Чорний січень. Втрати української Армії на початку року

За перший місяць 2018 року внаслідок боїв на Сході загинули 14 українських воїнів – зі Збройних сил, Нацгвардії, Добровольчого українського корпусу. Вони заплатили найвищу ціну, щоб ми святкували, працювали, займалися щоденними справами, дедалі рідше згадуючи про війну.

Найстаршому з них 48 років, наймолодшим – 22. Тракторист, семінарист, агроном, інженер, охоронець, професійний військовий… Їх поєднала війна за Україну. І смерть на ній. Четверо полягли на Світлодарській дузі, троє під Авдіївкою, двоє під Пісками, по одному – Гранітне, Славне, Новотошківське, Верхньоторецьке, Водяне.

Згадаймо хлопців поіменно…

Олександр Ковтун

Мартиролог 2018 року відкрив 32-річний старший стрілець 13-го окремого мотопіхотного батальйону «Чернігів-1» 58 ОМБр ЗСУ Олександр Григорович Ковтун. Уже о 1:05 1 січня він підірвався на вибуховому пристрої на спостережному пункті поблизу смт Новотошківське Попаснянського району на Луганщині.

Після строкової служби в ЗСУ Сашко Ковтун працював в охоронних структурах. На початку війни проходив військову службу по мобілізації. Потім трохи відпочив, а в листопаді 2016 року повернувся до Збройних сил на контракт. На фронті – з липня 2017-го. У Олександра залишились батько і сестра.

Володимир Анадимб на псевдо «Бетмен»

Володимир Борисович Анадимб загинув 10 січня о 8:15 внаслідок гранатометного обстрілу опорника ЗСУ поблизу селища Новолуганське, що на Світлодарській дузі. Уламок гранати влучив бійцеві в шию, і він помер від значної крововтрати по дорозі до шпиталю.

Старший солдат, розвідник розвідувального взводу розвідувально-диверсійної роти 46 ОБСП «Донбас Україна» ЗСУ. Народився 14 жовтня 1986 року на Херсонщині (село Федорівка, Каховський район). Служив строкову службу (десантник). Після армії одружився й переїхав у село Тереблече Глибоцького району Чернівецької області. Працював у Чернівцях.

У 2014-2015 роках – мобілізований до Збройних сил України, служив кухарем у 8-му батальйоні тероборони «Поділля» (8 СМПБ), учасник АТО. У червні 2016-го прийшов на контракт у батальйон «Донбас Україна». Залишилися дружина і двоє синів, батьки та брат. Похований у селі Тереблече.

Віктор Сухін

10 січня двоє українських військових 34-го окремого мотопіхотного батальйону 57 ОМБр ЗСУ загинули під час виконання бойового завдання, коли їхня БРДМ-2 (бойова розвідувально-дозорна машина) підірвалася на фугасі, долаючи водойму поблизу села Піски під Донецьком. Вибух на березі був настільки потужним, що БРДМ перекинулася, її шматки розкидало в радіусі 200 метрів.

Один із загиблих – 37-річний водій мотопіхотної роти 34-го кіровоградського батальйону Сухін Віктор Вікторович. Народився 17 грудня 1979 року в селі Димине (Новоукраїнський район Кіровоградщини). Там і похований. На військовій службі за контрактом був трохи більш як місяць – із 30 листопада 2017-го. Залишилися дружина й 10-річна донька.

Геннадій Вегера на псевдо «Зелений»

Геннадій Петрович Вегера – другий загиблий унаслідок підриву БРДМ 10 січня під Пісками. Солдат, старший стрілець 3-ї мотопіхотної роти 34 омпб 57 ОМБр.

Народився 10 травня 1980 року в селі Курилівка Волочиського району Хмельницької області. Закінчив СПТУ №21 у Полтаві, отримавши фах електрогазозварювальника. У 1998-2000 роках служив у 3-му полку спецпризначення в Криму, далі шість років – у спецпідрозділі воєнізованої охорони.
Працював у ТОВ «Аграрна компанія 2004».

