First-person view (FPV) дрони

Хоча дрони масово почали з’являтися лише нещодавно, вони поступово стають частиною повсякденної рутини нашого життя. В цій статті я розкажу про те, що таке FPV дрони, чим вони відрізняються від звичайних та які в них переваги і недоліки. Також ви дізнаєтесь в яких сферах FPV дрони знайшли своє найкраще застосування та з яких деталей вони складаються. Можливо ви надихнетесь цим, та створите власний дрон з керуванням від першої особи, а в такому разі вам потрібно знати все що потрібно для польотів.

Що таке режим FPV і як він працює

First-person view (FPV) дрон - буквально, це означає дрон з видом від першої особи. Тобто іншими словами пілот такого дрону бачить все, що бачить камера дрону, так ніби він перебуває в середині цього летючого девайсу.

Конструктивно FPV дрон ні чим не відрізняється від звичайного дрону, яким керують спостерігаючи з землі. До звичайного дрону може чіплятися телефон або він може бути обладнаний відеокамерою.

Відмінністю FPV дрону є камера, яка передає відео картинку у високій якості, із високою швидкістю у режимі реального часу. Затримка кадрів такої камери може варіюватися від 100 до 200 мс, що досить наближено до швидкості передачі відео сучасними екшн камерами.

Однією з важливих характеристик камери дрона є FOV (Field of View), що визначає кут огляду, який бачить пілот дрону. Чим більше кут поля зору, тим реалістичніше візуальне сприйняття, та менша вірогідність зіткнення дрону зі сторонніми об'єктами.

При польоті в режимі FPV, відеопотік передається онлайн на екран пульту керування, або безпосередньо у спеціальні відеоокуляри за допомогою бездротових технологій. Відеоокуляри у свою чергу є особливим пристроєм, в який вбудовані власні мікроекрани, що сприяє досягненню ефекту повного занурення пілота. Чим вища роздільна здатність вбудованих екранів в окулярах, тим вища якість картинки та більше відчуття занурення.

Плюси та мінуси звичайних і FPV дронів

Як і у всього в цьому світі, у FPV дронів є свої переваги та недоліки у порівнянні зі звичайними мультикоптерами. У деяких своїх властивостях дрони від першої особи являються повною протилежністю, наприклад в тому що стосується ваги або швидкості.

Вага пристрою

Як правило звичайні дрони мають більшу вагу, що обумовлено тим, що вони оснащені більшою кількістю датчиків, стабілізаторів та більш місткими акумуляторами. На противагу звичайним, FPV дрони більш легкі, та більш мобільні.

Швидкість пристрою

Оскільки у питанні швидкості все відносно в залежності від виробника та моделі, то наведені нами цифри дещо усереднені. Звичайний дрон у середньому розвиває швидкість біля 50 кілометрів на годину, в той час як сучасний FPV дрон може летіти більш ніж 200 км/год. Цьому сприяє компактний корпус, легкі матеріали та менша загальна вага.

Керування пристроєм

Щодо керування, то звичайні дрони тут виграють у тому сенсі, що завдяки великій кількості датчиків та стабілізаторів, керування ними є більш безпечним та плавним. Тож новачку легко освоїти управління польотом, завдяки тому, що звичайний дрон переміщається тільки у вертикальній та горизонтальній площині. Також через інтеграцію датчиків та програмного забезпечення оператор отримує підказки щодо управління або небезпечного наближення до стороннього предмету.

FPV дрон не має таких обмежень, що робить процес керування більш складним, та збільшує ризик виходу дрона з ладу через його пошкодження викликане невмілим управлінням. Але такий дрон можна повертати у будь якій площині, що робить його незамінним інструментом для зйомки видовищних кадрів, наприклад для кінематографу або екшн шоу.

Час роботи пристрою

Через більші габарити звичайні дрони мають акумулятори з більшою ємністю, що дозволяє їм перебувати у повітрі більше часу. В залежності від дій оператора дрона, такий пристрій може працювати біля години.

FPV дрони для високої швидкості мають легкий корпус, та полегшені акумулятори. Батареї на таких дронах мають меншу ємність.

Ремонт та сервісне обслуговування пристрою

Мінусом звичайних дронів є те, що навіть через невелику несправність їх доведеться відправляти до сервісного центру виробника, щоб не порушувати цілісності конструкції. Cам ремонт можливий тільки при наявності спеціалізованого обладнання. У цьому плані FPV дрони є повною протилежністю, оскільки їх ремонт та обслуговування можливі у домашніх умовах за наявності запасних частин та звичайного набору інструментів.

Сфери використання

FPV дрони розроблялися в першу чергу для досліджень та транспортування. Але не дивлячись на своє початкове призначення, вони знайшли застосування у безлічі різних сфер і галузей завдяки своїй маневровості, ефекту присутності та унікальній перспективі.

Трохи історії

Людство здавна мріяло про механізованих помічників. Одним із перших винахідників, який не тільки запропонував теоретичну модель дистанційно керованого дрона, а й зробив його на практиці, був Нікола Тесла. Коли Тесла запатентував винахід, він назвав його інструментом дослідження, транспортування та війни. Тож на сьогоднішній день, це основні сфери застосування безпілотних дистанційно керованих апаратів.

Застосування дронів у бойових умовах

За використанням дронів у військових або наближених до них діях, дрони можна поділити на розвідувальні та ударні. До ударних так само можна віднести дрони камікадзе.

FPV дрони найбільш запотребувані у розвідці та спостереженні, оскільки за їх допомогою можна виявляти місця розташування ворожої техніки та живої сили. Вони також допомагають у корегуванні ударів артилерії та авіації, роблячи їх удари більш точними та спустошливими. FPV дрони передають в режимі реального часу бойову обстановку, що дозволяє військовому керівництву оперативно та вчасно реагувати на зміни, та адаптовувати військові тактики та стратегії, відповідно до обставин.

Використання FPV дронів у наукових дослідженнях

Використання FPV дронів в наукових дослідженнях дозволяє збирати цінні дані з недоступних місць, забезпечуючи більш точні та інформативні результати досліджень у різних дисциплінах. Забезпечують доступ до віддалених чи небезпечних місць, куди вченим небезпечно чи складно потрапити, наприклад, у пустелі, джунглі, високогір'я та й інше.

В археології такі дрони дозволяють зробити зйомки потенційних місць розкопок з висоти пташиного польоту, щоб виявити ознаки древніх поселень та розробити план розкопок. В тому числі, вони допомагають уточнити карти вже існуючих розкопок та створити нові.

Безцінну роль FPV дрони відіграють у океанографії та при морських дослідженнях, адже через високий тиск води доступ людини до багатьох ділянок під водою обмежений або взагалі неможливий. Вони допомагають вивчати унікальні екосистеми, геологію дна, та навіть знаходити скарби у місцях корабельних трощ.

Так само, як і у підводних дослідження, дрони з камерою від першої особи, незамінні помічники у вулканології. Вони дозволяють дослідникам вивчати вулкани та магматичні процеси, а також аналізувати викиди та зміни у вулканічній активності з близької відстані.

FPV дрони у кінематографії та у сфері розваг

Використання FPV дронів у кінематографі дає можливість робити неймовірні та видовищні кадри з нестандартних ракурсів та динамічні зйомки, які до появи цієї технології були просто неможливі. Такі дрони дають можливість летіти біля об’єктів впритул, що створює ілюзію присутності під час переслідування та пролітати через вузькі прольоти та маленькі перешкоди. Дана технологія надає широке поле для експериментів з незвичайними ракурсами та рухами, що додає новизну та креативність у кінозйомку.

FPV дрони можуть знімати видовища, такі як екстремальні види спорту, водні перегони, гірськолижні спуски та інші активності, які важко знімати із землі. Оскільки дрон може летить більш ніж 200 км/год, це дає змогу наздоганяти високошвидкісні об’єкти та створювати карколомні кадри, що неможливо зробити при використанні звичайних дронів.

Перегони на FPV дронах

Дрони від першої особи не тільки спостерігають, але й самі можуть бути учасниками змагань. Такі перегони проходять на спеціально розроблених трасах, що включають різноманітні перешкоди та елементи, щоб перевірити навички пілотування та реакцію учасників. Траси можуть знаходитись як на відкритих майданчиках так і у закритих приміщення, а у вигляді перешкод можуть бути спеціальні кільця та ворота.

Загалом, використання FPV дронів у кінематографі та сфері розваг потребує досвідчених пілотів та операторів камери, здатних поєднати технічні навички з художнім баченням. Це може значно збагатити візуальний досвід глядачів та дозволити створювати унікальні та захоплюючі сцени.

Комплектація FPV дронів

Як і багато інших пристроїв, FPV дрон має свою структуру та складається з деталей. У наведеному нижче списку перелічена максимально можлива комплектація, оскільки наприклад GPS модуль або додатковий акумулятор не є обов’язковими, але покращують функціонал керованого апарату, збільшуючи його можливості. Далі ми розглянемо окремо деякі частини, їх основні характеристики та показники.

Комплектація дронів від першої особи:

• Корпус/Рама;
• Мотори;
• Пропелери;
• Польотний контролер (FC);
• Регулятор обертів (ESC);
• Приймач (RX);
• Камера;
• Відеопередавач;
• Антена;
• Акумулятор;
• GPS модуль;
• Бузер/додатковий акумулятор;
• Пульт управління;
• Окуляри або дисплей.

Корпус або рама дрона

Якщо ви здійснюєте збірку мильтироторного дрона самотужки, враховуйте що кожна рама розрахована на відповідний максимальний розмір пропелерів. На це впливає відстань між моторами на самому корпусі.

Також варто звернути увагу на розмір отворів для польотного контролеру, регулятора обертів, камери та інших життєво важливих модулів. Сучасні корпуси для коптерів виробляють з композитних матеріалів, що дозволяє суттєво зменшити вагу без втрати міцності.

Мотори

Основними характеристиками мотора є його габарити та кількість обертів на хвилину. Так, наприклад, якщо ви бачите електродвигун з маркованням 2808-1400 KV, це означає що статор цього мотора має діаметр 28 мм, а висота 8 мм. У свою чергу, показник KV - це кількість обертів за хвилину, якщо подати 1 вольт напруги.

В нашому випадку така кількість дорівнює 1400 об/хв. Існує пряма залежність між розмірами дрона та показниками KV. Чим більше дрон тим він видає менше обертів, чим він менший тим кількість KV більша.

Наступною важливою характеристикою цього модуля є його тяга. Тяга вимірюється в грамах або кілограмах ваги, яку мотор здатен підняти у повітря. В свою чергу, ефективність мотора вимірюється у співвідношенні кількості ваги на одиницю електроенергії, тобто 1 Ватт.

Пропелери

Важливими показниками пропелерів є діаметр, кількість лопатей та крок. У сукупності це випливає на загальну тягу яку можуть розвинути електродвигуни коптера, споживання електроенергії та шум. При замовленні пропелерів окремо, важливо перевірити тип кріплення, щоб бути впевненим що вони сумісні з наявними у вас електромоторами.

Польотний контролер (FC)

На даний момент найпоширенішими розмірами польотних контролерів є формат 20х20 та 30.5х30.5 міліметрів. Це необхідно враховувати при підборі рами/корпусу дрона і регулятора обертів.

Мозком польотного контролера є процесор який збирає та аналізує дані акселерометра та гіроскопа для правильної орієнтації апарату у просторі. Комплектуються ПК процесорами F3, F4 та F7. Наразі, F7 є найсучаснішими та найефективнішими процесорами.

Іншим важливим параметром ПК є кількість наявних у ньому портів (UART) та виходів (PWM), які дозволяють підключати додаткове обладнання та модулі. Чим більша кількість портів та виходів, тим вища вартість ПК.

Також уважно перевіряйте кількість виходів на мотори, вона має відповідати конструктивному рішенню вашого дрона. Тобто якщо ви збираєтесь зібрати октокоптер, з вісьмома роторами, то стандартний ПК на чотири мотори вам не підійде.

Польотний контролер комплектується барометром, що дозволяє виморювати висоту дрона. У деяких ПК також наявні Bluetooth/Wi Fi технології для дистанційного програмування та налаштування контролера з комп'ютера або телефону.

Регулятор обертів (ESC)

Регулятор обертів або Electronic Speed Controller, так само як і польотні контролери зустрічаються здебільшого у форматах 20х20 и 30.5х30.5 міліметрів. До РО безпосередньо кріпляться мотори та ПК.

Основними параметрами РО є робоча напруга та максимальний струм. Робоча напруга розраховується в залежності від селекційності акумулятора та вольтажу кожної секції. Максимальний струм, в свою чергу підбирається під мотори, але так щоб був запас амперажу. Брати РО з таким самим амперажем, як і у моторів не рекомендується. Обидва цих показники завжди відображаються на корпусі кожного регулятора обертів.

Окремо варто сказати і про об’єднаний польотний контролер з регулятором обертів (All-in-one/AIO). На ринку наявні інтегровані у одну мікросхему регулятори обертів з польотними контролерами. Це має свої переваги у плані компактності та меншої ваги, але якщо з ладу вийде один з модулів на об’єднаній платі, ви втратите обидва. За ціною, інтегровані рішення коштують приблизно так само, як РО та ПК разом узяті.

Приймач (RX)

Основними характеристиками радіоприймачів для дронів є протоколи зв’язку, зворотній зв’язок та фізичні розміри. Протокол зв'язку це стандарт за яким радіопередавач та приймач обмінюються даними. Сучасними протоколами є ELRS та Crossfire. Протоколи Flysky та FRsky вважаються застарілими та не рекомендуються до використання.

