох сестер та брата.

Антон Сінягуб на псевдо «Дейл» та Ярослав Бондар на псевдо «Яків» та «Фестиваль»

Хлопці, службовці 24 ОШБ «Айдар» 53 ОМБр загинули разом: 24 жовтня їх убила російська міна-пастка ОЗМ-72. Це сталося на Світлодарській дузі. Антон мав усього 24 роки, певний час він просто допомагав військовим, а згодом долучився до війська і сам – уклав контракт та рушив на фронт. Друзі описують його як невимовного життєлюб та щирого патріота, якого тепер довіку оплакуватиме мати. Ярославу ж було 30: першого разу чоловік пішов до війська за призовом, згодом уклав контракт і повернувся на фронт вже з власної волі. Смерть Ярослава осиротила маму, брата та кохану дівчину.

Ілля Стецун

Хлопчик мав усього 19 років. Школу він закінчив вже у лихі дні війни, тому одразу ж уклав контракт та пішов до війська. Воював у складі 59 ОПМб, що утримує позиції на Приморському напрямку Донеччини. Терористи убили Іллю опівдні 24 жовтня під Водяним: під час ворожого обстрілу несподівана ворожа куля поцілила хлопчину у груди. Ця смерть навіки осиротила батьків та сестру.

Валерій Самофал

До війська пан Валерій пішов за призовом, а щойно відслужив належне, то уклав контракт і одразу ж знову повернувся на фронт. Служив водієм у складі одного з підрозділів 92 ОМБр. 24 жовтня під Мар’їнкою Валерія Павловича убив російський снайпер. Куля влучила в шию, шансів на порятунок не було. Пана Валерія довіку пам’ятатимуть батько, дружина та двоє синів.

Олександр Жуков

Сашко став першою жертвою  з числа десантників 25 ОПДБр, щойно вона змінила «Чорних Запорожців» на позиціях під Авдіївкою. 28 жовтня його убив снайпер терористів. Вперше Олександр пішов до війська за призовом, служив у небойових підрозділах Нацгвардії, згодом уклав свій перший контракт, а одразу по завершенню – одразу ж і другий. Того дня терористи буквально осатаніли: накривали наші позиції ураганним вогнем, а під вечір обстріляли і мирні райони Авдіївки. Свої особисті рахунки до вбивць довіку матимуть мати, сестра та донька Олександра.

Георгій Саралідзе на псевдо «Гюрза-2»

Гарячий, нестримний і безстрашний грузинський доброволець був з числа тих, хто воюватиме до останнього мертвого ворога цієї війни. Підполковник Збройних сил Грузії, він мав значний бойовий досвід у війнах за незалежність своєї Батьківщини. Другою Батьківщиною Георгія стала Україна: сюди він приїхав із перших же днів підлої агресії росіян. Волонтер «Народного тилу» Олексій Сіхарулідзе відзначив: свого часу батько Георгія загинув на війні від рук росіян. Саме тому цей нестримний та гарячий воїн, палкий ворог російського імперського шовінізму, виникав скрізь, де розповзався смердючий і смертоносний дух «русского міра». В Україні Георгій встиг повоювати у складах батальйону «Азов», Правому секторі, після тяжких поранень та тривалого лікування офіційно пішов до Збройних сил України, де воював у складі 25 ОМПБ «Київська Русь», 92 та навіть 57 ОМБр. Георгій загинув 31 жовтня в околицях Донецького аеропорту: точні обставини смерті й досі невідомі. Дехто каже, що Георгія поцілило під час несподіваного ворожого обстрілу, інші наполягають, що чоловік загинув у гарячій сутичці з ворожими диверсантами. Хай там як – вічна слава та подяка Герою.

Вічна пам’ять полеглим за Україну!