На фронт пішов добровольцем, із травня 2014-го – у 34-му кіровоградському батальйоні тероборони «Батьківщина», воював у районі Горлівки. У березні 2015-го відряджений до 128-ї бригади ЗСУ в Краматорськ, охороняв штаб. «Зелений», як його називали, дістав важке поранення ніг на Луганщині, після лікування служив у підрозділі охорони, супроводжував військових медиків. З осені 2016-го – знову на передовій. У травні 2017 повернувся до 34-го батальйону, в район Донецького аеропорту. Цей Новий рік став для Зеленого четвертим Новим роком в АТО. Залишилися мати, брат і сестра, дружина з двома доньками від її першого шлюбу та їхня спільна донька, яка 2017 року пішла в перший клас. Похований у рідній Курилівці.

Тимофій Пухальський на псевдо «Мурчик»

26 січня Тимофій мав одружитися в Мирнограді (колишній Димитров) на Донеччині, де живе його наречена. А 4 лютого – відзначити 30-річчя. Однак не судилося. 11 січня близько 12:15 сапер Тимофій Вікторович Пухальський загинув біля села Славне (Мар’їнський район) внаслідок підриву під час виконання бойового завдання з розмінування. Як повідомили в частині, відбулася детонація міни ТМ-62 під час переведення мінно-вибухового механізму з бойового положення у транспортне.

Старший солдат Пухальський був сапером 30-ї окремої механізованої бригади ЗСУ. Мобілізований у 2015 році з Кривого Рогу. Учасник АТО, сапер-гранатометник. У серпні 2017-го повернувся до Збройних сил на контракт в уже рідну 30-ту бригаду.

Народився 4.02.1987 в місті Кривий Ріг на Дніпропетровщині. Хлопця виховувала бабуся. Похований 16 січня у Мирнограді Донецької області на кладовищі «Степове». Ближче до коханої.

Андрій Витвицький на псевдо «Спікер»

Штаб АТО і речники Міноборони й надалі не включають до бойових втрат загиблих добровольців ДУК і УДА та не згадують про них у зведеннях. Хоча нелегалізовані добробатівці на відведених їм ділянках передової воюють на рівні зі Збройними силами, а часто й активніше.

Увечері 16 січня в промзоні Авдіївки на міні підірвалися двоє бійців Добровольчого українського корпусу «Правий сектор». Андрій Витвицький «Спікер» помер майже одразу. Михайла Дімітрова «Гайдамаку» довезли до шпиталю, де він помер наступного дня.

Андрій Витвицький народився 31 грудня 1987 року в Івано-Франківську. Навчався у католицькій Вищій духовній семінарії у Львові. Член руху «Правий сектор» з перших днів, учасник боїв на Грушевського, пройшов горнило вуличних зіткнень 18-20 лютого 2014 року. Після Майдану, з перших днів війни брав участь у бойових діях на Донбасі у складі Українського добровольчого корпусу. Воював у розвідгрупі «Санти».

З Андрієм урочисто попрощалися на Майдані в Києві. Похований у рідному Франківську. Залишилися мати, сестра, дружина і маленька дочка.

Михайло Дімітров на псевдо «Гайдамака»

Боєць ДУК «Правий сектор» Михайло Сергійович Дімітров, друг Гайдамака, помер від ран 17 січня – наступного дня після підриву на міні в Авдіївській промзоні.

Козак, характерник, холодноярець. Загальний улюбленець і власник колоритної шапки зі шликом. Він народився 26 жовтня 1983 року, жив у місті Сміла на Черкащині. Навчався у Національному університеті харчових технологій (інженер-електрик). Служив строкову службу. Працював за фахом на кондитерській фабриці «Меркурій» у Смілі, був інженером з охорони праці.