Найпопулярнішими частотами роботи радіоприймачів є 2.4 ГГц та 915/868 МГц. Приймачі з робочою частотою 2.4 ГГц мають маленькі за розмірами антени, але наприклад, частота у 915 МГц краща для дальніх дистанцій та управління дроном крізь сторонні об’єкти.

Приймачі можуть також передавати телеметрію. Наприклад дані щодо напруги акумулятора, координати GPS, швидкість та багато інших необхідних даних.

Камера

Важливими параметром для камери дрона є її роздільна здатність, якщо вона цифрова. У аналогових камерах таким показником виступає TVL (TV Lines), кількість вертикальних ліній. Чим вона вища тим камера краща. Також необхідно враховувати кут огляду камери та світлочутливість (LUX). При низькій світлочутливості, можливі польоти навіть під час сутінок.

Відеопередавач (VTX)

Як і камери, відео передавачі можуть бути як цифрові так і аналогові. Найбільш розповсюджена робоча частота для ВП є 5.8 МГц.

Важливу роль для цього модуля грає його потужність, яка вимірюється або у міліваттах або у ваттах. ВП з великою потужністю більше нагріваються, тому вони комплектуються своїм власним кулером для охолодження. Чим більше потужність тим на більшу відстань передається відео сигнал.

Відеопередавач з’єднується з антеною. Розмір антени також впливає на дальність трансляції відео. Роз’єми антени мають бути сумісними з роз'ємами ВП, в іншому випадку доведеться використовувати перехідник, що впливає на збільшення маси дрона.

Вартість FPV дронів

На сьогоднішній день, ціна для FPV дронів, залежно від опціоналу та комплектації, може коливатися від $100 до декількох $1000. Можна купити як готовий дрон, так і заощадити, та зібрати його самому з різних модулів та комплектуючих, які ми оглянули в даній статті.

Нижче наведено порівняльну табличку з популярними моделями FPV дронів, їх характеристики та ціни. Ціни вказано на час написання статті, тож вони можуть змінюватись в залежності від комплектації на час вашого замовлення. Поради, як правильно вибрати дрон для польотів ви можете подивитись тут.

Що потрібно для FPV польотів

Підготовка пілотів до управління FPV дронами вимагає поєднання технічних навичок, практики та розуміння безпеки. Перш за все, краще почати підготовку на симуляторі для практики віртуального управління дроном. Це допоможе освоїти базові маневри та навички без ризику пошкодження дрону.

Далі тренуйте зльоти та посадки на реальному апараті. Управління в моменти коли дрон близький до поверхні може бути особливо складним. Почніть із простих польотів і поступово додавайте складні маневри, такі як повороти, підйоми, пікірування тощо.

Управління FPV дронами вимагає терпіння та постійної практики. Чим більше часу ви приділяєте практиці та освоєнню навичок, тим досвідченішим і впевненішим стаєте в керуванні дроном.

Фінальне узагальнення

В цій статті ми дослідили плюси та мінуси дронів від першої особи в порівнянні зі звичайними дронами, їх комплектацію та будову. На що треба звернути увагу, якщо збираєш FPV дрон своїми руками та які саме деталі необхідно використовувати для найкращого виконання поставлених цілей. Також, ми дізналися вартість популярних моделей найпоширеніших виробників.

FPV дрони знайшли застосування в різних областях, включаючи розважальні польоти, гонки дронів, відеозйомку, бойові дії, наукові та дослідні цілі. Вони дозволяють пілотам відчувати адреналін польоту та насолодитися захоплюючими видами з висоти, а також здійснювати завдання, які потребують точного керування та огляду місцевості з повітря.

Що таке маскувальна сітка та як її зробити самостійно

На якийсь час маскувальна сітка перестала бути атрибутом виключно військовим. Її почали використовувати для декору, виготовлення навісів, парканів, ітд. На жаль після початку повномасштабного вторгнення росії на територію України маскувальна сітка стала дуже затребувана за прямим призначенням, ховати від ворога техніку, запаси та будови. У цій статті ви дізнаєтеся, що таке маскувальна сітка, як її можна використовувати, з чого вона виготовляється і як її виготовити самостійно.

Що Таке Маскувальна Сітка

Маскувальна сітка – це спеціалізоване текстильне покриття для маскування об'єктів на території. Цей камуфляжний засіб має широке застосування. Такі сітки використовуються для маскування технічних засобів, зброї, військової техніки та споруд.

Сітка для маскування має вигляд мережевого полотна з візерунковим закріпленням клаптів з тканин, шматків плівки або інших матеріалів. Залежно від необхідності матеріал імітує пісок, зелені насадження та хвою.

Крім використання високотехнологічних матеріалів, здатних забезпечити захист навіть від радіолокації, маскувальна сітка здатна витримати серйозні механічні навантаження.

Сфери Застосування Маскувальних Сіток

Як уже згадувалося раніше, крім військових потреб, маскувальні сітки у мирний час застосовуються набагато частіше.

Маскування на Полюванні

Камуфляжні матеріали потрібні мисливцям. Різноманітність маскувальних сіток для полювання дозволяє використовувати їх у будь-яку пору року та на будь-якій місцевості, потрібно лише підібрати відповідний колір та фактуру. У зібраному вигляді сітка поміщається в торбу, зручно її кріпити за допомогою стійок або просто розкидати на кущі і низькі дерева. Приховати машину від тварин також вдасться.

Маскувальні Сітки для Дачі

Універсальна маскувальна сітка використовується для облаштування дачних ділянок. Вона захистить паркани, альтанки, теплиці від погодних умов та чужих поглядів. Крім того, маскування має декоративні функції.

Декоративне Маскування Паркану

Зварна сітка або рабиця можуть виглядати не дуже привабливо і потребують декору. Маскувальна сітка для паркану дозволить змінити зовнішній вигляд огорожі. Є кілька варіантів:

• Зробити імітацію живого плетіння.
• Придумати оформлення яскравого забарвлення, що контрастує з пейзажем.
• Декорувати огорожу так, щоб по кольоровій гамі вона не відрізнялася від ландшафту.

Як елемент дизайну часто використовується маскувальна фасадна сітка, яка виглядає як суцільне полотно щільного плетіння. Зверху на неї нанесено малюнок.

Декор Для Навісу

Поєднання декоративних та захисних функцій дозволяє використовувати маскувальну сітку для навісу. Вона забезпечить укриття ультрафіолетового випромінювання. Автомобілісти оцінили властивість матеріалу, і на дачах можна побачити машини, захищені від сонця та опадів такими конструкціями.

Покриття Для Теплиць

Відкриті теплиці потребують захисту від сонця, в той же час, посадки не повинні залишитися повністю в тіні. Проблема вирішується просто: достатньо натягнути сітку для маскування зі ступенем затінення близько 60%, щоб отримати оптимальний варіант висвітлення городніх культур.

Оформлення Приміщень

Завдяки різноманітності типів полотна сітку використовують для оформлення приміщень. Маскувальні елементи можна побачити у клубах, тематичних магазинах, ресторанах, на турбазах та пейнтбольних майданчиках, у фотостудіях. Декор використовують не тільки в інтер'єрах, але й для оформлення зовнішніх будівель.

Які Бувають Маскувальні Сітки?

Камуфляжні сітки виготовляються з полімерних стрічок або текстилю зі спеціальним просоченням. Їх основою служить капроновий шнур, до переплетіння якого кріпиться маскувальний матеріал.

Бувають сітки і без каркаса, виготовлені з переплетених стрічок або полотна перфорованої тканини. Вони дешевші, але менш міцні.

Існує три типи маскувальних сіток, що відрізняються за способом виготовлення:

Смуга

Це вид сітки, в якій через отвори сітчастої основи протягнуті смуги маскувальної тканини. Таку сітку досить просто виготовити своїми руками.

Хвиля

Тканина ріжеться хвилями і простягається через сітчасту основу, яка виготовлена у вигляді невеликих квадратів.

Жабо

Найбільш популярний вид маскувальної сітки. Для її виготовлення на текстильному полотні роблять горизонтальні прорізи, саме така сітка дає максимальну тінь і великий рівень міцності.

Забарвлення маскувальної сітки залежить від текстильного або полімерного матеріалу, що кріпиться на основу. Сучасний вибір кольорів маскувального матеріалу представлений досить широко. З найбільш популярних рішень можна зустріти маскувальні сітки категорії «Нато» - це покриття виконане в зеленій гамі кольорів; забарвлення «Ліс» використовує палітру осіннього пейзажу – червоні та коричневі відтінки; вид з назвою «Міський» – використовує сіро-синю кольорову гаму.

Крім того, кольори сітки для маскування враховують не лише колірну гаму місцевості, а й унікальний малюнок та структуру природного пейзажу. Сучасні сітки передають не тільки колір, але й створюють об'ємний вигляд об'єктів, візуально розбиваючи обриси прохованого обьекта, або людини.

За світлопропускною здатністю маскувальні мережі поділяються на три категорії.

• Легкі. Утримують до 45% сонячних променів. Створюють невелику тінь.
• Середні. Здатні поглинати до 75% світла. Добре захищають від спеки.
• Важкі. Ступінь затінення сягає 95%. Здібні вкрити не тільки від сонця, а й від дощу.

Переваги Маскувальної Сітки

Всім якісним маскувальним сіткам притаманні загальні характеристики:

• Не рвуться навіть за сильних поривів вітру.
• При освітленні сонцем не виблискують.
• Завдяки спеціальним просоченням мають стійкість до відкритого вогню.
• Відштовхують вологу, не пліснявіють, не вигоряють від впливу ультрафіолету.
• Не піддаються псуванню шкідниками, оскільки зроблені із синтетичних матеріалів або покриті просоченням.
• Мають невелику вагу, легко транспортуються та монтуються.

Є й інші плюси застосування захисної маскувальної сітки:

• З покриття легко видалити забруднення - достатньо облити його водою під тиском.
• Широкий асортимент дозволяє вибрати полотно з різним ступенем затінення.
• Конструкція дозволяє проводити оперативний демонтаж.

Властивості будь-якої (декоративної та армійської) маскувальної сітки залишаються незмінними навіть при сильних перепадах температур.

До основних недоліків матеріалу належать такі нюанси.

• Сітка може паруситись під вітром, так як у неї немає жорсткого каркаса. Проблема вирішується посиленим натягом полотна.
• Маскувальна сітка великої площі може згодом провисати. Цей момент можна відстрочити, якщо використовувати сітку на капроновій основі.

Як робити маскувальні сітки

Маскувальну сітку досить просто зробити своїми руками. Безліч волонтерських організацій та простих небайдужих українців виготовляли маскувальні сітки у себе вдома, у школах чи на роботі. Небайдужість наших співвітчизників допомогла нашим захисникам в обороні міст і сіл. Далі будуть описані основні принципи самостійного виготовлення маскувальних сіток.

Розміри та будова

Складовими маскувальної сітки є сітчаста основа та тканина:

1. Каркас. Для сітчастої основи використовують поліамідну мотузку діаметром від 2 до 5 мм. Комірчаста структура в залежності від призначення кінцевого продукту теж відрізняється. Розмір стільниці коливається від 40 кв. мм до 30 кв. см. Залежно від структури змінюється і ціна – чим дрібніша сітчаста основа, тим дорожчий виріб.
2. Тканина. Тканинна кріпиться на сітчасту основу за допомогою клею, скоб, але найчастіше пришивається або прив'язується. Забарвлення тканини визначає подальше застосування маскувальної сітки. При виготовленні важливо, щоб тканина міцно кріпилася до основи, не створювала додаткового шуму під час руху і добре утримувала форму.

Каркас

Насамперед слід визначити параметри каркаса (основи): розміри стільниць, ширину та довжину полотна, діаметр шнура. Щоб відповісти на ці питання, необхідно знати для яких цілей застосовуватиметься готовий виріб: для маскування на полюванні, для оформлення огорож, альтанок, навісів, декорування тощо. Якщо сітка призначена виключно для маскування, необхідно визначити об'єкт маскування (для людини буде достатньо 3 х 2,5 метра, для автомобіля – близько 6 х 3 метра).

Далі існує два варіанти:

1. Купити готову сітку: рибальську, загороджувальну або іншу, яка і служитиме каркасом. На ринку продається широкий вибір сіток із необхідними параметрами. Такий варіант є чудовим рішенням.
2. Ще можна зв'язати основу самостійно, що дозволить заощадити гроші, але вимагатиме невиправданих витрат часу.

Таким чином, доцільним варіантом є придбання готової сітки. Рекомендується купувати виріб, виконаний з капронового шнура, який більш довговічний і не плутається.

Матеріали для зовнішнього оформлення

Готуємо матеріал для маскувальних смуг. В ідеалі слід намагатися використовувати тільки синтетику (штучний шовк, нейлонові або капронові нарізані полотна тощо) – оскільки ці матеріали найлегші, а також не вбирають запахи та вологу. Колір бажано підбирати в жовтих, коричневих, сірих, болотно-зелених відтінках - інакше доведеться фарбувати самостійно.

Для зовнішнього оформлення можуть використовуватись різні матеріали:

• клапті маскувальної тканини, вирізані з купленого полотна;
• клоччя;
• мішковина;
• пряжа;
• нитки;
• листя, трава, тонкі гілки, мох.

Крім цього іноді застосовують стрічки брезента. Використання смужок із пластикових пляшок є не найкращим рішенням, тому що таке полотно буде дуже шумним хоч і вологостійким.

