Захисники Маріуполя

Квітень 25, 2018

Морська піхота у Водяному: бої, руїни, снайпери

Морська піхота у Водяному: бої, руїни, снайпери

Продовжимо знайомство із Морпіхами, яким ми активно допомагаємо у рамках проекту «Захисники Маріуполя». Наш добрий друг пан Андрій Дубчак, спеціальний кореспондент «Радіо Свобода» цього разу розповідає, чим живуть воїни Морської піхоти у фронтовому селищі Водяному, яке раніше було затишним дачним сектором, а зараз тут тримають оборону українські Морські піхотинці. Репортаж просто із фронту ми подаємо як є, у формі авторського тексту з авторськими ж світлинами.


До Водяного, що під Маріуполем, я прибув під час оcтанніх холодів цієї затяжної весни після кількаденного перебування у сусідньому селищі Широкині (Читати: #ЗавждиВірні – Морська піхота. Війна в Широкині). Село розташоване усього за 15 хвилин їзди (12 кілометрів) від індустріального Маріуполя. Але тут вже справжня війна, і назву «Водяне» дуже часто можна побачити у щоденних зведеннях прес-центру штабу АТО. У морпіхів 36-ї окремої бригади морської піхоти (36 ОБрМП), які тримають тут оборону, я мав прожити п’ять днів. Отож – життя у Водяному.

Цілодобова війна 24/7

Стріляли по Водяному і по позиціях морпіхів навколо нього щодня, і стріляли дуже багато. Стріляли зранку, стріляли вдень, стріляли ввечері, а особливо стріляли вночі. Але «відповідають» морпіхи швидко і, як каже їхній комбат, «якісно» («якісно» – це один з девізів підрозділу).

Село є ключовим для стратегічного контролю за сусіднім Широкиним і за підступами до Маріуполя. За важливість для противника цього напрямку говорить і те, що з «того боку» морпіхам протистоїть «елітний» «9-й полк морської піхоти» угруповання «ДНР».

Свіжа вирва від снаряда калібру 152 міліметри посеред села говорить про те, що «гаряче» тут часто…

За пару днів перебування на позиціях до звуків пострілу із стрілецької зброї звикаєш і починаєш звертати увагу лише на рівні фіксації, а вже не на рівні здивування чи остраху.

Починаєш прислухатися вже до стрілецької зброї більших калібрів. Цю звичку я перейняв у військових. З кімнати чи з підвалу, маючи певний досвід, можна сказати, хто, чим, звідки і куди стріляє. Якщо є сумніви, уточняють інформацію по рації і йде перекличка між постами для з’ясування оперативної обстановки і напрямків вогню.

В один із вечорів я став свідком (і відзняв на відео) справжнього бою майже під самим селом. Противник розпочав обстріл зі стрілецької зброї, українські військові почали відстрілюватися автоматними чергами. Потім долучилися кулемети і поодинокі «хльосткі» постріли ДШК (12,7-мм станковий кулемет Дегтярьова-Шпагіна), а згодом морпіхам для «заспокоєння» противника довелося використовувати «щось більше». Після того противник притих, і далі ніч була вже більш-менш спокійною (постріли зі стрілецької зброї я не беру до уваги).

В інший день йшов сильний позиційний бій між крайніми позиціями морпіхів (десь за кілометр від села) і бойовиками з боку селища Пікузи (колишнє Комінтернове). Чути було стрілянину зі стрілецької зброї та вибухи. У той день морпіхам вдалося запалити дот противника, і він горів майже до вечора, випускаючи у небо клуби чорного диму. Противник у той день запросив перемир’я.

Дим від палаючого дота бойовиків російських гібридних сил під селищем Пікузи

Одного разу я й сам потрапив під автоматний вогонь під час візиту на одну з «нульових» позицій. У той день я супроводжував військового капелана морпіхів отця Андрія під час його обходу з проповідями (хоча це радше можна назвати психологічними та мотивуючими лекціями) передових. Було тихо, ми заходили на черговий ВОП (взводний опорний пункт), і противник, певно, побачивши нас у просвітах посадки, почав бити чергами по позиції, на яку ми щойно зайшли. Усі, хто був, впали на землю, і хто по-пластунськи, хто сильно пригинаючись, швидко дібралися до бліндажу. Адреналіну нам вистачило, і на інші позиції, шлях до яких лежав через ту саму посадку, ми вирішили у той день вже не йти.

