fbpx

Що робитимуть волонтери, коли закінчиться війна

Що робитимуть волонтери, коли закінчиться війна

У Міжнародний день волонтера керівник People’s Project Максим Рябоконь, разом з іншими відомими українськими волонтерами, дав інтерв’ю виданню «Новое время», в якому поділився історіями зі свого волонтерського життя та закуліссям волонтерської діяльності.

– Позитивних випадків за весь час мого волонтерства було багато. Найяскравіший приклад, як на мене, це випробування нашого літака вартістю майже 1 млн. грн. Ось уяви, стоїш ти на землі, а десь за хмарами, на висоті вище 2000 м, летить витвір, який кардинально змінить хід війни. Наближаючись до землі, літак робить мертву петлю та в 15 метрах пролітає над землею. В такі моменти ти вже перехрестився, стиснув зуби і вже не думаєш про хороше, але жорсткість конструкції витримує і літак успішно заходить на посадку. В такі моменти радість переповнює, і ти розумієш, що команда витратила рік життя недарма. Власне, такі безпілотники вже успішно виконують по-справжньому бойові задачі, зберігаючи не тільки життя людей, а й цілісність наших територій.

– За дещицю від смерті ми бували лише один раз, коли під час візиту до морпіхів почався обстріл. В такі моменти ти не думаєш про страх. Вірніше, обмислюєш все на декілька кроків вперед. Я, на жаль, не зовсім розумію, заради чого люди їздять на крайню лінію і при цьому не везуть нічого з обладнання, яке дійсно може допомогти хлопцям. Скоріш за все, такими людьми рухає жага популярності, присутності на арені слави. Мені ця слава просто не потрібна. Ми все робимо тихо і не для особливої популярності. Лише час від часу навідуємося до хлопців і передаємо речі, які дійсно можуть їх врятувати. За 2,5 роки волонтерства все, що потрібно, я вже собі довів.

photo-news

– Найскладніші етапи у волонтерстві ми вже пройшли, як на мене це звітність, прозорість, системність. Це далося нам не просто, на побудову даних етапів були витрачені місяці безсонних ночей, але результат нас тішить, і тим самим дає можливість допомагати щодня, десь армії, десь діткам, десь пораненим. Зараз ми поступово переходимо на інший рівень волонтерства, в якому намагаємось розвивати армію не тільки в технічному плані, а й у професійному. Підтримувати медичні розробки. Зараз в розробці декілька крутих проектів, які забирають майже весь вільний час, але це буде одночасно і шок, і захоплення.

– Є моменти, які вимотують сильно в емоційному плані. Буває різне: хвилюєшся за кожного бійця, з яким доводилося мати справу. Ми припинили бачити в армії аморфну безлику масу – кожна бригада, батальйон, кожний підрозділ – це конкретні обличчя хлопців, яким ми допомагали. Кожну нестачу в забезпеченні, кожну несправедливість по відношенню до них сприймаєш як батько, дитину якого хтось скривдив. Кожне лихо, яке з ними відбувається, сприймаєш вже як особисту трагедію. Це тяжко.

Разом з тим, так же щиро сприймаєш і приємне – і коли хлопців нагороджують, або коли вони рапортують, що досягли якихось успіхів, досягли маленьких перемог – завжди сприймаєш це з часткою гордості.

– Не дивлячись на те, що питання матеріального і технічного забезпечення хлопців на передовій і досі актуальні, вектор необхідності дещо змістився. Активні бойові дії вщухли, тепер виникла гостра потреба в реабілітації поранених бійців. Життя вже врятували, основні травми вже залікували, і ось питання – а що ж робити з наслідками важких травм? Як лікувати те, що не лікується медициною в нашій країні? Що робити з буквально знищеними кінцівками? Якось і десь лікувати, чи ампутувати, протезувати і перетворювати людей на інвалідів? Всі ці питання ми і намагаємося зараз вирішити. Багато інституцій виступають на нашому боці, але деякі ключові профільні відомства ріжуть всі наші ініціативи під корінь. Чому так відбувається – публічно не пояснюють, а занурюватися в кулуарну боротьбу в нас немає ані сил, ані часу.

– Ми хочемо не просто весь час вирішувати конкретні проблеми. Ми хочемо змінювати країну, змінювати державу та суспільство на краще, так, щоб цих проблем просто більше не виникало.

– Коли закінчиться війна, дуже хотілося б зайнятися розвитком благодійності в Україні. Ми, на жаль, цим раніше не займалися, кожен жив своїм життям. Хто був айтішником, хто маркетологом. Зараз все навпаки. Нам вдалося змінити вектор діяльності, зрозуміти проблемні місця, реалізувати багато успішних кейсів. Тому я можу сміливо сказати, що наша команда після війни вийде на новий рівень і потягне за собою багато інших благодійних організацій, які хочуть розвиватися, а не просто збирати гроші на тимчасове закриття потреб. Для мене основним показником того, що війна закінчилась, буде запуск більше 20-ти соціальних проектів, які будуть направлені на вирішення проблем людей. Адже це реально круто. Ну і далі планую продовжити свій бізнес, який накульгує, на жаль, на одну ногу.

всеукраїнський центр волонтерів

people’s project

people

юридична особа:

Миколаївський обласний благодійний фонд
“регіональний фонд благочестя”
Свідоцтво про державну реєстрацію благодійної організації Серія АВ №736456 від 26.09.08

контакти:

Телефон:+380 63 402 90 93

Преса про нас

  • Новинарня
  • UA:українське радіо
  • UA|TV
  • 112 Україна
  • Радіо Свобода
  • УКМЦ
  • Український тиждень
  • Головне управління розвідки МО України
  • УНІАН
  • Ліга.НОВОСТИ
  • Depo UA
  • Інтер
  • Журнал Житомира
  • “ЧАС”
  • Вчасно
  • Еспресо TV
  • СОЦПОРТАЛ
  • О.П.А.D
  • 5 канал
  • Громадське
  • inforesist
  • Украина
  • 1+1 media
  • Новое время
  • Укрпогляд
  • Обозреватель
  • ictv
  • Styler РБК-Україна
  • tribuna
  • cimic
  • НОВИНИ 24
  • Bloomberg
  • FOX NEWS
  • Forbes
  • thequardian
  • zik
  • СЕГОДНЯ.ua
  • комсомольская правДА!
  • ain
  • NEWSru.com
  • ZN,UA
  • ЦЕНЗОР.НЕТ
  • delo.ua
  • Українська Правда