Мішковина, пряжа, нитки під дощем намокають, їхня вага збільшується, що також слід враховувати.

Тому найкращим вибором є синтетична тканина: капрон, нейлон і т.д.

Кріплення

Кріплення виконується у різний спосіб. Стрічки обраного матеріалу фіксуються до каркасу шляхом вплетення, тобто клапті прив'язуються до основи і переплітаються між стільницями сітки.

Перший спосіб застосовується у більшості випадків, оскільки він дозволяє заощадити час.

Як правильно Плести

Важливим завданням є правильне плетіння стрічок, ниток чи інших форм матеріалів.

Каркас розтягується і кріпиться, наприклад, до огорожі або розташовується між стовпчиками, битими в землю. Стрічки, розмір яких буває різним, наприклад 5х50 см, надрізаються з одного боку на 1/3 довжини. За ненадрізаний край здійснюється кріплення до каркасу. Можна виконати кілька надрізів по ширині. Таким чином, текстиль набуває натуральної, властивої рослинам, текстури. Розташовувати стрічки слід до тих пір, поки не вийде необхідна щільність.

Окрему увагу слід приділити кріпленню листя і трави, які рекомендується використовувати в комплекті з клоччям або мішковиною, що мають аналогічний колір.

В якості основи необхідно вибирати сітку з невеликим розміром клітинок. Кріплення потрібно проводити в хаотичному чи шаховому порядку. Спочатку вплітаються пучки мішковини, потім трава та гілочки, в останню чергу кріпиться листя.

Що таке супутниковий інтернет та як він працює

У сьогоднішню цифрову епоху надійний та швидкий супутниковий Інтернет необхідний як для особистих, так і професійних цілей. На жаль, ще й досі не всім доступні такі блага цивілізації. У сільських чи віддалених районах, у містах, які з різних причин залишилися без доступу до мережі, широкосмуговий доступ до Інтернету може бути недоступним або може бути непомірно дорогим. У таких обставинах супутниковий інтернет може бути єдиним рішенням. Такий інтернет використовує супутники на геостаціонарній орбіті для забезпечення підключення до мережі на землі. У цій статті ми розповімо про те, що таке супутниковий інтернет заглибимося в принципи його роботи, а також його переваги та недоліки.

Що таке супутниковий інтернет

Супутниковий інтернет – це спосіб організації доступу до глобальної мережі за допомогою супутникового зв'язку. Для виходу до глобальної мережі використовується супутник, розташований на геостаціонарній орбіті Землі. Завдяки власним двигунам він завжди рухається синхронно з планетою, а тому для спостерігача з її поверхні супутник завжди нерухомий.

Один супутник покриває сигналом величезні площі (теоретично для покриття практично всієї населеної площі планети досить трьох сателітів). Адресна передача інформації (кожному абоненту, а не розташованої на поверхні Землі базової станції) стала можливою після ухвалення стандарту цифрового мовлення DVB.

Поряд з геостаціонарними існують і ланцюжки супутників, що низько летять та «спілкуються» між собою. Їх сигнал можна приймати за допомогою невеликої антени. Для рівномірного розподілу смуги підтримуваних частот можна запустити кілька сателітів. Головний недолік такої технології – для покриття великої площі потрібні десятки та сотні супутників, що низько летять.

Далі будуть детально розглянуті види супутникового інтернету та основні на сьогодні провайдери.

Невеликий екскурс в історію супутникового інтернету

Простежимо дивовижну історію з того моменту, як запуск супутника був світовою подією до дня, коли він почав передавати нам відео з котиками в нашу інстаграм сторінку.

Історія супутникового Інтернету походить від 1960-х років, коли Міністерство оборони США почало вивчати можливість використання супутників для передачі даних між віддаленими точками. У 1962 році було запущено першу систему супутникового зв'язку під назвою Telstar-1, яка дозволяла передавати телевізійні сигнали через Атлантичний океан.

Перший супутник для надання інтернет-послуг був запущений у 1996 році і отримав назву Hughes Network System або HNS-1. Він був запущений Hughes Network Systems, дочірньою компанією Hughes Electronics, яка пізніше була придбана DirecTV. Супутник HNS-1 забезпечував двосторонній високошвидкісний доступ до Інтернету клієнтам у Північній Америці за допомогою невеликих супутникових тарілок, встановлених у них вдома чи офісі.

На початку 2000-х років кілька компаній, у тому числі Teledesic, Iridium та Globalstar, запустили супутники з метою забезпечення глобального широкосмугового доступу до Інтернету. Однак ці підприємства зазнали невдачі з різних причин, таких як технічні труднощі, висока вартість та відсутність попиту.

У 2005 році компанія WildBlue Communications запустила послугу супутникового Інтернету в США. Послуга забезпечувала високошвидкісний доступ до Інтернету у сільських районах, які не обслуговувалися традиційними провайдерами широкосмугового доступу. 2008 року компанія ViaSat придбала WildBlue, яка пізніше запустила супутниковий інтернет-сервіс під брендом Exede.

Великий прорив у супутниковому Інтернеті стався у 2015 році, коли компанія SpaceX оголосила про свої плани запустити мережу із тисяч низьконавколоземних орбітальних (LEO) супутників для надання високошвидкісних інтернет-послуг із малою затримкою клієнтам у всьому світі. Компанія почала запускати свої супутники Starlink у 2019 році і зараз має майже 2000 супутників на орбіті. Інші компанії, такі як OneWeb, Amazon Project Kuiper та Telesat, також запускають або планують запустити свої власні угруповання супутників LEO для забезпечення глобального доступу до Інтернету.

Супутниковий Інтернет за останні роки зазнав значних змін. Ця технологія стала більш ефективною, надійною та доступною, дозволивши більшій кількості людей отримати доступ до Інтернету, особливо у сільських чи віддалених районах, де традиційні послуги широкосмугового зв'язку недоступні. Очікується, що з розвитком угруповань супутників ННО супутниковий Інтернет стане ще конкурентоспроможним у порівнянні з традиційними широкосмуговими послугами з точки зору швидкості, затримки та доступності.

Як працює супутниковий інтернет та його види

Супутниковий Інтернет працює з використанням двостороннього зв'язку між наземною станцією або концентратором та геостаціонарним супутником, який зависає на висоті від 300 до 35 000 км над поверхнею Землі. Концентратор зв'язується з супутником, який потім ретранслює сигнал на супутникову тарілку або антену, встановлену в приміщенні клієнта. Потім модем клієнта обробляє сигнал, дозволяючи йому отримати доступ до Інтернету.

Існує два основних типи супутникового Інтернету: геостаціонарний супутниковий Інтернет та супутниковий Інтернет на низькій навколоземній орбіті (ННО).

Геостаціонарний супутниковий інтернет (ГНО)

Традиційна технологія супутникового Інтернету, яка використовується вже багато років. Геостаціонарний супутник залишається у фіксованому положенні щодо поверхні Землі, що дозволяє безперервно охоплювати велику територію. Ця технологія забезпечує високу пропускну здатність і підходить для широкого спектра програм, таких як потокове відео, завантаження великих файлів та онлайн-ігор. Однак, геостаціонарний супутниковий інтернет страждає від високої затримки, що може викликати затримки у зв'язку, особливо в додатках, що працюють у реальному часі.

Супутниковий Інтернет на низькій навколоземній орбіті (ННО)

Нова технологія, яка спрямована на подолання проблем із затримкою геостаціонарного супутникового Інтернету. Супутники ННО розташовані набагато ближче до Землі, зазвичай на висоті 1200 км або менше. Ця безпосередня близькість зменшує затримку, що призводить до швидшого зв'язку між клієнтом та супутником. Супутниковий інтернет ННО також забезпечує більше покриття, ніж геостаціонарний супутниковий інтернет, оскільки він використовує мережу супутників, які можуть переміщатися та охоплювати різні області Землі.

Супутникова мережа ННО складається з великої кількості невеликих супутників, які працюють разом для забезпечення зв'язку. ННО використовують компанії Starlink та Kuiper System, проте ця технологія активно розвивається та покращується.

Де використовується супутниковий інтернет

Інтернет використовується практично у всіх сферах діяльності людини. Але цей тип зв'язку незамінний у деяких із них:

Аварійне реагування та відновлення. У випадку стихійного лиха традиційні мережі зв'язку можуть бути пошкоджені, а супутниковий інтернет може бути швидко розгорнутий для забезпечення зв'язку з районами, що постраждали.

Морська справа та авіація. Використовується у морській та авіаційній галузях для забезпечення зв'язку з кораблями, літаками та іншими суднами, які подорожують у віддалені райони. Ця технологія дозволяє пасажирам та членам екіпажу отримувати доступ до Інтернету та залишатися на зв'язку у дорозі.

Військові та урядові установи. Супутниковий зв'язок використовується військовими та державними установами для забезпечення безпечного та надійного зв'язку у віддалених та ворожих умовах.

Підприємства. Супутниковий інтернет використовується підприємствами, які працюють у віддалених районах або мають філії у різних місцях. Ця технологія дозволяє їм пов'язувати свої офіси та співробітників, обмінюватися даними та файлами та отримувати доступ до хмарних сервісів.

Сільські та віддалені райони. Як вже згадувалося раніше, іноді супутниковий інтернет є єдиним варіантом для людей, що живуть у віддалених, пустельних, гірських районах, де стільникове покриття або кабельний інтернет просто неможливий.

Популярні провайдери супутникового інтернету

На ринку є кілька провайдерів супутникового інтернету, які пропонують інтернет-послуги споживачам. Ось огляд основних постачальників та їх пропозицій:

Starlink

Starlink – це супутниковий інтернет-сервіс, який пропонує компанія SpaceX, заснована Ілоном Маском. Нині він надає інтернет-послуги в деяких регіонах США, Канади та Великобританії. З моменту початку повномасштабної військової агресії Росії в Україні компанія Ілона Маска надала понад 30 000 терміналів Старлінк для доступу в інтернет для ЗСУ та в областях, які залишилися без електроенергії. Сервіс пропонує швидкість завантаження від 50 Мбіт/с до 150 Мбіт/с та середню затримку 20-40 мс. Starlink пропонує послугу на основі передплати з одноразовим платежем у розмірі 599 доларів за обладнання та щомісячною абонентською платою у розмірі 110 доларів.

HughesNet

HughesNet — один із найстаріших та найавторитетніших провайдерів супутникового інтернету на ринку. Він надає інтернет-послуги клієнтам у Сполучених Штатах, пропонуючи швидкість завантаження від 25 Мбіт/с до 50 Мбіт/с та середню затримку 600 мс. HughesNet пропонує кілька планів з різними обмеженнями даних та цінами: від 10 до 50 ГБ даних на місяць за ціною від 59,99 до 149,99 доларів на місяць.

Viasat

Viasat — ще один визнаний провайдер супутникового інтернету, який пропонує інтернет-послуги клієнтам США. Він забезпечує швидкість завантаження від 12 Мбіт/с до 100 Мбіт/с та середню затримку 500-700 мс. Viasat пропонує кілька планів з різними обмеженнями даних та цінами, від 12 ГБ до 300 ГБ даних на місяць, за ціною від 50 до 200 доларів на місяць.

OneWeb

OneWeb - новий учасник ринку супутникового інтернету, який зараз перебуває в процесі запуску своєї супутникової групи. Він спрямований на надання глобальних інтернет-послуг із низькою затримкою та високою швидкістю. Компанія була на межі банкрутства і скасувала частину запусків з космодрому Байконур, оскільки відмовилася співпрацювати з країною агресором і спонсором тероризму. Проте OneWeb планує розпочати перші запуски супутників у 2023 році. Інвесторами проєкту OneWeb виступають такі відомі компанії, як Airbus Group, Qualcomm Inc., The Coca-Cola Company, Virgin Group та ін.

Kuiper Systems від Amazon

Kuiper Systems – проєкт супутникового інтернету, запущений Amazon. Він націлений на надання високошвидкісних інтернет послуг клієнтам по всьому світу. Проєкт все ще знаходиться на ранній стадії, послуги ще не запущені. Планується запустити 3236 супутників у найближче десятиліття.

Буквально кожна велика корпорація або ініціює власну компанію супутникового інтернету або є одним з інвесторів. Великий шанс що в наступні 3-5 років супутниковий зв'язок стане черговою повсякденною технологією, яка доступна всім охочим.

Супутниковий інтернет в Україні

Окрім вже згаданого супутникового інтернету від компанії Starlink в Україні заслуговує на довіру лише один провайдер - Datagroup. Будь-які інші пропозиції які ви можете знайти в інтернеті швидше за все вже не функціонують або є придатками Datagroup.

Datagroup

Датагруп з 2000 року пропонує безліч послуг з підключення як класичного інтернету та телебачення, так і супутникового інтернету. Інтернет від оператора Датагруп забезпечується завдяки супутнику KA-SAT . Цей 6-тонний супутник ввели в експлуатацію у 2010 році і з того часу він забезпечує широкосмуговий доступ в інтернет на більшій частині Європи та частині Близького Сходу. На супутнику та ретрансляторі використовується обладнання вже відомої компанії Viasat.

Супутниковий інтернет від Датагруп працює по всій Україні. Заявлена вартість підключення та налаштування – 6000 грн. Тарифи та швидкість інтернету дуже відрізняються, докладніше можна ознайомитись на сайті компанії.