Морпіх Дмитро присів після нашого заходу на «нульову» (крайню до противника) позицію, за лічені секунди почнеться автоматний обстріл по нас із боку позицій проросійських бойовиків

«Село і люди»​

Загалом Водяне постраждало набагато менше, ніж сусіднє Широкине. Трапляються й майже вцілілі будинки, які мають на собі лише незначні наслідки обстрілів – збитий шифер, діри від куль та осколків. Але є й багато таких, які повністю були зруйновані артилерією та пожежами.

До війни Водяне вважалося дачним селищем, але враховуючи близькість до Маріуполя (усього 12 кілометрів), тут постійно мешкало досить багато людей, були і дорогі будинки.

Морпіх Андрій показує мені так званий «будинок Януковича» (цю назви йому дали, певно, тому, що він найшикарніший у селі). Боями його було зруйновано до стану «простіше новий збудувати»

Із початку конфлікту селище було переважно під контролем бойовиків російських гібридних сил, хоча, згідно з Мінськими домовленостями, Водяне має контролюватися українською стороною. Повністю їх вибили лише на початку 2017 року. Усе цінне було розграбоване ще тоді, і зараз більшість «нутрощів» будинків – це просто купи прогорілого сміття.

По селу часто били артилерією різних калібрів та «Градами». Та й зараз іноді де-не-де впаде «стодвадцятка» (120-міліметрова міна).

Зруйнований будинок і вирва від «приходу» снаряда калібру 152 міліметри

У Водяному зараз постійно живе сім родин (загалом 10 осіб). Займаються сільським господарством, вирощують худобу – кіз (молоко яких продають або міняють на їжу у вояків), свиней та домашню птицю. Невелику допомогу отримують лише від міжнародних гуманітарних організацій, від держави якоїсь спеціалізованої допомоги для них не надходить.

Хату одного з них, 71-річного Миколая Івановича, зруйновано під час боїв, зараз живе у хаті дочки, яка переселилася далі від фронту, у Маріуполь. Чоловік розводить кіз, яких у нього зараз пару десятків. «Впевненості ніякої немає. Неясно, що мене чекає завтра», – каже чоловік, і це для нього, як і для всіх мирних жителів села, найбільша проблема.

Всі жителі села, з якими мені довелося поспілкуватися, дуже тепло відгукуються про морпіхів і вдячні за постійну допомогу – з господарством, медичну, транспортну (доїхати болотом до магазинів міста або за пенсією звичайним транспортом неможливо).

До постійних обстрілів люди звикли. По звуках бою навчилися визначати для себе, є небезпека чи ні, і чи варто зараз ховатися у підвали. Кажуть, що, порівняно з боями минулих років, «жити зараз можна»…

Життя на «нулях» – передові

Більшість передових позицій морпіхів розташовані за декількасот метрів від села. Геть все тут привозне – дрова, вода, їжа, боєкомплект. Дороги сюди, як правило, можуть прострілюватися противником, тому куди можна дістатися бронетехнікою – підвозять, куди ні – доводиться тягти все у руках.

Умови життя на самих передових суворі. Живуть під землею, в укріплених бліндажах. Їжу готують по черзі. Лише трішки дощ, місцева глиниста земля перетворюється на суцільне болото, яке налипає на взуття, в’їдається в одяг, розноситься скрізь, де лише можна. Чистим тут у таку погоду точно не будеш. Аби помитися і для прання, раз на тиждень вояки ходять на позиції у село.

Матрос морської піхоти на передовій бойовій позиції

Хлопці, як можуть, облаштовують все для максимально можливого «комфорту», але, звісно, як сказав один з морпіхів, «це не в мами вдома».

Пару разів на добу усі морпіхи, які стоять на «нулях», заступають на бойове чергування на спостережних пунктах та вогневих точках. І вдень, і особливо вночі такі позиції прострілюються противником з різних видів зброї, тож психологічне навантаження на під час таких чергувань чимале.