Пройшов Майдан. На фронті з 2014-го. Воював у лавах ДУК «Правий сектор», у Нацгвардії (батальйоні імені Кульчицького), знову повернувся в ДУК – у розвідувальний підрозділ «Санти». Обороняв Донецький аеропорт. Останнім часом воював під Авдіївкою. Був мінометником. Побратими кажуть – просто видатним. Залишилися батько та донька, плакат із якою боєць на фронті тримав біля ліжка. Похований у селі Костянтинівка Смілянського району поруч із могилами матері й брата.

Дмитро Іванов на псевдо «Акула»

17 січня в районі Світлодарської дуги на вибуховому пристрої під час перевезення особового складу підірвався ще один броньовик ЗСУ. Ймовірно, на засніженій дорозі МТ-ЛБ (багатоцільовий тягач легкоброньований) 54 ОМБр з’їхав із колії і наскочив на міну чи фугас. Загинули два члени екіпажу, які перебували всередині «мотолиги», ще п’ять бійців дістали поранення. Серед полеглих – командир взводу, старший сержант Сергій Іванов, позивний «Акула».

Народився 16 листопада 1988 року в смт Нові Санжари Полтавської області. Вчився у Хорольському агропромисловому коледжі, але не закінчив його – пішов до армії. «Строчку» проходив на 275-му арсеналі зберігання артилерійських боєприпасів у селі Новобогданівка Запорізької області (у 2006-му, через два роки після катастрофічних вибухів на тих артскладах). Надалі – на контракті у ВМСУ старшим радіотелефоністом передаючого відділення на флагмані українського флоту «Гетьман Сагайдачний» (звідти позивний Сергія – «Акула»). Після звільнення працював в охоронних структурах у Києві. У серпні 2014 року був мобілізований, служив у 93-й механізованій бригаді ЗСУ. Опанував фах керування РСЗВ. У зоні АТО – з жовтня 2014-го. Був командиром бойової машини БМ-21 «Град». Майже одразу після демобілізації пішов на військову службу за контрактом, знову в АТО. Спершу в 93-тю, далі – у 54-ту бригаду. Займав посаду взводного протитанкової артилерійської батареї бригадної артилерійської групи 54 ОМБр. Залишились дружина й донька, мати, вітчим, сестра і брат. Похований 19 січня на центральному кладовищі селища Нові Санжари.

Дмитро Беляєв

Другий загиблий від підриву МТ-ЛБ на Світоларці 17 січня –Дмитро Володимирович Беляєв. Старший солдат, старший механік-водій, радіотелефоніст 2-ї протитанкової артилерійської батареї протитанкового артилерійського дивізіону 54 ОМБр.

Народився 26 травня 1990 року в селі Ботієве Приазовського району Запорізької області. Вступив на військову службу за контрактом у вересні 2016-го. Залишилися мати, брат, дружина і 6-річний син. Похований у рідному селі.

Олександр Чопенко на псевдо «Колдун»

Загинув 17 січня близько 21:00 від кульового поранення під час обстрілу поблизу села Гранітне (Волноваський район на Донеччині).

Олександр Анатолійович Чопенко народився 30 жовтня 1969 року в селі Саївка П’ятихатського району Дніпропетровської області, там і мешкав. У 1986 році був призваний на строкову військову службу, пройшов Афганістан. Закінчив СПТУ №77 в селі Саксагань, де здобув фах тракториста-машиніста, та курси водіїв у школі ДОСААФ в Жовтих Водах. Працював трактористом, водієм бензовоза.

У 2014-2015 роках був мобілізований. Служив у 21-й бригаді охорони Нацгвардії в секторі М. Після демобілізації навчався підприємницькій діяльності, мріяв створити власний бізнес. Але коли до війська пішов його син Олександр, знову повернувся на службу – в один підрозділ із сином. У лютому 2016-му «Колдун» підписав перший контракт із ЗСУ – на півроку, служив у 93 ОМБр. Із жовтня 2016-го – в 54-й бригаді на Світлодарській дузі. 26 червня 2017 року знову підписав контракт із ЗСУ, а в грудні його продовжив. 48-річний чоловік був командиром відділення кулеметного взводу 11 ОМПБ «Київська Русь» 59-ої ОМПБр. Залишилося п’ятеро дітей – чотири доньки і син. Поховали воїна 21 січня в рідному селі.