Плюси та мінуси супутникового інтернету

Супутниковий інтернет пропонує багато переваг у порівнянні з традиційними дротовими або бездротовими інтернет-послугами, але він також має деякі недоліки. Ось деякі плюси та мінуси супутникового інтернету:

Плюси

Покриття. Супутники забезпечують покриття в районах, де традиційні дротові або бездротові послуги Інтернету недоступні або ненадійні. Ця технологія дозволяє людям, які живуть у віддалених чи сільських районах, отримувати доступ до високошвидкісних інтернет-послуг.

Швидкість. Провайдери пропонують високошвидкісні інтернет-послуги зі швидкістю завантаження до 100 Мбіт/с та швидкістю вивантаження до 3 Мбіт/с. Ця технологія ідеально підходить для таких програм, як потокове відео та завантаження великих файлів.

Простота розгортання. Супутниковий інтернет можна швидко розгорнути, що робить його ідеальним для аварійного реагування та аварійного відновлення. Ця технологія може забезпечити підключення до постраждалих районів у разі стихійного лиха, де традиційні мережі зв'язку можуть бути пошкоджені.

Мобільне підключення. Такий інтернет може забезпечити безпосереднє підключення до мобільних пристроїв, таких як смартфони та планшети, що робить його ідеальним для людей, які часто подорожують або мешкають у районах з обмеженим підключенням.

Мінуси

Затримка. Геостаціонарний супутниковий інтернет страждає від високої затримки, що може викликати затримки у зв'язку, особливо у додатках, що працюють у реальному часі. Сигнал повинен проходити велику відстань між супутником та наземною станцією, що може призвести до затримок. Нова технологія ННО практично позбавлена цього недоліку.

Вартість. Попри зростаючу популярність, супутниковий інтернет все ще набагато дорожче, ніж традиційні дротові або бездротові інтернет-послуги. Вартість обладнання, встановлення та щомісячної абонентської плати може бути бар'єром для багатьох людей.

Погодні умови. На якість з'єднання можуть впливати погодні умови, такі як дощ, сніг та хмари. Це може призвести до незначного зниження швидкості інтернету або втрати підключення.

Обмеження кількості даних. Провайдери супутникового інтернету часто накладають обмеження на обсяг даних, які користувачі можуть завантажувати або вивантажувати, щоб уникнути перевантаження мережі. Це може бути істотним недоліком для людей, які використовують Інтернет для потокової передачі або інших програм, що інтенсивно використовують дані.

Забруднення орбіти. Як бачите, супутниковий інтернет все ще має ряд прикрих недоліків які все ж таки можуть бути вирішені в майбутньому. Хоча вартість і знизитися з часом це породить проблему, яка мало хвилює пересічних користувачів, це проблема забруднення орбіти.

Старі або несправні супутники набагато складніше утилізувати, ніж запустити, тому обсяг космічного сміття зростає постійно. Уламки часто літають безконтрольно і з великою швидкістю, тим самим представляючи велику загрозу як для дослідницьких апаратів, так і для нових поколінь супутників. Зіткнення з такими уламками призводить до руйнування супутника, в результаті подвоюючи кількість уламків. Вже зараз розробляються технології зі збору космічного сміття, але оскільки загроза поки не здається серйозною, як і спосіб на цьому заробити, такі розробки залишаються на другому плані.

Висновок

Супутниковий інтернет - дороге задоволення з досить обмеженим трафіком. Попри дороге підключення та тарифи для багатьох жителів віддалених від міст та селищ, це єдиний засіб для комунікації. Як і всі нові технології супутниковий інтернет буде поступово витісняти більш старі та звичні технології такі як мобільний або дротовий інтернет.

Як вибрати рацію

Здається що рації та радіозв'язок це технологія минулого на зміну якої вже давно прийшов мобільний зв'язок та інтернет. Насправді рація це все ще зручний та інколи незамінний інструмент, який з роками не втрачає своєї актуальності. У справі підтримки зв'язку в найскладніших і екстремальних умовах радіозв'язок набагато надійніше звичайної стільникової мережі, і навіть має найголовніше перевага - вона безкоштовна. Тому питання як вибрати рацію завжди буде актуальним.

Рації забезпечують зв'язок там, де не ловить мобільний телефон. Їм не потрібні стільникові вежі, за зв'язок платити не треба. Це робить рації вибором людей певних професій чи захоплень: далекобійників, мисливців, рибалок, екстремалів та туристів. Також рації та радіозв'язок використовують моряки, військові, рятувальники, медичні установи. Рація - надійний спосіб комунікації, коли інші способи недоступні під час стихійних лих, або військових дій. У цій статті ми розберемося які бувають і як правильно вибрати рацію.

Як правильно вибрати рацію

Класичною порадою при виборі будь-якої техніки це визначитися з метою придбання. Поки що все просто, якщо вам необхідно розмовляти із сусідом через стінку, сходити з товаришем на рибалку раз на місяць або підтримувати зв'язок у групі під час лісових підходів – ваш вибір це радіотехніка початкового чи аматорського рівня. Якщо специфіка вашої професії вимагає підтримувати постійного зв'язку на службі, будівництві або великому промисловому об'єкті - техніка професійного класу створена саме для цього.

Вибираємо тип рації

Стаціонарні радіостанції розміщуються у приміщенні або монтується на панель приладів транспортного засобу. Такі рації мають велику потужність, безліч роз'ємів для підключення (наприклад, для підключення на морських суднах або літаках) та налаштувань. Для таких рацій потрібне окреме джерело живлення.

Портативна рація має вбудований акумулятор, обмежену потужність та відносно компактні розміри, які дозволяють носити її з собою. Цей тип рації також може бути вузькоспеціалізованим залежно від призначення.

Призначення рації

Аматорські рації (частоти PMR, UHF, VHF та LPD). У раціях початкового сегмента зазвичай використовується одна з цивільних частот, яка не вимагає сертифікації. Якщо ви думаєте яку рацію вибрати готуючись до походу, полювання чи риболовлі, головне правило - це дізнатися частоту, яка вже використовується в групі. Якщо ваша нова рація працюватиме на якійсь іншій частоті ви просто "не впишитесь в колектив". Аматорські рації не розраховані на важку експлуатацію і мають мінімальний набір можливостей, проте коштують недорого і прості у використанні.

Професійні рації (частоти UHF або VHF) . До пристроїв цього класу вже є низка вимог. Рації які використовують на промислових об'єктах, на морських суднах, поліції чи збройних силах мають власні частоти та певну функціональність.

Дальність зв'язку

На дальність зв'язку портативної рації впливає багато факторів, проте в першу чергу слід орієнтуватися на потужність передавачи та висоту, на яку піднято антену. Марно гнатися за потужністю, тому що дистанція зв'язку переносної рації все одно буде обмежена лінією горизонту. Для людини середнього зросту, яка тримає рацію біля вуха, це 5-6 км. Тому оптимальна потужність рації становить 3-5 Вт.

Прийнято вважати, що одного вата потужності передавача вистачить на півтора кілометри дальності зв'язку в чистому полі, в суху погоду, якщо немає електроперешкод. На відкритій воді дистанція буде вдвічі більша — приблизно 2-3 км на кожен ват потужності, але не далі горизонту.

Дальність зв'язку не можна точно розрахувати, тому що цей параметр впливають рельєф місцевості, висота над рівнем моря, вологість повітря та погода. Це настільки складний фактор, що навіть у листяному та хвойному лісах будуть різні відстані зв'язку.

Частотний діапазон

В Україні в аматорських раціях можна використовувати лише три діапазони: LPD, PMR та CB. Для використання радіостанцій у частотних діапазонах VHF та UHF потрібна ліцензія. Частота LPD становить 433 МГц, а PMR - 446 МГц. Обидва ці діапазони входять до UHF 300-527 МГц. Частота CB дорівнює 27 МГц. Її використовують далекобійники в автомобільних раціях. Для придбання радіостанцій із цими діапазонами не потрібно отримувати дозволи, тому їх називають безліцензійними.

При поїздках Європою слід враховувати, що в багатьох країнах заборонено LPD-діапазон, якщо користуватися ним без дозволу. Можуть оштрафувати та навіть позбавити візи. Рекомендовано перейти на PMR рації.

Щоб дві рації могли зв'язатися одна з одною, вони повинні збігатися в діапазоні робочих частот та частоті конкретного каналу.

Існують багатодіапазонні радіостанції, які можуть поєднувати UHF\VHF, морські та річкові частоти. Вони універсальні, але потребують спеціальних знань та навичок, а ще дають менший радіус зв'язку — бо одна плата передавача не може працювати на повну потужність у всіх діапазонах.

При виборі діапазону частот потрібно дізнатися, чи є інші рації, з якими потрібно збігтися канальною сіткою, там, де ви плануєте використовувати радіозв'язок. Якщо ви хочете придбати конкретну модель, але канали у неї не збігаються з потрібною частотною сіткою, можна перепрошити рацію у сервісі.

Живлення

Зараз поширені акумулятори на нікелевій чи літієвій основі. Перші дозволяють працювати при температурі нижче –10 °C, але вони мають важливий недолік: ефект пам'яті і швидка втрата ресурсу. Потрібно буде суворо дотримуватись схеми заряду та розряду. Літієві швидко розряджаються на холоді, а ще можуть створити проблеми, якщо їх перевозити літаком. Уточніть правила перевезення - у різних авіакомпаній вони різні.

Перед тим як вибрати рацію, подумайте, де і як часто ви плануєте її використовувати, щоб правильно підібрати ємність акумулятора. Використовуйте гарнітури та ховайте рації під одягом, щоб продовжити час їхньої роботи.

Водночас рекомендуємо вивчити правила експлуатації рацій — наприклад, їх не можна ставити включеними до станції зарядки і зберігати там. Це псує акумулятор. Якщо ви прибираєте рацію на зберігання, необхідно зарядити акумулятор на 70% і обов'язково відстебнути від рації, інакше техніка може вийти з ладу.

З більш практичних порад: вибирайте рацію та можливістю швидкої заміни акумулятора та з наявністю розповсюдженого роз'єму для зарядки.

Корисні можливості

Яку купити рацію зважаючи на її додаткові можливості? До питання додаткових "фішок" потрібно підходити серйозно, адже чим менше у вашої радіостанції функцій та кнопок, тим довше і стабільніше вона працюватиме.

Шумозаглушення

Щоб позбавитись шуму під час передачі, рація повинна бути обладнана CTCSS- і DCS-шумоподавлювачами. Ця технологія відфільтровуватиме частину тональних сигналів з ефіру і робитиме роботу з рацією більш комфортною.

Дисплей та клавіатура

Дисплей для рації це скоріше розкіш ніж потреба. Сенс дисплея в раціях це зручніший вибір частот і тонке налаштування. Якщо вам потрібна рація початкового класу з однією частотою, то дисплей вам не знадобиться.

Захищеність

Діапазон захищеності ручної рації може відрізнятися від "витримає напружену розмову" до "витримає наїзд танка". Як правило рації вже із середнього цінового діапазону захищені від пилу та вологи, що є обов'язковим для подібних пристроїв. Спеціалізовані радіостанції вже можуть мати додатковий захист військового класу MIL-STD, що дозволяє прострою витримувати практично все (захист майже за 30 показниками). Якісна рація не повинна пропускати в корпус пил/пісок та працювати при сильному дощі.

Запис

Додаткова функціональність, яка може стати в нагоді в певних умовах. Вбудований диктофон може знадобитися в багатьох випадках: від запису важливих інструкцій або відомостей до фіксації розмови в якості доказу.

Антена

Можливість замінити антену відкриває низку можливостей. По-перше, ви можете замінити пошкоджену антену без необхідності ремонтувати весь пристрій. По-друге, у вас є можливість збільшити потужність рації, встановивши довшу антену при необхідності.

Підключення зовнішніх пристроїв

Яку рацію вибрати водіям? Можливість звільнити руки під час використання рації дуже корисна можливість. Ведете ви автомобіль, тримаєте вудку чи зброю, використання навушника завжди буде плюсом до зручності. Моделі рацій середньої ціни можуть мати стандартний 3,5 мм роз'єм під навушники, новіші і дорожчі моделі можуть похвалитися Bluetooth підключенням.

Шифрування

Шифрування або скремблер дозволяє вести розмову не боячись прослуховування. Перед передачею, сигнал з однієї рації шифрується і перетворюється на зрозумілу мову вже на іншому кінці. Слухач, шо випадково потрапив на зайняту вами частоту, почує тільки набір незрозумілих звуків. Якщо ви шукаєте яку рацію вибрати для таємних розмов, зверніть увагу що у деяких країнах для такого пристрою потрібна ліцензія.

VOX

Голосова активація або вокс автоматично перемикає рацію в режим передачі, як тільки ви почнете говорити. В режимі тиші рація працює на прийом сигналу. У парі з гарнітурою вокс дозволяє повністю звільнити руки.

Додаткова функціональність

Як вибрати рацію якщо бюджет дозволяє? При виборі рації за ціну вище середньої, вам може зустрічатися ряд менш важливих функцій, які також можуть бути корисними:

• Регулювання гучності. Для випадків, коли потрібно уникнути демаскування.
• Автоматичне сканування каналів. Рація сканує весь доступний діапазон в пошуку активного каналу.
• Сигнал Roger-Beep. Автоматичний сигнал при завершенні розмови і перемиканні на прийом позбавляє вас необхідності говорити цей "прийом".
• Режим економії. Рація перемикається в режим заощадження батареї через певний час бездіяльності або вручну.
• Вібровиклик.
• Блокування клавіатури.
• Увімк./вимк. звуку кнопок.
• GPS модуль. Для відстеження положення рації на мапі.
• Підставка. Як для зарядки самої рації, так і додаткових батарей.
• Вбудований ліхтарик.