І на всіх позиціях постійно копають, копають, копають… Позиційна війна – це в першу чергу окопи, які можна викопати лише лопатою. Чому не екскаватором? Тому що зазвичай до противника з «крайнього» окопу 500–600 метрів, але є і 300, і 250, а є і такі, де лише 70 метрів, і будь-яку техніку противник просто спалить із гранатометів. Тож лишається лише брати лопату і копати.

Важко уявити, скільки тут кілометрів окопів і скільки солдатської праці вкладено у це. Є глибочезні, у півтора людського зросту, у зонах житлових і бойових секторів.

Морпіхи у «глибоких» окопах на передовій під Водяним

Є неглибоко прокопані на дорогах до позицій «підходні» окопи, щоб у випадку раптового стрілецького або артилерійського обстрілу можна було лягти і ними доповзти до вже «надійних» позиційних фортифікацій і бліндажів.

Неглибокі «підходні» окопи по дорозі до однієї з передових позицій

Від нудьги хлопців рятує робота, мобільний інтернет (який, на відміну від села, тут досить добре ловиться), телевізор, спорт та гумор. Жарти можна почути майже завжди, іноді дійсно дотепні і веселі, іноді ж це «чорний гумор». Але жарт – це підсвідомий відхід від бойового стресу, який тут неминучий.

Переважно морпіхи досить молоді і спортивні. Тому в окопах та бліндажах часто можна зустріти турніки, гирі, штанги. Деякі з них хлопці «хендмейдять» з того, що було під рукою.

Два відра, бетон і лом – саморобна штанга морпіхів на одній з передових

Життя «в глибокому тилу»​ (950 метрів до противника)

Після відвідування передових, у самому селі, оманливо почуваєшся, наче війна далеко і тут безпечно, хоча до передових окопів противника усього 950 метрів.

Тут набагато комфортніше, можна спати у теплому підвалі чи кімнаті. Можна попаритися у лазні. Тут є кухня з холодильником і плитою. В один з вечорів я й сам приготував величезну каструлю борщу. За що мав вдячності від морпіхів, які скучили за рідкою їжею 🙂

Холодильник морпіхів. Найбільш «ходове» – ковбаса, сир, масло і яйця. Усе інше треба готувати…

Тут займаються господарством, розподіляють продукти та воду, готують і пристрілюють зброю.

Морпіхи вантажать «БК», воду і їжу на БМП-2, яка має доправити це на передову позицію

Вояки з найнебезпечніших «нулів» можуть перебувати тут пару днів на відпочинку. Звідси можна поїхати у Маріуполь на концерт чи у кіно (такі заходи влаштовуються раз на пару днів). У місті можна скупитися у магазині, забрати поштові посилки від рідних чи від волонтерів.

Морпіхи розпаковують чергову посилку від волонтерів. Серед іншого, креми від сонця та від комах (літо і спека вже не за горами)

У селі постійно чергують військові парамедики – «Госпітальєри», до яких у випадку поранення доправляють бійців, а вже звідси їх доправляють далі до військових шпиталів.

Правила військових парамедиків на дверях до одного з будинків у Водяному

​Із розваг – все той же телевізор і інтернет, хоча через те, що саме село «у ямі», він тут не такий швидкий, як на «нулях». Можливо, саме тому увечері усі зазвичай збираються компанією у одній з кімнат і розмовляють. Теми найрізноманітніші, від анекдотів і життєвих історій до політики.

У той вечір у кімнаті зібралися хлопці і з заходу, і зі сходу. Зі Львівщини, і з Луганщини, і з Черкащини, і Вінничини. Одні розмовляли українською, інші російською. Ми багато говорили про армію, про політику, про майбутнє. Я запитував їх, вони запитували мене. Дискутували.

Ми так і не вирішили, хто з нас правий, а хто ні у якихось конкретних темах. Але ми почули один одного. І ми всі усвідомлювали, що наше персональне майбутнє і майбутнє країни в цілому у великій небезпеці. І саме тому ми всі зараз тут.

Морпіхи за розмовою у одному з підвалів Водяного. Позаду видно частину прапора США, подарованого американськими морпіхами українським під час спільних навчань

Загалом усі матроси і офіцери виступають за пришвидшення ходу військових реформ (особливо заважає бюрократія) і кажуть про потребу мати нові види озброєння на передових вже зараз.

