Полігон біля Урзуфа – дивне місце, де на зубах постійно скрегоче пісок, а випалені нещадним сонцем степи у якийсь момент скочуються просто у солоне море. Тут стабільно немає хіба двох речей: мобільного зв‘язку та паніки щодо останніх подій у Криму. Саме тут і проходять бойове злагодження морські піхотинці.
Різкі, нервові ривки БМП; легкі, мов танок, «каруселі», що крутять сталеві громади танків; грім артилерії, яка прикриває піхотинців ніжною рукою чужої смерті; хаотичний гуркіт кулеметів і гранатометів, що зливається у загальну симфонію перемоги; живі люди, які раз по раз монотонно виконують одні і тіж дії. Кожного разу ця смертоносна карусель розгортається за новим сценарієм, проте навички морпіхів мусять бути відпрацьованими до сліпого автоматизму.
Ось і диригент цього втомленого і закіптюженого оркестру – у загальній метушні де-не-де виринає комбат. Мов бойове знамено, його супроводжує постійне невдоволення. Не так десантувалися. Танк не прикрив БМП, і нещадний вогонь супротивника винищив весь екіпаж. Ланцюг розтягнувся нерівномірно, і бійці розгубилися на полі бою. Здавалося б, суцільний хаос та безладдя, у якому немає й ознак порядку. Та от усього за мить розрізнені загони збираються у єдиний організм, що робить ривок вперед, перебудовується на ходу і валиться на ворога тисячами тон смертельного металу і люті.
Останні репетиції, останні повтори. Цей іспит морпіхи здаватимуть під командуванням Вадима Сухаревського. За його плечами Луганський аеропорт, бив він і коридор Дороги Життя по Луганській області, особисто керував визволенням кількох населених пунктів, був поранений, але вважав за краще повернутися на передову. І от намір здійснився: віднині Вадим керуватиме батальйоном морської піхоти.
– На війні не буде зручних ситуацій. – Лункий голос Сухаревського розноситься перед лавами вояків. – У бою тебе не спитають, з якого плеча ти звик стріляти із автомата. Не можеш стрельнути з правого — стріляй з лівого. Не вмієш – тобі ж гірше. Якщо прикриваєш людей бронею – то не для проформи, а тому що від тебе дійсно залежить життя товаришів. Війна не вибачає тих, хто не вміє реагувати на обставини, тих, хто не знає, що потрібно робити в той чи інший момент. Ворог не дасть вам комфортних умов, варто одразу розраховувати на найскладніше.
Всі вони знають про те, що відбувається нині в Криму, чудово розуміють і інші загрози. Проте на порожні балачки часу немає — ворога морпіхи готуються зустріти власними грудьми. Бійці втомлені, але відчувають себе частиною єдиного смертоносного організму, що стоїть на варті Батьківщини. А от про ситуацію з можливим вторгненням Росії кажуть дуже просто: «Якщо росіяни будуть намагатися сунути далі – живими вони повернуться далеко не всі».
А перед тим, як морпіхи рушать на передову, волонтерські фонди «People’s Project» і «Народний тил» посилено працюють над зміцненням боєздатності підрозділу. Спільний проект “Захисники Маріуполя” має на меті забезпечити батальйон автомобілями, якісною оптикою, приладами нічного бачення, тепловізорами, медикаментами та навичками тактичної медицини.
Зовсім скоро ці люди стануть на захист Маріуполя та його берегової лінії. Зовсім скоро всі навички та матеріальне забезпечення можуть знадобитися їм вже в реальному бою.
І головне наше завдання – зробити морпіхів ефективними. Максимально ефективними.
Ми відкрили проект “Захисники Маріуполя” саме для цієї мети. Детально ознайомитись з негайними потребами морських піхотинців можна за цим посиланням.
Допомогти хлопцям дати відсіч ворогу на кордонах нашої Країни можна, натиснувши зелену кнопку.