Що потрібно врахувати перед тим як вибрати рацію

Найважливіше про вибір рації якщо немає часу читати.

1. Якщо потрібний безкоштовний зв'язок з одним абонентом або групою абонентів — беріть портативні радіостанції. Вони ж стануть у нагоді, коли поблизу не виявиться стільникових вишок і цивілізації.

2. Неможливо заздалегідь передбачити, наскільки далеко може працювати рація. Оптимальний спосіб – протестувати на місці.

3. Вибирайте такий самий діапазон частот, як і в тих, з ким належить зв'язуватися по рації.

4. У Європі краще скористатися PMR-каналами.

5. Не купуйте моделі професійного діапазону або мультидіапазонні, якщо не впевнені, що вони вам потрібні. Якщо використовувати професійні частоти без ліцензії, можете отримати штраф.

6. Вивчіть інструкцію радіостанції та рекомендації щодо використання акумулятора. Зменшуйте потужність передавача, коли не потрібна максимальна дальність зв'язку. Заряджайте рацію правильно.

7. Якщо ви не дуже акуратні з технікою і плануєте користуватися рацією в лісі або на риболовлі, вибирайте моделі з простим набором функцій, використовуйте гарнітури та чохли. Так рації прослужать довше.

Чому важливо вибрати правильну рацію

Даний гайд допоможе вам зрозуміти як вибрати рацію, яка б знадобилася в роботі і не підвела за складних умов. Незалежно від ваших цілей та специфіки роботи важливо вибрати пристрій, який ви будете використовувати на 100% і не переплачувати за зайву функціональність.

Військове спорядження ЗСУ – тактичне обладнання та форма

Військове спорядження - це сукупність засобів та інструментів, які застосовуються збройними силами для виконання покладених на них завдань. В тому числі, використовується, щоб допомогти солдатам виконувати свої задачі ефективніше та безпечніше, будь то захист своєї країни, виконання миротворчих місій чи участь у бойових діях.

Оскільки військове спорядження являє собою дуже широке поняття, то в даній статті ми розглянемо ті його види, які направлені на захист життя та здоров’я військовослужбовців, полегшення виконання бойових задач та покращення побутових умов. Наведений нами перелік, ні в якому разі, не є вичерпним та не включає в себе зброю (окрім ножів та мультитулів), боєприпаси та військову техніку.

Тактичні засоби індивідуального захисту

Тактичні засоби індивідуального захисту — це обладнання та спорядження, яке може використовуватися для захисту тіла та органів чуття, в потенційно небезпечних або загрозливих ситуаціях. Це можуть бути такі предмети, як бронежилети, балістичні шоломи, тактичні рукавички, засоби захисту очей і слуху, тощо.

Шоломи

Важливим видом тактичного спорядження індивідуального захисту є балістичні шоломи. Вони призначені для захисту від травм голови, від ударів тупим предметом, вибухових хвиль і балістичних загроз. Тактичні шоломи можуть бути пристосовані до носіння із захисними навушниками та щитками для обличчя. Також конструктивно можуть бути передбачені точки кріплення для аксесуарів, таких як, окуляри нічного бачення або систем зв’язку.

На даний час, сучасні куленепробивні шоломи виробляються із неметалевих композитних матеріалів, таких як кевлар та арамід та перевершують за своїми характеристиками попередників - металеві каски. За американськими стандартами National Institute of Justice (NIJ) - Standard 0101.06, Ballistic Resistance of Body Armor, Standard 0108.01, Ballistic Resistant Protective Materials, найвищим ступенем захисту для шолома є NIJ LEVEL IIIA.

Рівень захисту IIIA відповідно до стандарту 0108.01 в ідеалі означає, що шолом перевірено на захист від таких загроз:

• кулі 240 гран калібру 44 Magnum пістолетного патрону з номінальною швидкістю 426.7 м/с;
• кулі 124 гран 9-міліметрова пістолетного патрону (FMJ) з номінальною швидкістю 426.7 м/с.

Окрім проти-кульових випробувань, шолом має пройти тест V50 на захист від мілких уламків та осколків, що є золотим стандартом у цьому відношенні. Даний тест є уніфікованим та передбаченим стандартами США, Великобританії та НАТО.

Отже, як вбачається з вище переліченого, поняття куленепробивного шолома дуже відносне і абсолютно безпечних шоломів не існує. Навіть з найвищим класом захисту він може вберегти свого власника тільки від кулі пістолетного патрону, що вже тут казати про кулі калібру 5,45 мм. та 7,62 мм., якими споряджаються сучасні автомати та кулемети. Окрім цього великого значення має відстань пострілу, кут влучення та інші фактори.

Бронежилети

Бронежилети є одним з найпоширеніших видів тактичних засобів індивідуального захисту. Він має оберігати від різних типів балістичних загроз, у тому числі пістолетних і гвинтівкових куль. Бронежилети, як правило, виготовляються з таких матеріалів, як метал, кевлар або кераміка і можуть мати різні стилі та рівні захисту.

За тим же стандартами США, існує п'ять класифікацій рівня захисту броні NIJ — IIA, II, IIIA, III і IV. Буква «A» на деяких рівнях означає, що жилет забезпечує більший захист, ніж попередній рівень, але не відповідає стандартам наступного рівня, тому, як правило, це півкроку вище. Хоча існує перший рівень броні, він морально застарів і більше не використовується через низький рівень опору.

В умовах реальних бойових дій з використанням автоматів та снайперських гвинтівок, бронежилети мають бути не нижче NIJ LEVEL III, а ще краще NIJ LEVEL IV, оскільки вони здатні зупиняти кулі починаючи з калібру 5,45х39 мм., якими стріляє АК-74 та його модифікації.

За українськими вимогами “Стандарту класифікації класів балістичного захисту - ДСТУ 8782:2018”, NIJ LEVEL III та NIJ LEVEL IV приблизно прирівнюються до 3-4, та 5-6 класу відповідно. Найвищий 6 клас захисту за цим ДСТУ має витримувати постріл бронебійно-запального патрону калібру 7,62 х 54 мм. з відстані 10 метрів.

Дуже важливо визначити заздалегідь за яким саме стандартом протестований той чи інший бронежилет, щоб уникнути плутанини щодо класів відповідності. Адже ціною помилки може бути життя або здоров’я захисника.

Комплексний захист рук та ніг

Ще одним важливим аспектом тактичних індивідуальних засобів солдата є комплексний захист рук та ніг, що включає в себе налокітники, наколінники та тактичні рукавиці. Вони підвищують мобільність та витривалість бійців, особливо в умовах міського бою, коли скрізь все засипано битим склом, мілким каміння та іншими уламками. Також щитки на ліктях та колінах можуть вберегти суглоби від легких осколкових поранень, та інших травм.

Щодо тактичних рукавичок, то вони не тільки забезпечують захист рук і пальців, а можуть містити й інші функції, як посилені накладками кулаки, стійкість до порізів та сумісність із сенсорним екраном.

Тактичні окуляри

Небезпека для очей існує в різних формах як у бойових умовах, так і в умовах навчання. Вона варіюються від осколкових боєприпасів, частинок ґрунту, сміття до невидимих небезпек, таких як ультрафіолетове випромінювання.

Якщо солдат не захищений, його зір може бути коротко або довгостроково виведений з ладу, що може поставити під загрозу виконання бойового завдання. Тому тактичні окуляри допомагають зберегти продуктивність як у бою, так і в навчанні, зменшуючи ризики, пов’язані з впливом таких небезпек.

Окуляри можна вважати тактичними, якщо вони забезпечують захист очей від ураження фрагментами, що рухаються зі швидкістю 275 м/с. Також даний вид захисту може попередити шкоду від яскравого спалаху та високих температур під час вибуху.

Маски-окуляри

Більшість масок мають регульовані ремінці та м’який контакт для щільного та зручного прилягання. Вони можуть бути прозорими або тонованими, щоб зменшити відблиски та підвищити оптичну чіткість і контрастність.

Маски-окуляри найбільш затребувані у водіїв бронемашин, водіїв автомобілів, що рухаються без вітрового скла та військовослужбовців, що пересуваються відкрито на броні. Це обумовлено тим, що захисне скло вберігає очі від впливу вітру, потрапляння в них дорожнього пилу та дрібних фрагментів.

Активні навушники

На відміну від пасивних засобів захисту слуху, таких як звичайні беруші, активні навушники — це навушники, які використовують технологію активного шумозаглушення для зменшення або усунення зовнішнього шуму. Ці навушники зазвичай мають вбудовані мікрофони, які вловлюють зовнішні шуми, а потім генерують інвертовану звукову хвилю, щоб подавити шум, перш ніж він досягне вуха слухача.

Крім шумопоглинання, активні навушники також можуть містити вбудовані мікрофони для радіозв’язку і елементи керування для регулювання гучності. Вони попереджають виникнення баротравм, та особливо корисні для екіпажів бронемашин, артилерійських та мінометних розрахунків.

Tactical personal protective equipment

Від того скільки амуніції може взяти з собою окремий військовослужбовець, залежать шанси його виживання та підрозділу у бою. Відповідальними за це є розвантажувальні системи, які дозволяють розподілити навантаження та забезпечують максимально ефективне перенесення ваги.

Розвантажувальні жилети

Сучасні види особистої автоматичної зброї військовослужбовців мають високу скорострільність, що обумовлює високу швидкість використання боєприпасів, через що солдатам доводиться споряджати себе великою кількістю патронів та магазинів.

Так звані “розгрузки” дозволяють переносити достатню кількість боєприпасів без обмеження в рухливості та бувають у вигляді жилетів та ремінно-плечових систем. Головною відмінністю розвантажувальних жилетів від РПС є те що, вони вдягаються на броню, в той час як РПС може бути під бронежилетом чи ззовні.

Розвантажувальні ремені

Розвантажувальні ремені або тактичні пояси виконують ту ж саму задачу, що і РПС. Але через відсутність плечових лямок, вони дозволяють взяти меншу кількість речей, оскільки збільшена вага може призвести до сповзання поясу до низу. Їх перевагою є функція швидкого скидання, що корисно для підвищення мобільності, або полегшення транспортування поранених.

Збройові тактичні ремені

Тактичні ремені класифікуються за точками кріплення до зброї, та мають наступні види:

• Одноточкові ремені - кріпляться до зброї одним карабіном та мають форму петлі, що дозволяє швидко привести зброю до бої. Головним недоліком такого компонування є незакріпленість зброї при швидкому пересуванні.
• Двоточкові ремені - кріпляться в районі ствола та прикладу. Такий вид дозволяє перенесення зброї за спиною та в положенні через плече, але сповільнює приведення зброї у готовність до пострілу.
• Трьоточкові ремені - дозволяє приведення зброї до бою, не змінюючи її похідного положення. На даний час, є найзручнішим видом тактичного збройового ременю. Деякі типи таких ременів можуть змінюватись у дво- та одноточкові за бажанням.

Розвантажувальні модулі/підсумки (система MOLLE)

Система MOLLE або Modular Lightweight Load-carrying Equipment — це модульне полегшене розвантажувальне спорядження. Вона була вперше розроблена наприкінці 1990-х років армією Сполучених Штатів і з тих пір була прийнята багатьма іншими збройними силами в усьому світі.

Система заснована на модульній конструкції, яка дозволяє солдатам налаштовувати своє спорядження відповідно до своїх індивідуальних потреб і задач. Система складається з серії стрічкових петель і ремінців, які можна використовувати для кріплення різних типів модулів, таких як підсумки для боєприпасів, системи гідратації, медичні набори та пристрої зв’язку.

Однією з ключових переваг системи MOLLE є її універсальність. Солдати можуть легко додавати або знімати підсумки та інше спорядження за потреби, що дозволяє їм адаптуватися до конкретних вимог бойових завдань чи умов навколишнього середовища. Крім того, система розроблена так, щоб бути легкою та зручною, зменшуючи втому та дозволяючи солдатам діяти більш ефективно в польових умовах.

Тактичні рюкзаки

Тактичні рюкзаки виготовлені з урахуванням військової користі. Вони оснащені такими функціями, що виникли у збройних силах, як-от сумісність із гідратаційним пакетом, смугами MOLLE і підсумками для боєприпасів.

За нижньою планкою рюкзаки зазвичай починаються від 5 літрів, та доходять до 65 літрів і більше. Нижче наведено загальні рекомендації щодо вибору розміру вашого рюкзака.

Повсякденні тактичні рюкзаки — це невеликі тактичні рюкзаки, призначені для зберігання лише необхідних речей, які вам потрібно брати з собою щодня. Іноді їх ще називають сумками на 12 годин. Ці рюкзаки різняться за розміром від 5 до 35 літрів.

Якщо ви плануєте довгий похід, буде розумно взяти з собою триденний рюкзак. Ці рюкзаки можуть вмістити все, що вам може знадобитися протягом кількох днів, і мають багато корисних функцій. Рюкзаки цього типу дуже великі, зазвичай об’ємом від 40 до 65 літрів.

Медичне військове спорядження

Тактичне медичне обладнання – це спеціалізоване медичне обладнання, призначене для використання в умовах стресу, швидкоплинних і часто небезпечних ситуацій під час бойових дій. Воно призначене для забезпечення інструментами, необхідними для надання негайної та ефективної допомоги, рятуючи життя та здоров’я.