«Хитрі ігри» снайперів

Снайпер, як український, так і противника, – це одне із найстрашніших жахіть передової. Він може чатувати на тебе у будь-яку мить, будь-де і будь-коли. Вдень і вночі. Близько до «передка» і за півтора кілометра від нього, у наче вже безпечній зоні. Снайпер вносить дуже сильне постійне психологічне напруження у лави вояків, які несуть бойові варти на «нулях». Старе прислів’я «куля дурна, штик молодець» – це явно не про цю війну. Запам’яталася жартівлива фраза одного зі снайперів-морпіхів: «Раніше я просто боявся снайперів, а як сам зробив постріл на 1000 метрів, то боюся їх п@#ць як…»

З іншого боку, снайпер, мабуть, найбільш універсальний і обізнаний у військовій справі воїн. Він мусить знати все, від військової тактики і вертикалі та принципів функціонування підрозділів до балістики і елементів психології. Від особливостей абсолютного маскування у цій місцевості до далекобійності та скорострільності гармат і товщини броні у техніки противника.

Я досить довго спілкувався зі снайперами морпіхів. Вони, звісно, не фотографуються, бо при потраплянні в полон шансів лишитися цілим і вижити у ідентифікованого противником снайпера майже немає (настільки сильна ненависть до них). Фотографувати свої «серйозні цяцьки» вони теж не дозволили, але дозволили з «декоративною» гвинтівкою фотографувати свого кота, на ім’я – Кіт 🙂

Усі хлопці добровольці, на війні з 2014 року. Усі справжні «гуру» своєї справи. У спілкуванні, між тим, вони дуже приємні, обізнані, інтелігентні. Постійно жартують. Багато хто з них має вищу освіту, до війни мали творчі професії.

Велику частину зброї, набоїв і амуніції хлопцям постачають волонтери (гвинтівки, які їм штатно дає армія, в умовах сучасної війни неефективні). Тому під час стрільби восьмидоларовими волонтерськими набоями вони жартують, що «економлять» і не промахуються… Хоча «працюють» по противнику із заобрійних дистанцій у півтора-два кілометри та в умовах постійних складних вітрів Приазов’я. А за тиждень ці хлопці можуть нанести противнику втрат більше, ніж за місяць рота.

У снайперів постійно йдуть з противником «хитрі ігри» – намагаються завжди стріляти неочікувано і так, аби місце стрільби неможливо було визначити. Розповідали, як нещодавно противник вирішив, що стріляють з посадки, і «перепахав» її артилерією та гарматами на друзки (існує кіноміф, що контрснайперська боротьба – це інший снайпер з гвинтівкою; насправді, якщо виявили снайпера, то туди зазвичай летить з артилерії, і з усього іншого, що є, теж туди летить…)

З «того боку», кажуть хлопці, часто заїздять російські фахові снайпери. Були і снайпери-жінки. Та й «місцевий» противник не простий – «елітний» «9-й полк морської піхоти» угруповання «ДНР». Але найскладніше, кажуть, не противник, а коли «не дають добро воювати і працювати».

Дозволений для фотографування «.308» і все той же кіт на ім’я «Кіт»

З історій запам’яталася розповідь наймолодшого з них про дотримання елементарних правил поведінки на передовій. Він лежав у засідці і вибрав собі ціль – спостерігача на лінії передових окопів ворога. Але той настільки професійно себе поводив, швидко переміщувався між укриттями, надовго не висовувався над окопом та у бійниці, що, урешті-решт, через досить тривалий час, з’явився інший «герой історії», який неквапливо виліз на бруствер окопу і почав довго дивитися у бінокль. Український снайпер відпрацював… Тому головна порада від снайперів – «дружити з головою!»

А ще у снайперів був смачний «санкційний» сир прямо з Європи 🙂

Морпіх Володимир

До машини, яка мала відвезти мене на вокзал у Маріуполь, мене проводив Володимир, з яким я жив ці пару днів у одній кімнаті. Сам він родом звідси, з Маріуполя. Прописаний у Широкині, але прожив там лише три місяці, і почалася війна. Батько родом з Західної України, мати місцева. Дивувала щира українська мова Володимира. На контракт пішов за власним бажанням, бо вважає, що свою землю потрібно боронити, а противника потрібно перемагати: «Для мене як для військового потрібна перемога. А перемир’я це щось таке «розмазане». І що буде з нашими територіями?».