Сергій Сергієнко на псевдо «Полтава»

«Полтава», як його називали побратими, загинув 22 січня  близько 7:45  від тяжких осколкових поранень під час мінометного обстрілу поблизу смт Луганське на Світлодарській дузі. Пораненого Сергія не встигли довезти до лікарні, дорогою його серце зупинилось.

Солдат, снайпер 1-го відділення взводу снайперів 54 ОМБр, Сергій Олексійович Сергієнко народився 22 липня 1988 року в селі Новоаврамівка Хорольського району Полтавської області. Рано втратив батька. З дитинства працював на фермі та у будівельній бригаді в селі. 2006 року вступив до Хомутецького зооветеринарного технікуму, де здобув фах ветеринарного фельдшера. Працював за спеціальністю в агрохолдингу «Астарта» та оператором на молокоблоці. На контракт до ЗСУ прийшов у жовтні 2016 року. Залишилися мати і дві сестри. Похований у рідній Новоаврамівці.

Мирослав Сливка на псевдо «Манах»

27 січня загинув внаслідок снайперського обстрілу українських позицій поблизу смт Верхньоторецьке Ясинуватського району Донецької області (вогонь вівся з боку окупованої Пантелеймонівки).

Полеглий – нацгвардієць із 1-го батальйону особливого призначення імені генерала Кульчицького 27-ї окремої бригади НГУ, старший солдат Сливка Мирослав Миколайович. По війні він узяв собі жартівливий позивний «Манах» і навіть ображався, коли його прозивали «Монахом» через «о».

Народився боєць 17 січня 1990 року в місті Полонне Хмельницької області. У 2012 році закінчив Житомирський національний агроекологічний університет (НАЕУ). До серпня 2014 року працював агрономом в агрохолдингу «Мрія». Надалі – пішов на службу в Нацгвардію. Із 2015 року підписав контракт з НГУ. У хлопця залишилися мати, сестра і брат.

Артем Скупейко

22-річний морпіх Артем Скупейко з Херсонщини загинув 30 січня на Приазов’ї, в районі Водяного-Талаківки – вдень, коли противник вів вогонь по позиціях сил АТО з великокаліберних кулеметів та стрілецької зброї.

Старший матрос, снайпер-розвідник 503 ОБМП 36-ї окремої бригади морської піхоти Артем Вікторович Скупейко народився 22 березня 1995 року в смт Горностаївка. Із 2013 року проходив «строчку». У березні 2016-го став на військову службу за контрактом, після підготовки у 198-му навчальному центрі ВМС був направлений в окремий батальйон морської піхоти. Нагороджений відзнакою «За оборону Маріуполя». Прощання з героєм відбулося в рідній Горностаївці. У хлопця залишилися мати та дворічна сестра.

Ян Пуцулай

В останній день місяця, 31 січня, загинув Ян Пуцулай із 79-ї окремої десантно-штурмової бригади (Миколаїв). Тяжке поранення, несумісне із життям, він отримав під час виконання бойового завдання – внаслідок двостороннього бою на бойових позиціях біля населеного пункту Авдіївка Донецької області.

Ян родом із села Калабатине Березанського району Миколаївщини. У серпні йому виповнилося 22 роки. На військовій службі за контактом перебував з 2016 року, з кінця вересня 2017 року проходив службу в окремій бригаді ДШВ Миколаєва. Залишилися батько та мати.

Вічна пам’ять полеглим героям, які віддали життя за Україну!

Центр волонтерів People’s Project висловлює щиру подяку виданню Новинарня та особисто Дмитру Лиховію.