Аптечка першої допомоги

ІНАП ЗСУ - індивідуальна аптечка першої допомоги, створена за зразком IFAK (Individual First Aid Kit) на базі стандарту НАТО. Розрахована для надання першої невідкладної допомоги для попередження тяжких наслідків поранення. Тактичні аптечки розроблені за системою MOLLE, та можуть кріпитися як на бронежилетах та РПС, так і на тактичних рюкзаках.

Тактична аптечка містить:

• джгути-турнікети;
• бандаж;
• кровоспинні засоби;
• стерильні бинти;
• пластирі;
• пристрої для проходження повітря у дихальні шляхи;
• медичні рукавички;
• ножиці;
• незмивний маркер.

Ці предмети спеціально розроблені для надання негайної допомоги особам, які отримали травматичні ушкодження або потребують екстреної медичної допомоги.

Хоча за стандартом у військовій аптечці наявні два турнікети, у бійця мають бути чотири - два турнікети для рук та два для ніг, оскільки при дрібних осколкових поранення можуть бути травмовані всі члени руху. Джгути-турнікети мають бути розпаковані, та бути легкодоступними. Краще всього їх закріпити на бронежилет чи РПС, для швидкого використання, в разі необхідності.

Щодо кровоспинних засобів, не рекомендується використовувати препарат CELOX, та його аналоги, оскільки хоч він і зупиняє кровотечу, в подальшому викликає некроз тканин, в області застосування. Безпечніше за все, зробити тампонаду поранення звичайним стерильним бинтом.

Медичні ноші

Медичні ноші відіграють важливу роль у транспортуванні та догляді за пацієнтами, забезпечуючи безпечне та комфортне пересування постраждалих під час екстрених ситуацій. Конструкція та особливості медичних нош можуть відрізнятися залежно від конкретних потреб пацієнта та транспортного середовища, але в даній статті ми розглянемо два види - жорсткі та м’які медичні ноші.

Жорсткі медичні ноші

Жорсткі медичні ножі, можуть бути як з жорстким каркасом, так і виконані повністю з твердих матеріалів. Обов’язкові до використання для транспортування хворих з підозрою на травму хребта або при множинних переломах.

М'які безкаркасні ноші

Виконані з м’яких матеріалів. Головною перевагою є їх компактність та легкість. Заборонені для використання при травмах хребта або переломах тазу.

Тактична оптика

Мабуть найголовнішими в умовах бойових дій, після зброї, боєприпасів, та індивідуального захисту є засоби спостереження. Тактична оптика включає в себе ряд пристроїв, таких як приціли, коліматори, біноклі, зорові труби, прилади нічного баченні та тепловізори. Ми розглянемо оптику, яка не пов’язана з прицілюванням та зброєю.

Біноклі та моноклі

Оптичні прилади, що використовуються для збільшення віддалених предметів або деталей. Маркировка на тактичних біноклях та моноклях, наприклад 7х30, говорить про кратність збільшення зображення, в даному випадку у сім разів, та про діаметр лінзи виражений у міліметрах. Чим більший діаметр лінзи має прилад тим більша його світлосила. Важливими характеристиками для такої тактичної оптики є її вологостійкість, наявність далекомірної сітки та компасу.

Прилади нічного бачення

Прилади нічного бачення, або PVS (Portable Visual Search) оснащені технологією, яка дозволяє їм виявляти та підсилювати доступні джерела світла для забезпечення покращеної видимості в умовах слабкого освітлення. ПНБ можуть кріпитися до шолома бійця, що дозволяє вести нічний бій або активну розвідку.

Технологія нічного бачення збирає невелику кількість навколишнього світла, доступного в темному середовищі, наприклад, місячного або зоряного світла, а потім посилює його, щоб зробити його видимим для користувача. Зібране світло обробляється через електронно-оптичний перетворювач, який перетворює фотони світла в електрони. Потім ці електрони посилюються та перетворюються назад у видиме світло, яке потім відображається на екрані або переглядається через окуляр. Існує кілька типів технологій нічного бачення, включаючи підсилювачі світла та пристрої, що працюють на базі інфрачервоного випромінювання.

Рекомендується перевіряти вимкнення таких приладів, якщо вони не використовуються, оскільки це не тільки скорочує життя батареї, або акумулятора, а також впливає на обмежений ресурс використання, що виражається в годинах. В залежності від покоління, такі пристрої мають ресурс від 1000 до 10 000 годин роботи.

Тепловізори

Тепловізори працюють шляхом виявлення та вимірювання інфрачервоного випромінювання (тепла) від об’єктів, а потім перетворюють його у зображення. Усі об’єкти випромінюють інфрачервоне випромінювання пропорційно своїй температурі, а тепловізори виявляють це випромінювання за допомогою спеціального датчика, який називається мікроболометром.

Мікроболометр складається з низки крихітних термочутливих елементів, які виявляють інфрачервоне випромінювання, що випромінюється об’єктами в полі зору. Зображення зазвичай відображається в градієнті кольорів, при цьому більш теплі об’єкти відображаються як яскравіші кольори, наприклад червоний або жовтий, а холодніші об’єкти відображаються як темніші кольори, наприклад синій або фіолетовий.

Військовий тепловізор є життєво необхідним пристроєм в польових умовах, оскільки допомагає виявляти засідки та попереджає наближення противника до позицій. Сучасні тепловізори дозволяють робити фото та відео фіксацію, для подальшого аналізу.

Похідне військове спорядження

Військове похідне спорядження розроблено або модифіковано для військового застосування на основі існуючих комерційних або цивільних технологій. Використовується у військових операціях, щоб підвищити здатність військових виконувати бойові задачі та підтримувати тактичну перевагу над супротивниками.

Спальники та ковдри

Спальні мішки та ковдри покликані забезпечити комфортні умови сну та відпочинку у похідних умовах. За сезонністю спальники поділяються на зимові, літні та багатосезонні. Також існують спальники-трансформери, що лего перетворюються у покривало,сумку або подушку.

Каремати, матраци та сидіння

Похідні каремати (килимки) та похідні матраци мають невелику вагу та добре виконують термоізолюючу функцію. Під час військових дій як правило використовують пінні каремати не яскравого забарвлення, або складні, камуфльовані каремати.

З пінних карематів також можна зробити вставки до колін та ліктів, та помістити їх у спеціальні кишені, які передбачені сучасною українською формою. Так само, з них легко виготовити п’ятиточкові сидіння, щоб запобігти переохолодженню в суворих польових умовах.

Мотузки та карабіни

Важко переоцінити значення мотузок та карабінів у військовій справі, оскільки вони мають множинне значення. Починаючи з простого перев’язуванням речей та закінчуючи альпінізмом. Досить поширеною стала практика евакуація поранених з під обстрілу за допомогою карабінів та мотузок, під час якої рятівник знаходиться в укритті.

Намети

Військові намети — це портативні укриття, які використовуються військовослужбовцями для різних цілей, включаючи тимчасове житло, командні пункти, медичні установи та сховища. Вони розроблені таким чином, щоб бути легкими, міцними та простими в установці та демонтажі, що робить їх ідеальними для використання в польових умовах. Як правило мають однотонне чи камуфльоване забарвлення.

Плащі-намети

Плащ-намети є індивідуальним верхнім одягом, щоб уберегти від дощу та вологи. Може бути трансформованим у намет або тент. Також армійські плащі-намети, у разі крайньої необхідності, можуть виконувати функцію м’яких нош для евакуації поранених.

Пальники та газові балони

Вміння розвести багаття, завжди було одним із найцінніших для людства. Але в бойових умовах вогнище та дим можуть демаскувати та видати положення ворогові. Тому, в цьому випадку, пальник з газовим балоном є найкращою альтернативою. За їх допомогою солдат може не тільки забезпечити себе гарячою кавою чи чаєм, а й приготувати їжу. Особливо, коли в наявності є сублімовані сухі пайки, що потребують додавання гарячої води.

Фляги та казанки

Оскільки вода є критичним ресурсом для виживання, варто приділити особливу увагу матеріалам з яких виготовлена фляга. Рекомендується вибирати фляги з якісного пластику або нержавіючої сталі. Старі армійські фляги радянського зразка виготовлялися з алюмінію, за рахунок чого вода в них набувала металевий присмак і була умовно питною.

Що стосується похідних казанків, то головною вимогу під час їх вибору є найменша вага та найбільший обсяг. Мінімальним ємність казанка на одну людину складає півлітру рідини.

Гідросистеми

Під час довготривалого виконання бойового завдання може не вистачати води, а можливість її поповнення часто обмежена. Тактичні гідратаційні системи забезпечують значний запас питної води на декілька днів. Їх можна носити в стилі рюкзака, вставляти в рюкзак або прикріплювати за допомогою системи MOLLE.

Ліхтарики та павербанки

Тактичний ліхтар - це міцний, високоефективний ліхтар, призначений для використання в надзвичайних ситуаціях. Тактичні ліхтарики, як правило, менші та легші, ніж традиційні.

Тактичні ліхтарики часто мають більший світловий потік, ніж традиційні ліхтарики, що робить їх яскравішими та потужнішими. Вони також можуть мати кілька режимів роботи, а також режими стробоскопа або SOS.

Також вони можуть мати додаткові функції, призначені для покращення їхньої функціональності в польових умовах, наприклад посилену конструкцію, водонепроникність і стійкість до ударів. Деякі тактичні ліхтарики також можуть бути оснащені головкою, призначеною для удару або самозахисту, а також фіксатором для зручності перенесення.

З розвитком технологій, все більше пристроїв починають використовувати багатозарядні акумулятори, які приходять на заміну звичайним батарейкам. Тому наявність павербанків є критично важливою у польових умовах, адже за їх допомогою можна зарядити ліхтарик, телефон, тактичний планшет і навіть дрон. Краще всього обирати павербанки з якомога найбільшою ємністю у міцному корпусі.

Маскувальне військове спорядження

Маскування використовується військовослужбовцями, щоб злитися з навколишнім середовищем і уникнути виявлення ворожими силами. Камуфляж може приймати багато різних форм, включаючи візерунки, кольори та текстури.

Маскувальна сітка

Маскувальна сітка зазвичай виготовляється з міцних і легких матеріалів, таких як нейлон або поліестер, і доступна в різних візерунках і кольорах, щоб відповідати навколишньому середовищу.

Тактичні камуфляжні сітки розроблені таким чином, щоб зливатися з природним оточенням, що ускладнює ворогам виявлення присутності військ або техніки. Їх часто використовують для прикриття транспортних засобів, зброї та іншого обладнання, а також для створення тимчасових притулків або схованок.

Сітка, як правило, розроблена таким чином, щоб її можна було легко розгортати та знімати, і часто обробляється покриттям проти відблисків, щоб мінімізувати відображення та покращити маскування. Загалом, тактична камуфляжна сітка є важливим інструментом для військовослужбовців та інших груп, яким необхідно залишатися прихованими та захищеними в різних середовищах і ситуаціях.

Маскувальна стрічка

Зазвичай використовується для камуфлювання зброї або іншої військової амуніції. В тому числі може застосовуватись для теплоізоляції, та захищає від відблисків. Маскувальну стрічку або бинт треба дуже обережно застосовувати до зброї, щоб не заблокувати рухливість механізмів, та не порушити її функціональність.

Маскувальні крем-фарби

Використовуються для нанесення на відкриті ділянки тіла - обличчя, рук, тощо. Маскувальна крем-фарба накладається широкими непаралельними діагоналями, завдяки чому стають непомітними горизонтальні лінії очей та рота, і вертикальна лінія носа.

Військовий грим виробляють у трьох формах:

• крем-фарба;
• паста;
• спрей.

Похідне військове спорядження та інструменти

Похідні інструменти мають важливе значення для забезпечення готовності та ефективності збройних сил. Це дозволяє військовослужбовцям виконувати свої місії як у мирний час, так і під час конфлікту, надаючи їм необхідні ресурси та забезпечуючи необхідний рівень комфорту.

Ножі та мультитули

Тактичні ножі виробляються з високоякісної сталі, та розроблені як для нанесення максимальної шкоди противнику так і для побутових потреб. В окремих випадках ніж може бути пристосований до вогнепальної зброї у вигляді багнета.

Мультитули — це універсальні портативні інструменти, які поєднують кілька функцій в одному пристрої. Зазвичай вони включають ряд різних інструментів, таких як плоскогубці, ножі, викрутки, пилки, ножиці та консервні ножі та багато інших. Це робить їх корисними для різноманітних завдань як у приміщенні, так і у польових умовах.

Сокира та мачете

Військові використовують сокиру для різноманітних завдань, таких як валяння дерев, розколювання колод і рубання дров. Завдяки деревині можливе швидке обладнання інженерних споруд або оснащення траншей бортами, що попереджає обвалення ґрунту

З іншого боку, мачете — це великий важкий ніж із широким лезом, який зазвичай використовується для розрізання густої рослинності, такої як висока трава, густі чагарники та невеликі гілки. Це в свою чергу підвищує прохідність та маневровість військових підрозділів у лісистій місцевості.

Саперні лопати та кайла

Саперна лопата, також відома як окопний інструмент, є різновидом лопати, яка призначена для військового використання. Це компактний портативний інвентар, який можна використовувати для риття ям, окопів, та інших оборонних позицій, а також для розчищення перешкод, таких як колючий дріт і міни.

Саперні лопати, як правило, мають складану або розбірну ручку та лезо, що полегшує їх перенесення та зберігання. Лезо, як правило, виготовляється зі сталі, і його можна використовувати для копання, різання та рубання. Деякі моделі також мають зубчасті краї для розпилювання коренів та інших твердих матеріалів.