Того ранку ранку за кавою він щиро радів з того, що напередодні вдалося заїхати у Маріуполь додому до батьків і покупатися у ванні. Пригощав смачним маминим печивом. Увечері ж він мав йти на бойове чергування на одну з найнебезпечних «нульових» позицій, звідти до противника буде менше ніж сотня метрів, а до мами і дому буде трішки більше ніж десять кілометрів…

P.S. Під час завершення підготовки цього матеріалу я дізнався, що через пару днів після мого від’їзду Володимир був поранений саме на тій позиції. Граната від ВОГ-25 влучила в окоп і вибухнула поруч із ним. Три невеликі осколки зайшли в бік під ребра. Зараз із Володимиром все добре, він вже виписався з лікарні і після короткої реабілітації знову буде в лавах морпіхів. У окопах під Водяним.

Щасти вам, морпіхи!

Коментарі

Загалом за проектом

Захисники Маріуполя

1660 осіб

вже зробили внесок

2 639 019 грн

всього потрібно 2 630 859 грн

100% зібрано

оновлено 18.07.2018 о 18:17
Підтримати інші проекти
Поділитися у Facebook

Організатор проекту:

Zahysnyky-organizers

Реквізити за проектом Захисники Маріуполя

Реквізити ПриватБанку для переказу у гривнях

Миколаївський обласний благодійний фонд “РЕГІОНАЛЬНИЙ ФОНД БЛАГОЧЕСТЯ”
ПАО КБ ПриватБанк
ОКПО: 36143302
МФО: 326610
Рахунок: 26004053218946
Призначення платежу: Благодійний внесок. Захисиники Маріуполя

SWIFT-переказ у USD

Beneficiary: Mykolayiv Regional Charitable Foundation “Regional Foundation Blagochestya”
IBAN­code: UA803266100000026009053209659
Account: 26009053209659
Beneficiary address: UA 54000, Mykolaiv, Buznyka str. 5, 118
Beneficiary bank: Privatbank
50, Naberezhna Peremogy Street, Dnipropetrovsk, 49094, Ukraine
Swift code: PBANUA2X

Intermediary bank: JP Morgan Chase Bank,New York ,USA
Swift code: CHASUS33
Correspondent account: 001-­1­-000080
Description: Charitable donation for ‘Mariupol defenders’ project
or
Intermediary bank: The Bank of New York Mellon, New York, USA
Swift code: IRVT US 3N
Correspondent account: 890-­0085-­754
Description: Charitable donation for ‘Mariupol defenders’ project

SWIFT-переказ у EUR

Beneficiary: Mykolayiv Regional Charitable Foundation “Regional Foundation Blagochestya”
IBAN­code: UA413266100000026009053206287
Account: 26009053206287
Beneficiary address: UA 54000, Mykolaiv, Buznyka str. 5, 118
Beneficiary bank: Privatbank
50, Naberezhna Peremogy Street, Dnipropetrovsk, 49094, Ukraine
Swift code: PBANUA2X

Intermediary bank: Commerzbank AG ,Frankfurt am Main, Germany
Swift code: COBADEFF
Correspondent account: 400886700401
Description: Charitable donation for ‘Mariupol defenders’ project


Преса про нас

  • Новинарня
  • UA:українське радіо
  • UA|TV
  • 112 Україна
  • Радіо Свобода
  • УКМЦ
  • Український тиждень
  • Головне управління розвідки МО України
  • УНІАН
  • Ліга.НОВОСТИ
  • Depo UA
  • Інтер
  • Українська Правда
  • Styler РБК-Україна
  • 5 канал
  • Обозреватель
  • Новое время
  • ЦЕНЗОР.НЕТ
  • Bloomberg
  • FOX NEWS
  • Forbes
  • thequardian
  • 1+1 media
  • ictv
  • Украина
  • Еспресо TV
  • Громадське
  • НОВИНИ 24
  • “ЧАС”
  • zik
  • Журнал Житомира
  • СЕГОДНЯ.ua
  • ain
  • ZN,UA
  • delo.ua
  • inforesist
  • NEWSru.com
  • О.П.А.D
  • Вчасно
  • СОЦПОРТАЛ
  • Укрпогляд
  • tribuna
  • cimic
  • комсомольская правДА!

Партнери