Кайло ж використовується для риття траншей у твердих ґрунтах, наприклад, таких як “білозерка”, та розколювання каменю. Є незамінним інструментом, оскільки дозволяє проникати у ґрунт глибше, а також допомагає в розчищенні землі від коренів та інших перешкод.

Військове спорядження - підводимо підсумки

Отже, як ми бачимо з переліченого вище, військове спорядження не тільки забезпечує певний рівень комфорту військовослужбовців, але й може вберегти життя та здоров’я. Окрім цього, деякі його види можуть забезпечити тактичну перевагу над ворогом та успішне виконання бойового завдання. До вибору необхідно військового спорядження, треба підходити з урахуванням його тактико-технічних характеристик та доцільності використання в тій чи іншій ситуації.

Що таке металошукач та чим він відрізняється від міношукача?

Металошукач - дуже корисний прилад у багатьох відношеннях. Аматорська модель здатна допомогти відшукати, наприклад, старовинні монети або втрачену обручку на пляжі. Професійні моделі здатні здійснювати точний пошук певних металів, показувати розміри та глибину залягання об'єкта в ґрунті. Це лише два яскраві приклади використання металодетекторів. Майже відразу після появи цих пристроїв з'явилася ще третя сфера застосування, охоронні структури та армія. Без металошукачів складно швидко здійснити пошук забороненої зброї або пошук та знешкодження вибухових пристроїв. У цій статті ви дізнаєтеся, що таке металошукач, які вони бувають, як працюють і чи може металошукач замінити міношукач.

Історія Металошукачів

Електронний металошукач був винайдений у 1924 році у США. Спочатку прилад розроблявся для запобігання крадіжкам металевих деталей з заводів і був запатентований як «Міст Чілсона» на ім'я винахідника. Металошукач використовував схему, що базується на принципах радіопередачі сигналу. Згодом користь металошукачів була помічена і в інших галузях, як промислових, так і військових. Вже в 1927 році прилад успіхом використовувався шукачами скарбів для пошуку металів, що знаходяться під землею. За конструкцією даний апарат являв собою індукційний двокотушковий детектор що діяв за принципом прийом-передача.

Початок Бренду FISHER

В 1929 іммігрант з Німеччини, інженер Герхард Фішер, який проживав в Голлівуді, представив пристрій, названий «металоскоп». Це була досить важка конструкція (10 кг), оснащена батареями, електронними лампами, навушниками, а також передавачем та приймачем, які з'єднувалися між собою дерев'яними ручками.

Примітно, що для роботи з подібним пристроєм від оператора не потрібно жодних спеціальних навичок і знань. Електронні збурення, спричинені металом, реєструє ламповий вольтметр. Цей прилад користувався величезною популярністю у служб міського господарства для пошуку трубопроводів, рейок, проводки, кабелів та інших металевих об'єктів та конструкцій, закопаних у землю. Пізніше Фішер розробив спрощений варіант і почав продавати набори креслень та інструкцій разом зі стандартними радіодеталями. Пристрій, названий «М-Скоп» (M-Scope) мав середню, але вже регульовану чутливість, а як індикатор застосовувався той самий ламповий вольтметр.

Герхард Фішер відійшов від справ у 1967. Компанія Fisher продовжила успішну роботу на ринку і на сьогодні має велику лінійку пристроїв та заслужену популярність.

Бомбошукач NASA

У 1930 році фізик Теодор Теодорсен заявив, що в лабораторії Ленглі був створений детектор для виявлення скинутих з літаків бомб що не розірвалися. Металошукач, названий NASA «бомбошукачем», був простою конструкцією з трьох котушок, намотаних на дерев'яний каркас діаметром близько метра і висотою 30 сантиметрів. Для живлення застосовувалися 110-вольтові батареї, розміщені в окремій скриньці. Для його експлуатації потрібно було дві людини. Зі своїм прямим завданням бомбошукач впорався більш ніж блискуче: було виявлено велику кількість бомб, що не розірвалися, у тому числі й досить великі 7-ми кілограмові бомби на глибині близько 60 сантиметрів під землею.

Металошукач на Службі Армії

Польський лейтенант Юзеф Косацький розпочав розробку металошукача ще до початку Другої світової війни, завершив розробку 1941 року у Великій Британії, куди евакуювали весь Польський генеральний штаб. Прилад мав дві котушки, одну з яких було під'єднано до генератора, який генерував коливальний струм акустичної частоти. Інша котушка була підключена до підсилювача та навушників. Коли котушки наближалися до металевого об'єкта, баланс між котушками порушувався і навушники передавали сигнал. Обладнання важило трохи менше 14 кг і складалося з: платформи виявлення, двохелементної ручки з противагою, чохла, прикріпленого до ручки, підсилювача та акумулятора в рюкзаку, навушників. Прилад комплектувався двома видами головок (платформи виявлення) – маленькою та великою.

Міношукач був переданий британській армії як подарунок. У перший рік було випущено 500 одиниць, які значною мірою сприяли просуванню 8-ї британської армії у Північній Африці. Крім цього, міношукачі Косацьки використовувалися під час вторгнення союзних військ до Сицилії, Італії та Нормандії. Під час війни було вироблено понад 100 тисяч одиниць цього типу, а також кілька сотень тисяч нових розробок міношукача (Mk. II, Mk. III та Mk IV). Металошукач Косацький із незначними удосконаленнями використовувався у британській армії аж до 1995 року. Настільки вдалою була його конструкція, яка, до того ж трималася в секреті протягом усього періоду свого існування.

Удосконалення Металошукачів

Післявоєнні металошукачі працювали на вакуумних лампах, були громіздкими та споживали багато енергії. Лише в 1950 році в Англії почали створювати пристрої, які стали зручними для звичайного користувача. Два розробники Олів і Кен Вайтси засновники компанії White's почали випускати порівняно компактні металодетектори, які показували хороші результати в пошуку монет і коштовностей. Бренд White's відомий і зараз.

У 1959 році Американський інженер Чарльз Л. Гарретт і за сумісництвом пристрасний мисливець за скарбами розробив власний металошукач, який став дуже затребуваним. Нині компанія Гарретта вважається найпопулярнішою в цій галузі, а бренд Garrett став практично синонімом металошукача.

Як Вибрати Металошукач Та Які Вони Бувають?

За час існування такої пошукової апаратури як металодетектори споживчий ринок та конкуренція сприяли розвитку різноманітності. Нижче ви знайдете кілька важливих параметрів, за якими можна розділити сучасні металошукачі та як вибрати якісний металошукач.

За Вартістю

• Початковий рівень. Відносно недорогі пристрої, які найбільш підходять для розшуку невеликих виробів. Вартість їх невелика, функціональність обмежена. Якщо є бажання регулярно використовувати прилад, краще не витрачати на подібні моделі ні гроші, ні час.
• Середній рівень. Мають хороші характеристики. З їх допомогою можна знайти як невелику втрачену річ, так і що знаходиться в землі.
• Професійні. Мають серйозні функціональні можливості незалежно від типу роботи та виду ґрунту. Технічні характеристики дозволяють працювати у різних режимах. Використовуються професійними пошуковими системами.

За Сферою Застосування

• Грунтовий металошукач. Це найширша категорія таких пристроїв. Такі металошукачі використовують для пошуку підземних кабелів, проводок, археологічних артефактів, монет, коштовностей та втрачених предметів. Залежно від класу пристрою можна знайти навіть дрібні прикраси або крихти золота.
• Підводний металошукач. Пристрої у водонепроникному корпусі використовуються для пошуку металевих об'єктів під водою. Перед покупкою уважно ознайомтеся з описом, оскільки деякі моделі водозахищені лише нижче ручки, для пошуку втрачених речей недалеко від берега.
• Глибинний металошукач. Рамковий, дорогий детектор, який використовують дайвери, рятувальники, будівельники та археологи для пошуку об'єктів на великій глибині. Купівля має сенс якщо ви можете розкопати та підняти те, що шукаєте на великій глибині.
• Промисловий металошукач. Такі металошукачі встановлюють на виробництвах, щоб не допустити попадання дрібних деталей та уламків туди, де вони не передбачені.
• Військовий металошукач. Спеціальне обладнання, що використовується для пошуку та деактивації мін. Як правило, мають специфічні параметри та знайти дрібні прикраси з таким металодетектором просто не вийде. В одному з блоків нижче буде розкрито відмінність цивільних та армійських пристроїв.
• Охоронний металошукач. Усім знайомі «рамки», які встановлюють в аеропортах, деяких фабриках та режимних об'єктах. Оглядові металодетектори можуть бути налаштовані на впізнання великих об'єктів таких як зброя або дрібних як титановий болтик, який ви випадково поклали в кишеню в кінці робочої зміни.
• Портативний металошукач. Пристрій потрібний в охоронній сфері. За допомогою такого детектора оператор сканує одяг та особисті речі.

За Глибиною Детекції

Отже, ви готові придбати металошукач: як вибрати відповідний - друге питання на шляху до покупки. Виходити потрібно з того, що ви шукатимете. Одна справа – монети, прикраси та іншу дрібницю, інша – військове спорядження минулих років. Чим глибше залягають дрібні предмети, тим складніше їх знайти. Один і той же прилад здатний розпізнати монети на глибині до 40 см, а, наприклад, військову каску – до 100 см. Глибинні металошукачі можуть виявляти предмети на глибині до 200 – 300 см. Але підходять вони для пошуків великих елементів, завбільшки хоча б із консервну банку. Монети та прикраси на такій глибині виявити проблематично.

Яку Котушку Вибрати?

Котушка – робоча частина пошукового приладу, ковзає по землі та посилає магнітне випромінювання в грунт. На її роботі будується весь пошуковий процес. Правильний вибір металошукача багато в чому залежить від розуміння того, яка котушка потрібна. Відмінність ведеться за двома параметрами.

Тип Котушки

• Котушки Mono сканують ґрунт, спрямовуючи магнітне випромінювання у формі конуса. Підходять для пошуку монет, невеликих прикрас та предметів побуту. Відмінно виявляють дрібні цілі навіть на засмічених ділянках і серед коріння рослин.
• Котушки DD посилають випромінювання у вигляді рівного променя. Допомагають швидко просканувати великі ділянки, здатні розпізнати дорогоцінні метали у високомінералізованому ґрунті. Менш чутливі за периметром, тому складніше визначити точне місцезнаходження предметів.

Розмір Котушки

• Маленькі котушки діаметром 6 дюймів (15,24 см) підходять для точкового сканування на засмічених ділянках і пляжах. Коли постає питання, який металошукач вибрати для роботи на колишніх полях битв або в місцях, де крім старожитностей зустрічаються непотрібні залізяки, перевагу віддають моделям з невеликою котушкою, хоча глибина виявлення у них невелика.
• Найбільш універсальні котушки середнього розміру діаметром 9 (22,86 см) і 10,5 (26,67 см) дюймів - підходять для робіт практично на будь-яких ґрунтах.
• Великі, до 12 дюймів (30,48 см) в діаметрі, служать для виявлення великих предметів, швидкого обстеження значної території та для робіт на очищеній від сміття ділянці.

Частота Сигналу

Металошукачі можуть працювати на одній робочій частоті, на декількох робочих частотах відразу, або ж у детекторі є можливість перемикати частоту приладу. Від частоти вихідного сигналу залежить робоча глибина і розмір предметів, що виявляються.

Чим нижча частота, тим менший вплив ґрунту і, відповідно, більша глибина виявлення. Але в той самий час чим менше частота, тим гірше прилад визначає дрібні предмети.

• Середня частота (6-8 кГц) найбільш універсальна для пошуку різних об'єктів: монет, пошуків археології чи пошук предметів воєнного періоду.
• Низька частота (3-5 кГц) добре підходять для пошуку досить великих металевих деталей на середній та великій глибині, але водночас дрібні цілі та монети прилад на такій частоті може не виявити. Для пошуку скарбів або мін.
• Висока частота (14-20 кГц) забезпечують високу чутливість та добре підходять для пошуку дрібних металевих предметів на невеликих глибинах. Для пошуку дрібних монет або уламків.
• Надвисокі частоти (20 кГц і вище) - призначені для пошуку більш  дрібних деталей, зокрема для пошуку дрібних самородків.

Баланс грунту - необхідна функція, що дозволяє визначити ступінь забрудненості ґрунту, його структуру, після чого налаштувати прилад так щоб перешкоди, створювані сторонніми частинками, не впливали результат пошуку.

Як Вибрати Якісний Металошукач? Додаткова Функціональність

Багато в чому успіх пошукових робіт залежить від технічної начинки металошукача. Чим сучасніший пристрій і чим більше в ньому налаштувань, тим точніше його можна адаптувати до пошуку конкретного матеріалу. Як вибрати металошукач спираючись на конкретну функціональність?

Наприклад, у багатьох моделей передбачено вибір режимів виявлення монет, ювелірних виробів, реліквій або всіх металів. Конкретний режим програмує прилад під певні цілі та зберігає програму в пам'яті для подальших робіт.

Дискримінатор. Режим який є практично у всіх металошукачів і дозволяє виключити з пошуку небажані матеріали. Детектор не буде реагувати на іржаві цвяхи, чорні метали, фольгу, та інше металеве сміття, а ви не витрачатимете час на викопування того, що не має історичної чи грошової цінності.

Pinpoint (пінпоінт). Опція буде у пригоді для максимально точного визначення та знаходження дрібних предметів: ви зрозумієте, де потрібно копати, щоб не пошкодити цінну знахідку. У багатьох моделей є можливість регулювання чутливості – чим вона вища, тим глибші поклади можна виявляти.

Тип Детекції Металошукачів

Практично всі металошукачі мають електронний дисплей, на який виводяться дані про результати пошуку. Індикація цілі дозволяє розпізнати, що саме приховано під землею. При виявленні предмета з'являється цифрове позначення, яке відповідає певному типу металу. Щоб розпізнати його, перегляньте таблицю в інструкції. Згодом ви запам'ятаєте цифри та відразу розумітимете, що виявив прилад.

Індикація глибини допомагає визначити, на якій відстані від поверхні грунту знаходиться предмет. Дані також відображаються на дисплеї. Робочий процес супроводжується індикацією - звук, світло або вібрація сповіщають про те, що під землею  щось є, і на цьому місці необхідно зупинитися і просканувати його детально.

У деяких моделях режим оповіщення можна вибрати: беззвучний (супроводжується вібрацією) або звуковий (звуком та вібрацією). До речі, звукова індикація може мати кілька тональностей, щоб визначати на слух тип виявленого предмета. Якщо виявлено ювелірні вироби, подається звук середньої тональності, якщо це залізне сміття – низьке.

Для кожного металошукача виробник закладає свої налаштування. Корисним доповненням в конструкції приладу буде роз'єм для навушників, щоб з їх допомогою розпізнавати звукові сигнали.

Як Працює Металошукач? Принцип роботи

Як відомо, металошукач здатний виявляти металеві предмети, не контактуючи з ними. Інформування оператора про наявність металу відбувається за допомогою спеціальних сигналів: звуку, переміщення стрілки, зміни показників індикатора і т.д.

Залежно від принципу роботи можна виділити такі види металошукачів:

Металошукач з електронним частотоміром

Принцип роботи такого металошукача ґрунтується на оцінці електронним частотоміром частоти вимірювального генератора, коли сам датчик ще знаходиться далеко від мішені. Отримане значення "запам'ятовується" регістром. Після чого, в процесі пошуку об'єктів, електронний частотомір займається безперервним вимірюванням частоти приймаючого генератора. З даних віднімається показник еталонної частоти, а результат виводиться на екран індикації.

Металошукач на биттях

Принцип роботи металошукача на биттях ґрунтується на сукупності різниці частот, що виходять від двох генераторів. Один із цих генераторів має стабільну частоту, а в систему другого входить датчик. Якщо металеві предмети не знаходяться поблизу металошукача, значення частот генераторів у приладі практично збігаються. Наявність металу біля датчика призводить до різкої зміни частоти генератора.

Металошукачі з принципом роботи «передача-прийом»

Принцип роботи такого металошукача полягає у реєстрації сигналу, який відбився від металевого предмета. Виникнення відбитого сигналу є наслідком впливу магнітного поля металевої ціли. При цьому в склад приладу входить, як мінімум, дві котушки, одна з яких відповідає за передачу сигналу, а інша - за його приймання. Якщо сторонні металеві предмети відсутні, котушка, що випромінює, наводить нульовий сигнал на систему приймання. Поява металевих предметів поблизу котушок призводить до виникнення спеціального сигналу.

Однокотушковий індукційний металошукач

Конструкція датчика даного приладу включає лише одну котушку, що стежить за частотними змінами. Якщо поблизу металошукача знаходиться ціль, виникає відбитий сигнал. Оператору потрібно лише виділити цей сигнал. Однокотушковий індукційний металошукач поєднує в собі характеристики приладів, що працюють на биттях з апаратами принципу передачі-прийому. Таким чином, однокотушковий металошукач відрізняється високою чутливістю та простотою конструкції.

Імпульсний металошукач

Імпульсний металошукач характеризується високою чутливістю та може використовуватись для пошуку різних предметів навіть на великій глибині. В основу роботи такого металошукача покладено метод поділу сигналів випромінювання та відображення. Такий метод дуже часто застосовується в ехо- та радіолокації імпульсного типу.

Генератором імпульсів створюються імпульси струму короткочасного діапазону, які згодом надходять у випромінювальну котушку. Тут відбувається їх перетворення на імпульси магнітної індукції. Дані сплески можуть досягати амплітудних показників у десятки, а то й сотень вольт і таким чином помічати металеві об'єкти.

Магнітометри

Магнітометри – прилади, які вимірюють показники магнітного поля. При цьому, магнітометри можуть використовуватися і як металошукачі. Це можливо завдяки тому, що магнітне поле Землі може викривлятися різними матеріалами з феромагнітними властивостями, наприклад залізом. Виявлення таких об'єктів відбувається шляхом реєстрації відхилень від даних магнітного поля певної місцевості. В результаті цього можна спостерігати деяку магнітну неоднорідність (аномалії), які й можуть бути викликані предметами з металу.

Такі пристрої використовуються для виявлення великих об'єктів чи цілих конструкцій. Водночас головним недоліком магнітометрів є їхня нездатність виявляти предмети, виготовлені з кольорових металів. До того ж магнітометр може реагувати як на залізо, так і на природні магнітні аномалії (поклади мінералів).

Радіолокатори

Принцип роботи будь-якого радіолокатора ґрунтується на методі випромінювання електромагнітної енергії, її відбиття та прийом від різних об'єктів, що знаходяться у повітрі, на морі чи землі. Відбитий сигнал приймається для подальшої обробки та аналізу. В результаті, можна безпомилково визначити місцезнаходження розшукуваного об'єкта, його швидкість і траєкторію руху.

Радіолокатори мають цілу низку незаперечних переваг. Так, вони дозволяють працювати з чималими відстанями. Водночас серйозним недоліком радіолокатора є те, що випромінюючи електромагнітні хвилі, він дозволяє виявити своє місцезнаходження.

Чи Може Металошукач Замінити Міношукач?

Більшість розробників, які доклали руку до створення та вдосконалення металошукачів, були цивільними людьми з дуже мирними цілями. І Герхард Фішер і Чарльз Гарретт створювали свої пристрої для таких самих ентузіастів, як і вони - захоплених мисливців за скарбами. Потенціал цих пристроїв дозволив практично одночасно застосовувати їх у військових цілях.

Принцип роботи цивільного металошукача та військового міношукача дуже схожі, можна виділити лише невеликий список відмінностей, враховуючи специфіку використання:

Конструкція

Побутові металошукачі зазвичай легкі та порівняно доступні пристрої, в той самий час армійські зразки мають захищений корпус відповідно до військових стандартів, помітно важчі та часто мають металевий каркас.

Налаштування

Аматорські металошукачі працюють за принципом Plug and Play, тобто включи та користуйся, це звільняє оператора від необхідності вивчення інструкції та тонкої настройки. Армійські міношукачі вимагають від оператора підготовки, знань і досвіду роботи з пристроєм оскільки робота має бути зі специфічними об'єктами, а знахідки становлять смертельну небезпеку.

Режими роботи

Цивільні металошукачі дозволяють знаходити металеві предмети середнього та дрібного розміру, такі як монети, невеликі прикраси або частини подібних об'єктів. Військова апаратура призначена для пошуку об'єктів певного розміру, а детекція невеликих уламків створювала б зайвий шум. Також військові міношукачі повинні мати детальне налаштування режимів роботи, оскільки вибухові пристрої можуть бути не тільки металевими, але й керамічними або пластиковими. 

Як вибрати металошукач якщо вам потрібен міношукач? Незважаючи на помітні відмінності між звичайним металошукачем і спеціалізованим міношукачем використовувати цивільний устрій у військових цілях все ж таки можна. Для цього детектор повинен відповідати вищезазначеним вимогам, тобто:

• Мати стійкий до зовнішніх впливів корпус та можливість легкого транспортування. В ідеалі металошукач має бути вологозахищений, це гарантує його роботу практично за будь-яких умов.
• Мати детальне налаштування чутливості для дискримінації “зайвих” об'єктів, осколків, гільз, дрібних деталей тощо. Також пристрій повинен працювати в декількох режимах детекції для пошуку неметалічних об'єктів.
• Мати просунуту програмну частину для точного аналізу типу об'єкта, провідності металу, розташування та глибину. Ці дані є вкрай важливими для подальшого знешкодження мін.

Сучасний металошукач - дуже корисний прилад, який можна використовувати і для пошуку скарбів, і для побутових потреб і знешкодження мін. Завдяки великому вибору моделей можна знайти металошукач для будь-яких цілей – пошуку золота, монет, історичних цінностей, військових артефактів чи розмінування.

Який генератор краще вибрати: для дому, дачі, військових, підприємств

Задача вибору генератора колись здавалася дуже специфічною та для конкретних ситуацій: систематичні перебої з енергопостачанням, проживання у віддалених від ліній електропередач місцях, специфіка роботи тощо. На жаль під час війни про цю проблему доводиться замислюватися навіть мешканцям великих міст, які навіть свічки не звикли тримати “про запас”. У цій статті ви знайдете вичерпну відповідь на питання як вибрати генератор в залежності від об'єму споживання електроенергії в побуті, а також розберемося з тим які бувають генератори.

Основні критерії вибору генератора

Підібрати генератор правильного типу, розміру та потужності вкрай важливо, тому що легко купити дуже шумний надлишковий або недостатньо потужний апарат. Деякі генератори розраховані працювати з певними типами приладів, деякі досить складні в обслуговуванні.

Та ж історія з кількістю техніки, яку треба під'єднати. Комусь достатньо придбати генератор для підзарядки гаджетів та роботи за ноутбуком, що вкрай актуально в час повальної дистанційки. Можливо, ви хотіли б зовсім не помічати зникнення світла і користуватися всіма звичними приладами у звичайному режимі. В окремих випадках генератори повинні підтримувати роботу ремонтних робіт, виробництво або функціонування установ та закладів.

Для кожного випадку необхідно знати споживану потужність. Спочатку ми розглянемо загальну інформацію про типи генератори. Далі дізнаємося як розрахувати обсяг споживаної електроенергії та на основі цієї інформації виберемо генератор залежно від потужності.

Які споживачі будуть підключені до генератора?

Насамперед необхідно зрозуміти, які споживачі будуть підключені до електростанції. Це потрібно знати для подальшого розрахунку потужності генератора.

Види споживачів для електростанції

Вибираючи генератор необхідно спочатку розуміти, які джерела споживання будуть підключені до станції.

Усі джерела споживання поділяються на:

Активні – перетворюють електроенергію на світло чи тепло. Не створюють пускові струми, які набагато більші за номінальні. Приклад: лампи розжарювання, електричні плитки, побутові прилади, дрібна побутова техніка (праски, фени, чайники), електронні прилади (телевізор, комп'ютер, оргтехніка).

Реактивні – мають у конструкції електромотори, які на момент запуску споживають енергії у кілька разів більше, ніж під час основної роботи. Приклад: малонавантажені споживачі (лобзики, дрилі, шліфувальні машини), садова техніка, навантажені споживачі (насоси, повітряні компресори, зварювальне обладнання). У реактивних споживачів частина енергії витрачається на утворення електромагнітного поля, або накачування конденсаторів.

Деякі генератори спеціалізовані до роботи з конкретними джерелами споживання.

Який генератор краще вибрати: бензиновий дизельний чи газовий?

Цікавлячись питанням який генератор вибрати, в першу чергу дізнаєтеся що вони бувають трьох основних видів: бензиновий, дизельний чи газовий. Якщо порівнювати їх за ціною, то при рівній потужності дизельні електростанції дорожчі за бензинові. Однак ресурс вони мають удвічі більше.

Бензинові генератори

Бензинові генератори можна вибрати, якщо необхідно резервне, сезонне чи аварійне енергозабезпечення. Бензинові електростанції мають менший ресурс, проте зручніші у використанні за рахунок ваги, розмірів та рівня шуму в порівнянні з дизельними генераторами. У бензогенераторів менш трудомістке та просте обслуговування.

Переваги бензинового генератора:

• Порівняно низька ціна (якісні моделі продаються від 6000 – 7000 грн.) внаслідок відсутності додаткових підсистем та відкритої конструкції корпусу.
• Невелика вага та зручність транспортування. На більш дорогих генераторах (від 10 000 грн.) зазвичай встановлюються коліщатка.
• Менша вартість обслуговування.
• Менша ціна при однакових витратах палива порівняно з газовими та дизельними агрегатами.

Дизельні генератори

Дизельні генератори обирають, якщо потрібна тривала робота (від 8 годин щодня) або якщо потрібна потужність від 10 кВт. Дизельні електростанції характеризуються довговічністю та великим моторесурсом.

Переваги дизельного генератора:

• Дизельні пристрої вважаються надійнішими, проте необхідність наявності системи передпускового підігріву для роботи в зимовий час і більш висока ціна роблять їх значно менш популярними.
• АВР (автоматичне включення резерву) вже встановлено на більшості моделей, проте їхня мінімальна ціна істотно вища, ніж у бензинових і становить близько 15 000 грн.
• Наявність чи можливість опціональної установки захисного кожуха дозволяють використовувати генератор у будь-яку погоду протягом усього року.
• Захисний корпус значно знижує рівень шуму. Середні показники для таких моделей – близько 70 дБ, як спокійна розмова.

Газові генератори

За потреби постійного використання найбільш економічним буде газовий генератор, але для нерегулярних та короткочасних включень його ціна (від 40000 грн.) невиправдано висока. Основний мінус - обслуговування та ремонт. Їхня вартість суттєво вища, ніж у бензинових та газових пристроїв.

Переваги газового генератора:

• Деякі моделі дозволяють підключатися безпосередньо до магістралі, тобто не вимагають заміни балонів. Але для цього потрібен відповідний дозв